WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Франції у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Франції у міжвоєнний період - Реферат

водних шляхах, скоротив пенсії і зарплати службовцям. Спроби комуністів організувати акції протесту проти наступу на життєвий рівень трудящих особливих результатів не дали.
На виборах до парламенту у квітні 1928 р., які відбулися за мажоритарною системою, праві партії здобули більшість місць у палаті депутатів. За соціалістів голосували 1,7 млн. чол., за комуністів - 1 млн. чол. Новий уряд очолив Пуанкаре, який запросив на міністерські посади Ерріо, Бріана. Однак з'їзд партії радикальних соціалістів змусив їх вийти з уряду Пуанкаре. 27 липня 1929 р. Пуанкаре пішов у відставку. Уряд знову очолив Бріан. Наступ Пуанкаре проти антиурядових протестів посилився, інколи, як це було 1 серпня 1929 р., проти демонстрантів використовувались великі сили поліції, здійснювалися в масовому порядку арешти демонстрантів.
3 листопада після тривалої урядової кризи новий уряд очолив Тардьє. Він дотримувався відверто фашистських поглядів. Це одразу ж привело до активізації фашистських сил. Сам Тардьє виступив за обмеження прав пролетаріату, створення виконавчої влади, якій буде надано диктаторських прав. У різкій опозиції до уряду Тардьє були комуністи Франції, особливо після обрання на посаду генерального секретаря М. Тореза.
З 1930 р. у Франції почалася економічна криза, яка тривала до 1936 р. За цей час обсяг промислового виробництва скоротився майже на 1/3. Але в окремих галузях, як це мало місце в текстильній, шовковій, шкіряній промисловості, обсяг виробництва скоротився наполовину. Майже наполовину зменшилась продукція сільськогогосподарства. Зовнішня торгівля знизилась у 2 рази. Франція втрачала ринок збуту своєї продукції. Стався крах банку Устріка та інших банків. Дрібні власники втратили 3 млрд. франків.
Кількість безробітних досягла в 1935 р. 500 тис. чол. Зарплата працюючих робітників скоротилась на 24%. У селі посилилося масове розорення селян, що виштовхувало їх у міста. Вони і там поповнювали ряди безробітних. Кількість збанкрутілих дрібних підприємств досягла 100 тисяч.
Все це привело до посилення класової боротьби. Зміна урядів йшла одна за одною. Однак прем'єрами були, в основному, Тардьє і Лаваль, які відверто проводили політику в інтересах олігархів.
Президент Г. Думерг пішов у відставку. Новим президентом став П. Думер. 6 травня 1932 р. російський білогвардієць вбив президента Франції П. Думера.
У травні 1932 р. відбулися вибори до парламенту. Перемогу на виборах здобули радикали і соціалісти. Вони отримали 336 місць, праві партії - 262. У липні 1932 р. Ерріо сформував новий уряд, який протримався лише кілька місяців. У січні 1933 р. уряд очолив прихильник франко-німецького зближення Е. Даладьє.
Прихід у 1933 р. до влади фашистів у Німеччині сприяв активізації фашистських організацій і у Франції. На цей час там діяли такі фашистські організації, як "Бойові хрести", "Французька дія", "Патріотична молодь" та ін. Фашистський рух таємно підтримували Лаваль, Тардьє та ін. Фашизм у Франції мав сильні позиції в армії. Їм симпатизували такі відомі генерали, як Петен, Вейган. Чисельність фашистських організацій зростала досить швидкими темпами. Тільки одна організація "Бойові хрести" нараховувала приблизно 200 тис.чол., вона мала свої збройні сили. Мета фашистів у Франції полягала в тому, щоб здійснити державний переворот і захопити владу. 6 лютого 1934 р. вони свої наміри спробували реалізувати, почавши заколот у Парижі. Вони здійснили штурм парламенту, який мали намір розігнати.
Комуністи Франції виступили організаторами боротьби з фашистською загрозою. У Парижі комуністи організували 25-тисячну демонстрацію робітників. Путч зазнав поразки. 9 лютого на площі Республіки комуністи, соціалісти і радикали організували антифашистську демонстрацію. Спроба уряду її зірвати результату не дала. Антифашисти в цій демонстрації втратили 6 чоловік, було арештовано понад 1200. Дії уряду показали, що він боявся не фашистів, а народу.
9 лютого 1934 р., в день похорону антифашистів у Парижі відбулася нова демонстрація. У ній взяли участь 150 тис. чол. На цей раз антифашистський рух охопив всю Францію. За таких умов став реальним єдиний фронт боротьби проти фашизму.
Стало очевидним, що надалі протистояти фашизму у Франції можна лише об'єднаними зусиллями лівих партій - комуністів і соціалістів. 27 липня 1934 р. лідери Соцпартії і Компартії Л. Блюм і М. Торез підписали Пакт про єдність дій у боротьбі проти фашизму і війни, що незаперечно стимулювало зростання антифашистського руху у Франції.
У червні 1935 р. прем'єром уряду став П. Лаваль. Першими рішеннями цього уряду були декрети про скорочення зарплати робітникам і пенсій інвалідам війни, про збільшення поліції. Цими заходами Лаваль хотів придушити і зруйнувати Народний фронт. Але вийшло навпаки. До Народного фронту долучилася ще радикальна партія. 14 липня 1935 р. в Парижі відбулася 500-тисячна демонстрація Народного фронту, в якій взяли участь комуністи, соціалісти, радикали, представники багатьох інших організацій. На чолі демонстрантів йшли М. Торез (комуніст), Л. Блюм (соціаліст), Е. Даладьє (радикал). Того ж дня 10 тисяч делегатів від 69 партій, груп і організацій прийняли від імені французького народу урочисту клятву вірності Народному фронту, підтвердили свою волю "дати хліб трудящим, роботу молоді, роззброїти і розпустити фашистські ліги, захищати і розвивати демократичні свободи і забезпечити загальний мир усьому людству". Текст цієї клятви зачитав комуніст П. Вайян-Кутюр'є.
У цьому ж руслі слід розглядати відновлення в 1936 р. єдності профспілок. Чисельність Всезагальної конфедерації праці збільшилась з 1 млн. 91 тис. чол. до 5 млн. членів. Це було результатом перемоги ідеї Народного фронту.
Тепер давайте проаналізуємо програму Народного фронту, яка була опублікована в січні 1936 р. Програма передбачала ліквідацію фашистських організацій, обмеження влади фінансового капіталу, націоналізацію Французького банку, запровадження реформи оподаткування на користь трудящих, забезпечення у країні демократичних свобод, проведення комплексу соціально-економічних реформ, у тому числі встановлення 40-годинного робочого тижня, визнання прав профспілок. У галузі зовнішньої політики програма
Loading...

 
 

Цікаве