WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період - Реферат


Реферат на тему:
Економічне і соціально-політичне становище Німеччини у міжвоєнний період
Перша світова війна і революція докорінно змінили економічне і соціально-політичне становище Німеччини. Вона стала республікою, демократичні права і свободи громадян, 8-годинний робочий день стали реальністю. Ставлення до республіки було неоднозначним. Були політичні сили (НДП і партія Центру), які готові були визнати Версальський мирний договір при умові його пом'якшення. Були політичні сили, мета яких полягала у відновленні монархії.
Наслідки війни для німецької економіки були важкими. Диспропорції у промисловості, безробіття, нестача продуктів харчування і загроза голоду - усе це мало місце в післявоєнній Німеччині. Інфляція досягла величезних розмірів. Так, у 1919 р. 1 долар США дорівнював 14 марок, у середині 1921р. він уже дорівнював 109 тис.996 марок. Наслідком інфляції було розорення дрібних власників та дорожнеча, яка ще більше погіршила матеріальне становище основної частини населення. Не дивлячись на розруху німецька буржуазія отримувала значні прибутки. Широко застосовувалась система державних субсидій монополістам.
Виступи робітників за свої права придушувалися воєнізованими організаціями типу "Стальний шолом", "Вікінг" та ін. Взагалі, у післявоєнній і післяреволюційній Німеччині було дві досить серйозні проблеми: політичні дискусії з таких питань, як ставлення до Версальського мирного договору і до Веймарської республіки. Саме навколо цих проблем розгорталися найбільш запеклі політичні дискусії, які в 20-ті роки не раз переходили у збройну боротьбу тих, хто визнавав Версальський мирний договір і Веймарську республіку, і тих, хто цього не хотів робити.
У специфічній формі ці проблеми знайшли своє продовження і в 30-ті роки.
Листопадова революція не вирішила багатьох важливих завдань. Повністю збереглась економічна могутність юнкерів. Вони, як і раніше, намагалися відігравати важливу роль в політичному житті країни. Соціальні статті Веймарської конституції значною мірою були декларативними.
Соціально-класову основу противників навіть доволі поміркованих змін в Німеччині складали юнкера та "королі вугілля і сталі", найбільш типовими представниками яких були Г. Стіннес, Е. Борзіг, Ф. Тіссен та ін. Вони знаходились на позиціях войовничого невизнання наслідків німецької революції і Версальського договору. Це і був феномен консервативного екстремізму значної частини верхів німецького суспільства. Наприкінці 1919 р. уряд Веймарської коаліції (Демократична партія, центр і соціал-демократи) активізував наступ на демократичні права німецького робітничого класу. 13 січня 1920 р. був виданий закон про фабрично-заводські ради, який забороняв страйки. Посилились репресії проти лівих сил.
Одночасно йшов процес формування контрреволюційних військових організацій, їх поповнювали демобілізованими офіцерами, студентами, декласованими елементами. Рейхсвер у 1920 р. нараховував 400 тис.чол.
Страх офіцерства перед можливим скороченням армії до розмірів, встановлених Версальським договором, спонукав його до думки про необхідність усунення соціал-демократів з уряду, встановлення військової диктатури, а потім і відновлення монархії. Змову очолили генерали Е. Людендорф і Лютвіц. На чолі уряду мав стати крупний поміщик Капп. Вони мали підтримку частини буржуазії і юнкерства.
8 лютого 1920 р. вони зажадали від уряду розпуску Національних зборів і переобрання президента Еберта. Уряд і президент відхилили вимоги заколотників, але і не здійснили запобіжних заходів.
13 березня в Німеччині почався заколот. Президент і уряд втекли до Штутгарта. У Берліні владу захопив Капп. На боці заколотників був і рейхсвер. Лише організовані соціал-демократами і комуністами робітники витупили проти путчистів. Почався загальний страйк, в якому взяло участь 20 млн.чол. В окремих місцях робітники бралися за зброю. 13 березня під час антикаппівської демонстрації тільки в Берліні від куль загинуло 42 чоловіки. Почалися бої з путчистами в Хеймніці, Лейпцизі, Галлі, Кілі, Гамбурзі. У Рейнській області і Вестфалії була утворена 100-тисячна Червона армія з десятками тисяч бійців. У Берліні не було світла, води, не працював телефон. У країні утворився єдиний фронт робітників проти реакції. Методами їх боротьби був загальний страйк і збройні повстання. Диктатура Каппа була повалена, і він втік у Швецію. Робітничий клас Німеччини врятував Веймарську республіку.
17 березня уряд Бауера і президент Еберт повернулися в Берлін. Першими їх рішеннями була вимога припинення страйку, направлення монархічних "добровольчих" загонів разом з 20-тисячним військом у Рейнську область і Вестфалію для придушення революційних виступів робітників, що і було зроблено. Робітничі демонстрації, за наказом генерала Секта, там просто розстрілювалися. Суд нікого із вбивць не покарав. Із 705 судових позовів 704 - були виправдані. Одночасно було обіцяно покарати організаторів заколоту, розпочати соціалізацію ряду галузей господарства. Обіцянки уряду залишилися невиконаними.
У червні 1920 р. відбулися вибори до Рейхстагу. Соціал-демократи втратили 50% голосів, комуністи набрали 589 тис. голосів виборців, незалежні соціал-демократи отримали 5 млн. голосів.
26 червня партія Центру сформувала уряд без соціал-демократів із числа Національної народної партії, партії Центру при підтримці націоналістів. Його очолив Ференбах.
1920 рік став роком остаточного розколу в робітничому русі Німеччини на лівих соціал-демократів (комуністів) і правих соціал-демократів. Компартія Німеччини суттєво зміцнила свої позиції, об'єднавшись з Незалежною соціал-демократичною партією у жовтні 1920 р. на з'їзді в Галлі.
Уряд Ференбаха вирішив силою примусити робітників відмовитися від страйкової боротьби. У березні 1921 р. на багато фабрик і заводів Берліна, Гамбурга та ін. міст були введені загони поліції, що привело до збройних зіткнень робітників з поліцією. Сили виявились нерівними. У класових битвах 1921 р. робітники потерпіли поразку.
Економічне становище в Німеччині залишалося важким. Інфляція зростала. У 1921 р. золота марка коштувала 25 паперових, у січні 1923 р. - 11тис. паперових марок. 90% рантьє позбулися своїх капіталів. Капіталісти за кордоном за свої товари отримували валюту. Це привело до ще більшого збагачення Стіннеса, Круппа, Вольфа та ін. З 1919 по 1923 рр. вони вивезли за кордон 15 млрд. золотих марок. Саме в ці роки, коли основна маса німців злидарювала, в Німеччині утворилися величезні концерни, як наприклад Сіменс-Рейн-Ельбе-Шукерт-Уніон. Це була незалежна промислова держава. На 1923р. Стіннес скупив 2890 заводів, багато банків, пароплавств, газет і т. д. В "імперії" Стіннеса працювало 1 млн. чол.
У сільському господарстві Німеччини були свої проблеми, зменшувалось поголів'я худоби, низькою залишалась врожайність зернових. Юнкери підняли ціни на зерно. Селяни потрапляли у фінансову кабалу від юнкерів.
Політичне життя цього періоду було відбиттямекономічного становища. Страх, невпевненість, банкрутства, збідніння мільйонів створили в суспільстві атмосферу страху і непевності. Бажання повернутися до старих добрих часів за допомогою "сильної руки " все глибше проникало у свідомість
Loading...

 
 

Цікаве