WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Франції у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Франції у міжвоєнний період - Реферат


Реферат на тему:
Економічне і соціально-політичне становище Франції у міжвоєнний період
Результати війни, в цілому, не виправдали головних надій Франції. Поразка Німеччини все-таки не привела до її розчленування і підкорення. Перемога у війні посилила у Франції шовіністичні настрої. Гасло: "Німці за усе заплатять!" охопили усі прошарки суспільства. Втрати Франції у війні були найзначнішими із усіх держав-учасників війни. Людські втрати становили 1,400 тис. чол. (кожний 6-й мобілізований на фронт). Кількість покалічених досягла 740 тис. чол., загальні матеріальні збитки від війни становила приблизно 200 млрд. франків. Було зруйновано близько 10 тис. промислових підприємств. Франція втратила 50% торгового флоту. Видобуток вугілля скоротився на 50%, виплавка сталі і чавуну - ще більше.
Великої шкоди війна завдала і сільському господарству. Близько 2млн.га. землі, поритих траншеями, мінами, снарядами, стали тимчасово непридатними для обробітку. Різко скоротилась кількість худоби. Виробництво продукції сільського господарства скоротилось на 1/3.
Не кращим було і фінансове становище. Зовнішній борг, в основному США та Англії, складав 40 млрд. золотих франків. Курс франка падав, а ціни росли і перевищували в 1918 р. у 2,5 рази довоєнні.
Були проблеми і в соціальній сфері. Жителі багатьох міст і сіл позбулися житла. Безробіття стало великою бідою для багатьох категорій промислових робітників. Ця проблема ще більше загострилася після війни, оскільки з сіл в міста із-за розорення фермерів на постійне місце проживання переїхали 900 тис. селян. Складними були і земельні відносини. 55% власників володіли лише 10% всієї оброблюваної землі. Кількість безземельних, тобто сільських робітників складала 2,5 млн. чол.
Чого досягли французи у війні? Відбулася концентрація промислового виробництва. Кількість підприємств, на яких працювало понад 500 чол., зросла на 17%. З поверненням Франції Ельзасу і Лотарингії її населення збільшилось на 5 млн. чол., запаси руди стали удвічі більшими, а вугілля на 40%. Франція перетворилась із аграрно-промислової у промислово-аграрну країну. Питома вага важкої промисловості суттєво зросла, хоча технічний рівень виробництва у Франції був нижчий, ніж у США. Проблемою для французької економіки залишалася нестача нафти, коксівного вугілля, ряду кольорових металів.
Обслуговування французькими промисловцями і фінансистами потреб війни привело до посилення фінансово-промислових груп Ротшильда, де Ванделя, Шнейдера, ряду банків. Ще потужнішим став Французький банк. Уряд, який не виконував його вимоги, не міг існувати. А його акціонери - "двісті сімейств" - стали справжніми господарями в країні.
В політичному житті Франції після війни особливих змін не відбулося. В ній функціонувала багатопартійна політична система, в якій буржуазні партії займали домінуючі позиції.
Ліве крило політичного представництва займали Радикали, Радикал-соціалісти і Соціалістична партія Франції. Найвпливовішою із них була партія радикалів. Вона відстоювала інтереси дрібних і середніх власників, вимагала націоналізації окремих підприємств, запровадження прибуткового податку. Лідерами партії радикалів були Ерріо, Даладьє, Шотан.
Найбільш лівою була Соціалістична партія. Політичний курс її визначався реформами існуючого політико-економічного устрою. Її лідерами були Л. Блюм, П. Фор.
Закінчення війни та її економічні наслідки спонукали французів до посилення боротьби за свої права і інтереси. Особливо сильними були антивоєнні настрої тієї частини армії, яка побувала на Україні і в Криму. Вона демонструвала свою солідарність з радянською владою, висловлювала протест проти інтервенції. Повстання французьких солдатів і матросів мали місце в 1919 р. у Тирасполі, Херсоні, Одесі, Севастополі. Революційні заворушення охопили і ряд французьких військових кораблів біля берегів Франції, на Балтиці, під Владивостоком, а також на базах у Тулоні, Бресті.
Французький уряд був змушений віддати наказ про евакуацію своїх збройних сил з Криму та України і про повернення флоту у Францію. Репресії проти непокірних солдатів і матросів не дали бажаного результату. Їх підтримали значні верстви французького суспільства. Гасло "Руки геть від Росії!" стало гаслом чисельних мітингів і демонстрацій на всій території Франції.
У 1919 р. уряд Франції очолював Ж. Клемансо. Під натиском революційних виступів населення він був змушений піти на деякі поступки. 23 квітня 1919 р. був прийнятий закон про запровадження 8-годинного робочого дня. 25 березня 1919 р. був прийнятий закон про право профспілок укладати з підприємцями колективні договори. Були також встановлені пенсії інвалідам, вдовицям, дітям-сиротам (в надії на одержання репарацій).
1 травня 1919 р., не дивлячись на заборону уряду, стало у Франції святом солідарності трудящих, демонстрацією їх готовності до подальшої боротьби за свої права. Тільки в Парижі в демонстраціях взяло участь 500 тис. чол. Могутні демонстрації відбулися в Леоні, Марселі, Бордо, Гаврі і в інших містах. У ряді міст Франції мали місце зіткнення з поліцією, демонстранти будували барикади. Солдати не виконували наказів своїх командирів, браталися з робітниками.
У травні-червні 1919 р. у страйковому русі брало участь близько 1млн. 200 тис. чол. За таких умов уряд Клемансо 12 липня 1919 р. ухвалив новий виборчий закон, який відновлював систему виборів за департаментськими списками і запроваджував деякі елементи пропорційного представництва.
26 жовтня 1919 р. група з 71 чоловіка прогресивних письменників, юристів, художників Франції на чолі з А. Франсом та А. Барбюсом виступила з прилюдним протестом проти блокади та інтервенції у радянській Росії. У ході революційного піднесення відбулося кількісне зростання Соціалістичної партії Франції. На початку 1920 р. в її радах було 150 тис. чол. Одночасно в Соціалістичній партії почався процес формування лівого крила на чолі з М. Кашеном.
Відповіддю правлячих кіл Франції ось на такі події стало формування у 1919 р., напередодні парламентських виборів Національного блоку. Його очолили Пуанкаре і Мільєран. Мета блоку: придушити революційний рух, проводити "тверду політику" щодо Німеччини. Гасло блоку
Loading...

 
 

Цікаве