WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Італії у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Італії у міжвоєнний період - Реферат

відповіли терором проти такої поведінки цієї партії. Для кращої координації своїх розбійницьких дій щодо політичних противників фашисти створили таємний орган на чолі з Чезаре і Марінеллі.
В економічному житті Італії з початку 1924 р. почалась стабілізація. Значну роль у стабілізації економічного становища відіграли США. Вони надали італійським монополіям позики більш як на 200 млн. доларів.
6 квітня 1924 р. в Італії відбулися вибори в парламент, проведені на основі нового виборчого закону, за яким партія, що одержала відносну більшість голосів, набувала не менше як 2/3 усіх мандатів. Фашисти здобули таку бажану для них кількість голосів. Соціалісти втратили близько 2/3 голосів виборців, комуністи збільшили своє представництво у парламенті на 3 депутатських місця. У таких містах, як Мілан, Турин, Генуя, Болонья та інших фашисти були в меншості.
На першому засіданні парламенту з різкою критикою режиму Муссоліні виступив лідер Соціалістичної партії Маттеотті. Він звинувачував фашистів у тому, що вони домоглися перемоги урядового списку на виборах методами терору і насильства. Муссоліні сприйняв це як особисту образу і зажадав покарання осіб за такі виступи у парламенті республіки.
10 червня 1924 р. Маттеотті був вбитий. Фашисти поширили чутки, що він виїхав за кордон. Однак свідки вбивства дали поліції номер машини, яка була використана вбивцями.
Обурення цим злочином досягло свого апогею. З'ясувалось, що до нього причетні керівники фашистської партії, включаючи Муссоліні. Спроби Муссоліні придушити протести шляхом мобілізації фашистської міліції результату не давали. Розгубленість серед фашистів, вихід з партії, приєднання частини із них до опозиції - ось політичні реалії тих днів. Сам Муссоліні заявив про готовність піти у відставку.
Реальних політичних сил в Італії, спроможних заставити Муссоліні піти у відставку, не було. Найбільше на що були спроможні опозиційні сили, так це застосування тактики бойкоту парламенту шляхом відкликання з нього своїх представників.
Утворений ними "Комітет опозиційних фракцій", відомий під назвою Авентінський блок, саме цим і займався, сподіваючись на те, що фашистський режим від цього впаде сам по собі. Певні розрахунки у відстороненні Муссоліні від влади вони робили і на короля Еммануїла ІІІ. І помилилися.
ІКП зайняла послідовну антифашистську позицію у справі Маттеотті. Це дало суттєвий приріст до її авторитету. Чисельність ІКП за кілька місяців зросла з 10 до 30 тис. членів партії. Вона порвала з Авентінським блоком, який не бажав йти на розширення опору фашизму, і повернулась у парламент.
3 січня 1925 р. Муссоліні виступив у парламенті з промовою, в якій погрожував опозиції, заявив про свою "повну політичну, моральну та історичну відповідальність за події, що сталися". Це був сигнал до переходу фашизму в широкий наступ. Головна теза його виступу: всю владу в Італії передати фашистам, протиріччя між владою й опозицією мають вирішуватися силою.
Протягом 1925 р. Муссоліні провів ряд реакційних законів, які докорінно змінили внутрішньополітичну обстановку в Італії. Це були закони про виборчу реформу, про пресу, про профспілки, про місцеву адміністрацію та ін. Наприклад, закон про пресу надавав право префектам на свій розсуд конфісковувати номери газет. Саме таким чином і відбувалась ліквідація опозиційної преси.
З листопада 1925 р. почалися замахи на Муссоліні. Серед істориків існує думка, що вони були організовані самим Муссоліні. Як би там не було, а замахи давали привід для жорстоких розправ з опозицією.
