WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період - Реферат

ірраціональних сил. Є думка, що фашизм міг стати реальністю тільки завдяки політичній і фінансовій підтримці з боку крупної буржуазії.
Біля витоків німецького фашизму, на наш погляд, була Веймарська конституція, яка зберегла економічну могутність юнкерства, Рейхстаг, наділила надзвичайними повноваженнями президента республіки аж до права оголошувати в країні надзвичайний стан. Це був ґрунт для боротьби консерваторів проти республіки, проти невизнання наслідків Першої світової війни. Звідси бере початок консервативний екстремізм верхівки німецького суспільства (Г.Стіннес, Ф. Тіссен та ін.).
Разом з тим, дуже скоро вони переконались, що однією тільки військовою силою ліквідувати республіку неможливо. Необхідно було створити масову базу і знайти лідера близького до народу, який би повів більшість за собою. НСРП і Гітлер якраз і стали тією основою для антиреспубліканського перевороту. Економічний стан Німеччини після війни, а ще більше в роки економічної кризи був надсприятливим для діяльності такого роду політиків. Вони легко переконали більшість суспільства в тому, що вина за біди народу Німеччини лежить на революції, парламентському устрої, лівих партіях. Довоєнне життя ними ідеалізувалось. Це і був консервативний екстремізм мас і його потяг до авторитарної державної влади.
Економічна стабільність і покращення матеріального становища населення в 1924-1928 рр. трохи не похоронила НСРП. За неї у 1928 р. голосувало 2,5% виборців, що дало їй у Рейхстазі 12 місць від загального числа 490.
Економічна криза 1929-1932 рр. круто змінила і політичну ситуацію в Німеччині. Падіння виробництва, безробіття (7,5 млн.) призвели до великих матеріальних труднощів. Дрібні власники втратили свої прибутки, потрапили в боргову залежність.
Репараційна система і відсутність колоній поглиблювали економічну кризу та її наслідки в Німеччині.
Соціал-демократи уже не задовольняли крупну буржуазію. Політична влада передається центристам (Г. Брюннінг), а потім і консерваторам (фон Папен).
Невдоволення органами державної влади, яка не захищала середній клас від ударів економічної кризи, швидко переросло в невдоволення соціал-демократами, які були при владі в післявоєнні роки.
НСРП, навпаки, виступала в ролі борця за національне визволення Німеччини "з-під гніту єврейсько-марксистсько-капіталістичної олігархії". Вдячні німці без особливих застережень все більше і більше віддавали свої голоси НСРП.
Прихід до влади фашистів був забезпечений комплексним підходом до цієї проблеми, а саме "в результаті підтримки дрібнобуржуазних екстремістських мас та підтримки екстремістської верхівки німецького суспільства. "Надзвичайщина" внаслідок декретів президента (на 1932 р. - 66 надзвичайних указів) з 1930 р. стала основним важелем управління країною. Це був шлях до обмеження парламентської демократії".
Робітничий рух, із-за протилежності стратегії СДПН і КПН, був розколотий. СДПН за основу своєї стратегії взяла парламентську боротьбу (фашисти проти парламенту), КПН за основу своєї стратегії взяла курс на соціалістичну революцію, тобто ліквідацію Веймарської республіки. До речі, і СДПН і КПН займали антифашистську позицію. Звідси і були протилежними тактики: СДПН виступала за підтримку буржуазних урядів, як "меншого зла порівняно з фашизмом. КПН виступала за встановлення диктатури пролетаріату. Це був нереальний політичний курс боротьби проти фашистської загрози. До того ж соціал-демократію вони розглядали як "ліве крило фашизму", як "соціал-фашизм".
Завершуючи розгляд економічного і соціально-політичного становища Німеччини в 1920-1939 рр., давайте поставимо ще одне питання і спробуємо на нього відповісти: чи був опір фашизму і які заходи здійснював уряд Гітлера, щоб його подолати? У листопаді 1933 р. Гітлер провів перший плебісцит з питання про довіру уряду. 4,5 млн. чол. відповіли негативно. У серпні 1934 р. був проведений другий плебісцит з питання об'єднання двох посад канцлера і президента - 7 млн. чол. дали негативну відповідь. З 1935-1937 рр. практично припинився опір фашизму з боку робітничого класу.
Чому? Робітники були позбавлені своїх політичних партій, профспілок, фабзавкомів. Усі ці завоювання революції 1918-1919 рр. уже були втрачені. У країні була введена карткова система у вигляді "постійних списків споживачів". У травні 1934 р. був прийнятий закон, який затрудняв перехід робітника з одного підприємства на інше. У 1935 р. в Німеччині була введена єдина трудова книжка і загальна трудова повинність як форма позаекономічного примусу. Примус з боку фашистів до робітничого класу ставав основним методом.
Однак мали місце і заходи соціального заохочення для робітників. Додамо, що об'єктивна реальність по завершенню економічної кризи змінювалась на користь робітників: зменшувалось число безробітних. У 1939 р. їх залишалось всього 120 тис. Зарплата також зростала за рахунок залучення у виробництво жінок і оплати позаурочних годин. Створювалась система захисту робітників від звільнення з роботи. Благодійні кампанії мали засвідчити турботу держави про робітника. Гроші на ці цілі збирали як з робітників, так і з підприємців. Кошти витрачались на допомогу безробітним, для організації спортивних, туристичних походів, розвитку любительських театрів і т. д. Це спонукало робітників миритися з іншими неподобствами від фашистського уряду, спочаткувести себе пасивно, обережно, а з часом в своїй більшості перейти до активної підтримки фашистського режиму. Цим пояснюється достатньо міцна соціальна стабільність фашистського режиму і слабкість внутрішнього опору фашизму. За таких умов самі німці не могли ліквідувати фашистський режим.
Література:
1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд -М., 1987 611с.
2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. -М., 1990. 551с.
3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 - сентябрь 1943. -М., 1980. 464 с.
4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. -М., 1990. Т.1-2.
5. Грушевский М.С. На порозі нової України. -К., 1991. 120 с.
6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. -М., 1981. Т.1-2.
7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. -М., 1986. 131с.
8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. -М., 1962.
9. История внешней политики СССР 1917-1966. -М.,1986. Т.2. 691с.
10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. -М., 1987. Т.1-2.
11. Крылов С.Б. История создания ООН. -М., 1960. 343 с.
12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. -М., 1957. Т.1-2.
13. Локарнская конференция 1925г. Документы -М., 1959. 511с.
14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. -М., 1987. 711с.
15. Алатри П. Происхождение фашизма -М., 1961. 461с.
16. Брандт В. Воспоминания -М., 1981. 521с.
17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. -М., 1991. 391с.
18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского -М., 1991. 391с.
19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX - 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами -М., 1984. 296с.
Loading...

 
 

Цікаве