WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня політика Італії у міжвоєнний період - Реферат

Зовнішня політика Італії у міжвоєнний період - Реферат


Реферат на тему:
Зовнішня політика Італії у міжвоєнний період
Зовнішня політика італійського уряду в післявоєнні роки розпочалась під знаком невдач італійської дипломатії на Паризькій мирній конференції. Союзні держави відмовились від раніше взятого на себе зобов'язання передати після завершення війни Італії порт Ф'юме. Не одержала Італія і турецького порту Ізмір. Причиною невиконання союзниками своїх зобов'язань щодо Італії була економічна слабкість останньої, тому-то вони не були схильні рахуватися з нею.
12 вересня 1919 р. націоналістично налаштовані "легіонери" Г. д'Аннунціо самі захопили порт Ф'юме. Хоч це захоплення відбулося без формальної санкції уряду Нітті, воно загострило відносини Італії з Сербо-Хорвато-Словенською державою і з західними державами. Загони д'Аннунціо утримували місто упродовж 15 місяців. У грудні 1920 р. їх вигнали звідти італійські війська, які були надіслані новим урядом Джолітті під натиском Англії і Франції.
Другою зовнішньополітичною проблемою для Італії був рух робітників проти участі Італії у збройній інтервенції з метою повалення радянської влади в Росії. Масові демонстрації населення міст відбувалися під гаслом "Руки геть від радянської Росії!". У Мілані в лютому 1919 р. в політичній демонстрації на захист радянської Росії взяли участь понад 100 тис. чол. Уряд Нітті змушений був прийняти рішення про вивід італійських військ з території Росії, що і було зроблено протягом наступних місяців.
У кінці 1922 р. в Італії встановився фашистський режим. Це активізувало її агресивність У зовнішній політиці, що відповідало інтересам італійських монополій. Вони прагнули захопити пануючі позиції на Середземному морі і перетворити його у внутрішнє італійське озеро.
План створення Великої Італії почав реалізовуватися уже в 1923 р. У вересні 1923 р. Італія спробувала захопити грецький острів Корфу. Лише втручання Англії на боці Греції змусило Муссоліні вивести свої війська з острова.
У вересні 1923 р. італійські війська увійшли в Ф'юме. За римським договором (січень 1924 р.) між Італією і Югославією місто і порт Ф'юме перейшли під контроль Італії. Проблема Ф'юме, яка протягом - п'яти років була джерелом постійних конфліктів між Італією і Югославією перестала існувати. Тоді ж Італія закріпила за собою острови Додеканес (в Егейському морі), які до цього часу належали Туреччині. Це були перші територіальні здобутки італійських фашистів.
Агресивність Італії на цьому не закінчилась. Свої погляди Муссоліні звертає в бік Албанії. Йому вдалося в 1926 р. заключити договір про дружбу, а в 1927 р. - союзний договір з Албанією і тим самим за короткий час перетворити Албанію в залежну від Італії країну. Такого ж характеру договори були заключені з Румунією й Угорщиною. Однак, ці держави Муссоліні не зміг підпорядкувати Італії.
У березні 1924 р. Італія встановила дипломатичні відносини з СРСР, будучи при цьому однією із перших європейських країн, яка офіційно це зробила. Було дві причини, що спонукали Муссоліні до цього кроку. По-перше, це можливість для італійських товарів вийти на ринок Радянського Союзу (підписаний тоді ж торговий договір це підтверджував) і, по-друге, це сподівання на послаблення ворожості італійських трудівників до фашистського режиму.
Італо-радянські стосунки і після встановлення дипломатичних відносин залишалися напруженими. З боку Італії все-таки переважав антирадянський курс. Підтвердженням цієї думки була ратифікація Італією в березні 1927 р. Паризького протоколу 1920 р. про визнання нею загарбання Бессарабії Румунією.
Відносини між Італією і Німеччиною були в цей час досить напруженими. Не бажаючи посилення Німеччини в Центральній Європі і на Балканах, італійський уряд виступив проти приєднання Австрії до Німеччини. З другого боку, політика насильницької італізації німців, які проживали в області Альто-Адідже, викликала різко негативну реакцію німецького уряду.
З кінця 20-х років Італія стала дедалі більше орієнтуватися на США і Англію. США у свою чергу збільшили фінансові інвестиції в італійську економіку, що вело за собою посилення не тільки економічного, але й політичного контролю над зовнішньою політикою країни. Зокрема, США були зацікавлені в проведенні Італією проамериканської політики на Близькому Сході з метою протидії інтересам Англії і Франції в цьому районі.
У той же час відбувалось зближення Італії по ряду питань з Англією. Визначальною причиною цього були спільні колоніальні інтереси обох країн. У грудні 1924 р. відбулися англо-італійські переговори, в яких взяли участь О. Чемберлен і Б. Муссоліні. У 1925 р. Італію, не без допомоги Англії, залучили до Локарнського Пакту і вона стала одним із гарантів франко-німецького кордону. У тому ж році Італія і Англія уклали угоду про сферу свого впливу в Абіссінії, спрямовану проти Франції. Франція рішуче запротестувала проти цієї угоди, і вони змушені були від неї відмовитись.
Важливою подією і здобутком у політиці Муссоліні було укладення в лютому 1929 р. між Ватиканом і Італією угоди про взаємне визнання.
У роки світової економічної кризи у італійській зовнішній політиці відбувалися одночасно два процеси: по-перше, уряд активізував зусилля на шляху гонки озброєнь, тобто йшла підготовка до майбутніх воєн і, по-друге, у внутрішній пропаганді були відчутними наголоси на необхідність для Італії забезпечувати собі нові ринки збуту продукції, сфери впливу і колоніальні території, тобто йшла ідеологічна підготовка до майбутніх воєн. Як зразки такої роботи наведемо декілька ідеологем: "доля і історія - жінки, які люблять тільки сміливих чоловіків"; "війна для чоловіків - що материнство для жінок"; "війна допоможе швидше вийти з кризи і нас збагатить" та ін.
З чого розпочали конкретну підготовку до війни? Прискореними темпами будували військові кораблі. Якщо в період з 1924-1930 рр. закладалося в середньому кораблі тоннажністю в 30 тис. т., то за програмою 1930-1931 рр. ця цифра була збільшена до 43 тис. т. Навесні 1934 р. уряд оголосив про будівництво двох лінкорів водотоннажністю по 35 тис. т. Витрати на озброєння з державного бюджету в 1939 р. досягли 50%. Військове навчання дорослого населення здійснювалось у віці з 18 до 55 років. Атестат про середню освіту і посвідчення про присвоєння випускникам шкіл офіцерських звань видавались одночасно.
Loading...

 
 

Цікаве