У листопаді 1926 р., після четвертого замаху на Муссоліні, фашистський уряд схвалив надзвичайні закони, які повністю ліквідували рештки буржуазно-демократичних свобод і встановили в країні режим необмеженої (тотальної) фашистської диктатури. Усі політичні партії і організації, окрім фашистських, були розпущені і заборонені. Тисячі антифашистів були кинуті в тюрми і ув'язнені в концтаборах. Для розправи з ними був створений "особливий трибунал". В Італії утвердилась однопартійна система. Фашистська "Овра" виконувала функції таємної поліції.
В листопаді 1926 р. були заарештовані усі члени керівництва ІКП (37 чол.) на чолі з А. Грамші. У червні 1928 р. вони були засуджені до 20-21 року тюрми. А. Грамші в останньому слові на суді сказав: "Ви приведете Італію до катастрофи, а рятувати її будемо ми, комуністи". Тоді ж у 1928 р. був арештований "внутрішній центр" ІКП, який безпосередньо керував нелегальною роботою в Італії.
Закон про ліквідацію Загальної конфедерації праці і утворення на її місці фашистських профспілок також було реакцією фашистів на робітничий рух.
Політемігранти були позбавлені громадянства Італії. Уряд Муссоліні віднині був відповідальним перед королем, а не парламентом. В цей же час почалась чистка державних установ від ненаціонально думаючих елементів. Мета ось цих заходів з боку фашистів полягала в тому, щоб ввести в Італії надзвичайний стан на п'ять років (продовжували аж до 1943 р.).
Встановлення на кінець 1926 р. фашистської диктатури завершило перший період існування фашистської держави в Італії, який продовжувався 4 роки. Італійський фашизм на цей час характеризувався такими основними рисами, як насильство над опозицією, ліквідація буржуазно-парламентської надбудови, соціальна демагогія, мета якої полягала в розширенні соціальної бази фашистів. Однак особливість італійського фашизму була в тому, що він так і не зміг забезпечити собі прихильність більшості населення Італії. Тому-то процес ліквідації буржуазно-парламентської системи розтягнувся аж на 4 роки.
На 1925 рік стабілізація економіки була досить помітною. Промислове виробництво зросло на 57%порівняно з 1922 р., кількість робітників у металообробній і машинобудівній промисловості зросла більш ніж у півтора рази, виплавка сталі збільшилась з 1 млн. тон на рік до 1,7 млн. т. Число безробітних скоротилось з 240 тис. чол. до 100 тис. Часткова стабілізація італійської економіки була здобута не без допомоги капіталу США. Тільки Морган вклав в італійську економіку більше 140 млн. дол.
У 1928 р. був прийнятий закон про реформу політичного представництва (про парламентські вибори) Було введено обмеження висунення кандидатів, не більше 2-х на одне місце (на 400 місць у парламенті 800 кандидатів). До виборів кандидати в депутати допускались лише зі згоди Великої фашистської ради. Голосування здійснювалось по списку (щоб пройшли професіонали). У кінці списку виборець мав визначитись, закресливши "Так", "Ні". На цих виборах "Так" сказали 8 519 669 виборців. "Ні" - 135 671 виборець.
Муссоліні довгий час намагався налагодити відносини з Ватиканом. Результатом його зусиль був Латеранський Пакт. У ньому мова йшла про примирення церкви і держави. Пакт підписав кардинал Гаспарі і Муссоліні 11 лютого 1929 р. У Латеранський Пакт увійшов політичний трактат про взаємне визнання Італією Ватикану і навпаки. Фінансова конвенція передбачала виплатити Ватикану борг в 1 млрд. 350 млн. лір. Конкордат забезпечував перевагу церкви в школі і шлюбно-сімейних відносинах. Муссоліні зобов'язувався не допускати до державних посад віровідступників, тобто держава частково втрачала світський характер. І все ж, відособлення церкви і фашистської держави залишилося.
У 1929 р. в Італії, як і в інших країнах Європи почалась економічна криза. Видобуток залізної руди скоротився на 60%, виплавка чавуну і сталі на 35%. Втричі скоротився обсяг зовнішньої торгівлі. Обсяг виробництва за 3 роки скоротився на 1/3. Сотні тисяч дрібних і середніх підприємців розорилися. Держава стала власником сотень тисяч акцій та облігацій на суму 10 млрд. лір
Loading...

 
 

Цікаве