WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Італії у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Італії у міжвоєнний період - Реферат

використовуючи ненависть до революційного руху з боку італійських фашистів.
У листопаді 1921 р. фашисти об'єдналися й утворили народну фашистську партію, на чолі якої став Б. Муссоліні. Фашисти в Італії символізували єдність і силу нації (як той пучок гілок, які важко зламати). І нічого неприйнятного в такому розумінні фашизму і не було б, якби він в Італії не доповнився ідеями реваншизму, антикомунізму і соціальної демагогії. Політичною основою італійського фашизму стали ультранаціоналістичні організації, які виступали за соціальну однорідність суспільства, єдину націю, спільність національної долі, яка усіх італійців привела до небезпеки.
Де вихід з цього становища? Фашисти вбачали його в сильній авторитарній владі, диктатурі, яка повинна замінити "гнилий лібералізм". У політичній сфері передбачалось збереження в Італії монархії. Соціальною базою фашизму були, перш за все, колишні учасники війни. Вони говорили: нас зрадили, ми нічого не отримали. Ідея Великої Італії (за рахунок приєднання чужих територій) була досить популярною в їх середовищі. Газета "Пополо д'Італія" їх пропагувала досить широко. Такі монополістичні групи, як Піррелі, Олівері та ін. надавали фашистам значні субсидії.
Щоб заручитись підтримкою більшого числа громадян Італії, фашисти ставили питання про націоналізацію підприємств, введення 8-годинного робочого дня, загального виборчого права, про співучасть робітників в управлінні заводами і про податок на капітал. Одночасно вони виступали за співпрацю класів.
Все це привело до розширення соціальної бази фашистського руху. До нього долучалися землевласники, фінансисти, промисловці (усі вони боялися революції). 71% фінансової підтримки фашисти одержували від промислових і фінансових груп.
У 1921 р. у фашистському русі було вже 300 тис. чол. Його, з різних причин, підтримував король, армія, уряд.
Відчуваючи безкарність за будь-які свої дії, озброєні фашистські банди стають на шлях терору. Вони спалювали приміщення своїх політичних опонентів, били і вбивали революційних робітників та їх керівників. Поліція не перешкоджала таким діям. Опір фашистам з боку робітників приводив до арешту не фашистів, а робітників.
Найжорстокіші удари фашисти наносили в тих місцях Італії, де були сильні позиції соціалістів. Перемога соціалістів на муніципальних виборах у Болоньї спонукала фашистів до терористичного акту 21 листопада 1920 р., в результаті якого було вбито 15 чоловік.
Таким чином, фашизм в Італії використовувався урядом Джолітті, як знаряддя для розгрому робітничих організацій. Це означало, що закон і правопорядок поступалися прямому тероризму, придушенню мас, розгулу політичного бандитизму.
За таких умов розмежування революційної і реформістської течій у робітничому русі і формування на цій основі Комуністичної партії стало неминучим. Це сталося 21 січня 1921 р. в Ліворно на з'їзді Соціалістичної партії. Приводом для організаційного розколу на з'їзді стало питання про виключення з Соціалістичної партії реформістів. Комуністи, не отримавши підтримки більшості делегатів з'їзду, покинули з'їзд і в той же день проголосили про створення Італійської Комуністичної партії. ІКП об'єднала меншість членів колишньої єдиної Соціалістичної партії. Вона почала видавати свою газету "Ордіне ново" (Новий лад).
Уряд Джолітті, не маючи більшості в парламенті, в 1921 р. призначив нові вибори. Комуністи і соціалісти втратили 34 місця в новому парламенті. Це був сигнал для фашистів про посилення своєї терористичної діяльності. Не допоміг соціалістам і "Пакт умиротворення фашистів", укладений у серпні 1921 р. Головним у ньому було питання про утримання від насильницьких форм боротьби. Це привело до дезорієнтації значної частини робітників. Інша частина робітників, як це мало місце в Римі у листопаді 1921 р., під час першого з'їзду фашистської партії, організували загальний політичний страйк. На вулицях міста в ході рукопашних битв демократичні сили дали відсіч фашистам. Фашисти змушені були залишити Рим.
