WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Італії у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Італії у міжвоєнний період - Реферат

кредитних і промислових підприємств. Це привело до зміцнення державно-монополістичного сектору італійської економіки. У січні 1933 р. був прийнятий закон, який забороняв будь-яке будівництво без санкції держави. Тоді ж був утворений Інститут промислової реконструкції, який став центром державно-монополістичних органів італійської промисловості.
У роки економічної кризи фашистський уряд завершив створення корпоративної системи, розробленої ще в Хартії, схваленої Великою фашистською радою в 1927 р. Офіційним завданням її було доказати можливість капіталізму пристосуватись до складних умов кризи і вийти з неї переможцем. Передбачалось, що корпоративна система забезпечить більше справедливості, зменшить розрив у багатствах, утвердить в італійському суспільстві класовий мир. У корпорації входили представники уряду, підприємств і профспілок. Всього в Італії було 22 корпорації, які об'єднували усі основні галузі виробництва. Вищим органом корпорацій був Центральний комітет на чолі з Муссоліні.
На корпорації покладалось завдання забезпечення класового співробітництва, недопущення конфліктів між робітниками і роботодавцями. У разі виникнення таких конфліктів, їх розгляд мав здійснюватись у спеціальних судах. До речі, у 1937 р. в судах знаходилось 142 тис. конфліктних справ. Суди розглянули лише 14 тис.
Фашисти використовували корпоративну систему і для остаточної ліквідації парламентаризму. У 1939 р. місця палати депутатів У політичному житті країни зайняла Палата корпорацій.
На 1932 р. загальний обсяг продукції італійської промисловості впав на 33% порівняно з 1929 р. За роки економічної кризи число безробітних досягло 1 млн. чол. Зарплата робітників важкої промисловості у 1929-1934 рр. знизилась на 50-60%. 55 тис. дрібних і середніх підприємств збанкрутували.
В умовах економічної кризи в Італії пожвавилась боротьба проти фашизму, яка, власне, ніколи і не припинялась. Демонстрації безробітних проходили під гаслом: "Хліба і роботи!". У 1934 р. Соціалістична партія уклала угоду з Комуністичною партією про єдність дій у боротьбі проти фашизму. Це був серйозний крок на шляху утворення єдиного антифашистського фронту в Італії.
Комуністична партія Італії була в авангарді боротьби проти фашизму не тільки на території країни, але і за її межами. 3,5 тис. італійців воювали на території Іспанії в бригаді ім. Гарібальді. Кожен п'ятий із них загинув в боях з іспанськими фашистами.
Саме спільність дій італійських комуністів і соціалістів в Іспанії сприяла їх згуртуванню в Італії. У 1937 р. обидві партії уклали новий Пакт боротьби проти італійського фашизму і створення демократичної республіки. Відхід Комуністичної партії від вимог про встановлення в Італії диктатури пролетаріату радянського типу дозволив в подальшій боротьбі досягти значних успіхів.
Однією із ознак італійського фашизму, як і фашизму в інших країнах, був курс на підготовку і розв'язання загарбницьких воєн. Це вимагало великих фінансових і матеріальних затрат. Видатки з державного бюджету на підготовку і ведення війни зросли з 21 млрд. лір в 1934-1935 р. до 60 млрд. лір в 1939-1940 рр. Муссоліні заявляв, що "війна для чоловіків те ж саме, що материнство для жінок". Фашистське гасло для молоді було таким: "Вірити, слухатись, воювати!" У країні була введена загальна військова повинність. З 1937 р. уся економіка Італії була переведена на воєнний лад.
Підготовка до війни вимагала створення додаткових запасів продуктів харчування, промислової сировини. Саме виходячи із цієї необхідності в Італії фашисти здійснювали політику автаркії (самозабезпечення стратегічною сировиною). Італійська промисловість почала виробляти замінники тих видів сировини, яких бракувало для нормального функціонування державних галузей промисловості, а саме, штучну гуму, паливо та ін. Замінники, до яких приступила італійська промисловість не вирішували проблеми сировинних запасів. Собівартість замінників була досить високою, а якість - низькою.
Складовою частиною політики автаркії було обмеження споживання населенням продуктів харчування, промислових виробів. У 1937 р. була створена Верховна комісія по автаркії. Однак, вона не змогла вирішити усіх проблем. Роки підготовки до війни були "золотим віком" для італійських монополістів. Їх прибутки з 1934 по 1939 рр. збільшились на 80%.
Як відомо, такі речі як війна і податки дуже тісно взаємопов'язані. Не обійшло це лихо і італійських трудівників. За 5 передвоєнних років податки збільшились на 67%. Інфляція була другим лихом для італійців. У 1937-1939 рр. вона зросла на 50%.
У передвоєнні роки в Італії запроваджувався державний розподіл продукції сільського господарства, попросту кажучи, її конфіскація у селян. Спроби селян протестувати проти такого свавілля жорстоко придушувалися каральними загонами.
Від фашистів почали відходити значні групи населення, які його раніше підтримували. Криза італійського фашизму була очевидною.
Фашистський уряд в 1939 р. ліквідував "корпоративну палату", яка з 1929 р. заміняла парламент, і наїї місці було створено "Палату фаші і корпорацій". Вона не обиралась, а складалась з національної ради фашистської партії і рад 22 корпорацій. Голову Палати призначав Муссоліні.
Взагалі внутрішня політика фашистського уряду відзначалась у передвоєнні роки такими непритаманними для Італії речами, як антисемітизм (мабуть, було бажання повторити німецький досвід). Молоді намагались прищепити войовничість, у школах запроваджували військову підготовку, ідейним змістом якої було гасло: "Дуче покликаний відродити Рим!". Культ сили і волі - ось пріоритети виховання молоді в 30-ті роки.
Таким чином, утвердження фашизму в Італії мало зовнішні і внутрішні причини. До зовнішніх причин слід віднести невдоволення значної частини італійського суспільства наслідками війни і бажання змінити небажану для них реальність. До внутрішніх причин утвердження фашизму в Італії слід віднести розкол у робітничому русі, період економічної стабілізації, а потім і економічного росту. Ці об'єктивні фактори були використані фашистами як здобутки їх політичного курсу.
Література:
1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд -М., 1987 611с.
2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. -М., 1990. 551с.
3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 - сентябрь 1943. -М., 1980. 464 с.
4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. -М., 1990. Т.1-2.
5. Грушевский М.С. На порозі нової України. -К., 1991. 120 с.
6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. -М., 1981. Т.1-2.
7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. -М., 1986. 131с.
8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. -М., 1962.
9. История внешней политики СССР 1917-1966. -М.,1986. Т.2. 691с.
10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. -М., 1987. Т.1-2.
11. Крылов С.Б. История создания ООН. -М., 1960. 343 с.
12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. -М., 1957. Т.1-2.
13. Локарнская конференция 1925г. Документы -М., 1959. 511с.
14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. -М., 1987. 711с.
15. Алатри П. Происхождение фашизма -М., 1961. 461с.
16. Брандт В. Воспоминания -М., 1981. 521с.
17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. -М., 1991. 391с.
18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского -М., 1991. 391с.
19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX - 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами -М., 1984. 296с.
Loading...

 
 

Цікаве