WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Румунії у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Румунії у міжвоєнний період - Реферат

силам.
Найбільшим виступом селянства, яке не припиняло боротьби за землю, було повстання в Бессарабії в 1924 р. Центром повстання було село Татарбунари. Причиною повстання селян була відмова уряду від проведення плебісциту щодо визначення статусу Бессарабії.
У ході повстання в Бессарабії повстанці розгромили румунські органи влади, були обрані ради селянських депутатів і проголошено Молдавську республіку. Через два тижні в Бессарабію прибули з Румунії війська і повстання селян придушили. Розправа румун над повстанцями була жорстокою. Багато сіл було спалено, понад 1 тис. учасників повстання були заарештовані і віддані до суду, більше 3 тис. чол. загинули в боротьбі з румунськими військами.
Після придушення Татарбунарського повстання у 1925 р. були заборонені профспілки, обмежена свобода друку. У 1926 р. було заарештовано керівництво Компартії, введена мажоритарна система виборів до парламенту замість пропорційної. Це був курс на зміцнення буржуазно-поміщицької диктатури. Саме в цей час з'явилися перші фашистські організації "Залізна гвардія", "Ліга національно-християнського захисту", "Войничі" та ін.
Націонал-ліберальна партія та її уряд проводили політику насильницької експропріації середніх власників. Ця партія ставала господарем навіть окремих галузей промисловості. Це привело до появи опозиції буржуазії Старого королівства банкірів, промисловців, особливо в Трансільванії, інтереси яких були суттєво ущемлені такою політикою правлячої партії.
У 1926 р. утворилась Націонал-Цариністська (селянська) партія, яка і очолила політичну опозицію щодо Націонал-ліберальної партії.
У 1927 р. до влади знову прийшли націонал-ліберали на чолі з І. Братіану. Того ж року помер король Румунії Фердинанд. Уряд І. Братіану усунув від успадкування престолу принца Кароля, зв'язаного з націонал-цари-ністами і добився проголошення королем неповнолітнього онука померлого Фердинанда-Міхая. Того ж року помер І. Братіану. Головою уряду став В. Братіану.
У 1928 р. Націонал-цариністська партія організувала антиурядову демонстрацію 100 тис. селян, 15 тис. гірників, яка переросла (проти волі її організаторів) в повстання. У кінцевому рахунку, це повстання сприяло приходу до влади націонал-цариністської партії. Уже в тому ж 1928 р. лідер Націонал-Цариністської партії Маніу очолив уряд Румунії. Націонал-цариністи здобули перемогу і на парламентських виборах.
Економічна криза в Румунії була надто складною, всегалузевою. Лише нафтопереробна промисловість збільшила виробництво нафти з 4,8 до 7,3 млн. т. Безробітними стали 600 тис.чол. У 1929-1933 р. в Румунії змінилось 10 урядів. Уряд Маніу одержав від США, Англії і Франції позику стабілізації, а в 1931 р. - позику розвитку. І в Румунії, як це уже було в Угорщині і в Австрії, Ліга Націй встановила контроль за прибутками і видатками держави. План оздоровлення держави передбачав скорочення службовців, зниження на 60% зарплати робітників і службовців, підвищення податків.
Реалізація цих вимог загострила класову боротьбу в країні. В авангарді боротьби йшли шахтарі Лупені. Уряд здійснив спробу придушити їх виступи. Війська вбили 25 шахтарів, 200 чол. було поранено і заарештовано. Страйки пройшли також в Бухаресті, Констанці та ін. містах.
У 1930 р. королівський престол у Румунії за допомогою іноземних політичних кіл був переданий Каролю, який був тісно зв'язаний з німецьким капіталом і з фашистськими організаціями в Румунії.
Страйк залізничників 1933 р. мав двоякі наслідки. Уряд пішов на задоволення деяких вимог страйкарів, розпочавши одразу ж репресії. У країні був запроваджений стан облоги. 1932-1933 рр. увійшли в історію робітничого руху Румунії як найвидатніші за своїм революційним характером, за розмахом, масовістю.
З 1934 до 1937 р. головою уряду в Румунії був Г. Татареску, представник Націонал-Ліберальної партії. Уряд продовжував репресії проти робітників, зберіг стан облоги в країні, заохочував зростання фашистських організацій, закрив майже усі демократичні газети і журнали. В економіці Румунії наступило деяке пожвавлення, перш за все, у військовій, нафтовій і текстильній галузях.
У зовнішній політиці Г. Татареску проводив антирадянську політику. За ініціативою Румунії в 1934 р. була утворена Балканська Антанта у складі Румунії, Греції, Югославії і Туреччини.
У 1936-1937 рр. за ініціативою Компартії в Румунії був створений Демократичний фронт боротьби проти фашизму. Націонал-ліберальна і Націонал-Цариністська партії робили все можливе, щоб нейтралізувати діяльність Демократичного фронту.
У грудні 1937 р. в Румунії відбулися парламентські вибори. Націонал - Цариністська партія уклала угоду з фашистською організацією "Залізна гвардія". На виборах правляча Націонал-ліберальна партія потерпіла поразку. Не добився успіху і Демократичний фронт. За таких умов король Кароль ІІ 10 лютого 1938 р. вчинив державний переворот і встановив свою диктатуру. Шлях до повної фашизації Румунії був відкритий.
1 березня 1938 р. була введена в дію нова конституція. Конституція 1923 р. перестала існувати. Разом з нею перестали існувати демократичні права і свободи громадян. Були розпущені Націонал-ліберальна і Націонал- Цариністська партії, які восени 1938 р. увійшли до фашистської організації "Фронт національного відродження". Парламент зберігся, але його діяльність була призупинена до "особливого розпорядження".
Політична та економічна залежність Румунії від іноземного капіталу і перш за все від Німеччини стала реальністю. Економічний план співробітництва з Німеччиною дозволяв їй встановити економічний протекторат над Румунією.
Таким чином, у міжвоєнний період завдяки територіальним здобуткам, була реалізована мрія про Велику Румунію. У внутрішній політиці домінуючими стали антидемократичні тенденції, які завершилися встановленням у Румунії у 1938 р. фашистського режиму.
Література:
1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд -М., 1987 611с.
2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. -М., 1990. 551с.
3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 - сентябрь 1943. -М., 1980. 464 с.
4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. -М., 1990. Т.1-2.
5. Грушевский М.С. На порозі нової України. -К., 1991. 120 с.
6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. -М., 1981. Т.1-2.
7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. -М., 1986. 131с.
8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. -М., 1962.
9. История внешней политики СССР 1917-1966. -М.,1986. Т.2. 691с.
10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. -М.,1987. Т.1-2.
11. Крылов С.Б. История создания ООН. -М., 1960. 343 с.
12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. -М., 1957. Т.1-2.
13. Локарнская конференция 1925г. Документы -М., 1959. 511с.
14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. -М., 1987. 711с.
15. Алатри П. Происхождение фашизма -М., 1961. 461с.
16. Брандт В. Воспоминания -М., 1981. 521с.
17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. -М., 1991. 391с.
18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского -М., 1991. 391с.
19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX - 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами -М., 1984. 296с.
Loading...

 
 

Цікаве