Однак, вирішального значення цей частковий успіх не мав. Соціалістична партія і далі втрачала свої позиції через бездіяльність щодо фашистів, зазнала нового розколу в своїх рядах. Новою політичною організацією (вийшла з Соціалістичної партії в 1921 р.) була "Фракція Третього Інтернаціоналу".
Не кращими в 1921-1923 рр. були справи і в Комуністичній партії, на чолі якої був Бордіга. Він проводив сектантську політику, що вела до ізоляції партії від робітничих мас і перешкоджав їй очолити боротьбу проти фашистів. Він зайняв ворожу позицію навіть по відношенню до руху "народних смільчаків", що виник навесні 1921 р. як стихійна реакція на фашистський терор.
Другий з'їзд ІКП (березень 1922 р.) не без впливу Бордіг не прийняв тактику єдиного антифашистського фронту з участю робітників, селян, інтелігенції і дрібної буржуазії. Зупинити фашизм в Італії без нього було просто неможливо.
1 вересня 1922 р. в Італії відбувся загальний страйк протесту проти фашистського терору і з метою запобігти утворенню уряду з участю фашистів, про що саме в цей час йшли переговори між буржуазними партіями. Це була остання спроба перепинити шлях наступаючому фашизму.
На цей час італійська монополістична буржуазія вже схилялася до думки про ліквідацію парламентської системи і заміни її фашистською диктатурою. Муссоліні знав про це. На з'їзді фашистської партії в Неаполі він поставив питання про передачу йому державної влади. З метою прискорення цього процесу він призначив на 28 жовтня 1922 р. "Похід на Рим". У відповідь прем'єр Факта оголосив про введення стану облоги, але король Віктор-Еммануїл ІІІ відмовився підписати відповідний декрет і замість цього надіслав Муссоліні в Мілан телеграму з пропозицією зайняти посаду прем'єра. Прем'єр Факта подав у відставку.
30 жовтня 1922 р. Муссоліні поїздом з Мілану прибув у Рим, а його колона (40 тис. чол.) пішки йшла на Рим по владу. Влада була вручена Муссоліні за попередньою домовленістю і добровільно. Це був санкціонований буржуазією державний переворот, з якого почався процес ліквідації парламентського устрою в Італії.
У парламенті на цей час було 35 членів фашистської партії із 527 депутатів. Однак і парламент проголосував за довіру Муссоліні, останній у свою чергу зобов'язався зберегти парламент. Зберігалася й опозиційна преса, хоч уже булавстановлена цензура. Ще мали можливість діяти ліві партії. Це пояснюється тим, що Муссоліні ще не був впевнений у міцності свого становища. Більшість буржуазних політичних сил вважали за необхідне збереження парламентаризму в Італії. Підтримка Муссоліні була продемонстрована ними входженням до його першого уряду (Демократична, Ліберальна і Народна партії).
Перший період фашистської влади в Італії продовжувався з 1922-1926 рр. Уряд Муссоліні одразу ж ліквідував комісію, яка займалась розслідуванням питання про надприбутки, одержані промисловцями під час війни, понизив податок на спадщину, розпустив фабрично-заводські комісії і замість них призначив урядових комісарів, різко обмежив право профспілок. Була утворена Велика фашистська рада, яку очолив Муссоліні. Поміщики знову дістали право розриву договорів з селянами-орендарями. Селяни були позбавлені права користуватися необроблюваними землями, прогресивний податок був замінений пропорційним, відбулося скорочення державних службовців.
Терор фашистів проти комуністів став ще більш поширеним. 18 грудня 1922 р. фашисти вчинили криваву бійню революційним робітникам Турину, 20 чоловік із них були вбиті. Це насторожило і деякі буржуазні партії. У квітні 1923 р. в ряди опозиції перейшла католицька народна партія. Фашисти
Loading...

 
 

Цікаве