WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Іспанії у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Іспанії у міжвоєнний період - Реферат

12 березня 1936 р.
17 липня 1936 р. прем'єру Кірозі повідомили, що очікується виступ військових у Марокко. Прем'єр відповів, що він лягає спати а справами заколоту займеться наступного дня. 18 липня почався заколот військових під керівництвом генерала Ф. Франко, прихильника фашистської диктатури. Заколотники розраховували на швидкий успіх у ліквідації республіки. Проте їх плани провалилися. 32 місяці республіканці вели збройну боротьбу за демократію.
Саме з цього часу починається другий етап революції в Іспанії, який носив народно-демократичний характер і продовжувався у формі громадянської війни аж до березня 1939 р. За закликом Народного фронту на боротьбу піднялися широкі маси іспанського народу-пролетаріат, селянство, дрібна і середня буржуазія, інтелігенція, усі антифашисти Іспанії.
19 липня уряд Кіроги пішов у відставку. Новим головою уряду став Х. Хірал. Головним у діяльності цього уряду було організація сил для придушення заколоту. Саме з цією метою уряд розпорядився видати зброю робітничим організаціям. Почалась народна війна. Політичні партії Народного фронту оголосили загальний революційний страйк.
Військова ситуація була складною. 80% іспанської армії перейшло на бік заколотників. Республіканці мали підтримку лише з боку військово-повітряних сил і військово-морських сил. На боці заколотників виступила католицька церква, оголосивши, що це почався хрестовий похід проти єресі і марксизму, завідновлення в державі порядку.
У найбільш великих містах Іспанії Мадриді, Більбао, Барселоні, Валенсії заколот був придушений. Міста опинилися в руках народу. Заколотники закріпились на півдні - в Галісії, Наваррі. На чолі південної групи був генерал Франко. На чолі північної групи заколотників був генерал Мола.
Заколотники були на грані неминучого розгрому. Але саме в цей час їм на допомогу прийшли фашистська Німеччина та Італія, здійснивши переправу марокканських військ на територію Іспанії.
Керівництво заколотом здійснювали військові. Фалангісти не входили до військових хунт. Їх лідери Х. Прімо де Рівера та Фернандес Куеста знаходились у тюрмі. На 1937 р. у фашистській міліції було 126 тис. чол. Це вони здійснювали терор проти республіканців. Вбивство поета Гарсіа Лорки - це їх робота.
29 вересня військова хунта затвердила Франко головою уряду і командувачем збройних сил. Спираючись на Фалангу, Франко уже 27 липня 1936 р. отримав військову допомогу з Німеччини.
Тим часом 20 листопада 1936 р. республіканці розстріляли лідерів фаланги Х. Прімо де Рівера, О. Редонде і Х. Руйса.
Франко зі свого боку організував суд над 20 провідними фалангістами. Їх звинувачували у змові проти Франко. Вони не хотіли передавати владу військовим заколотникам. Серед трьох засуджених до страти був відомий фалангіст Едільйо. Пізніше вирок про страту був замінений вироком про тривале тюремне ув'язнення. Франко став ще й "національним шефом" фаланги.
Таким чином, у перші ж дні заколоту в країні відбулося різке розмежування політичних і військових сил: з одного боку - майже беззбройний народ, який героїчно захищав республіку і свободу, з другого боку - фашисти, очолювані вояччиною. Антифашисти записувалися в добровольчі загони народної міліції по всій Іспанії. Їх чисельність сягнула 300 тис. чоловік і жінок.
Влада на території, контрольованій республіканцями, була у комітетів Народного фронту і комітетів міліції. Уся велика промисловість і частина середньої перейшли в руки профспілок. На кожному підприємстві створювались виробничі комітети, які налагоджували виробництво продукції. У селах селяни захоплювали землю у поміщиків, причетних до заколотників. Слабкість республіканців була в тому, що у них на початку заколоту не було регулярних збройних сил.
Заколотники не тільки мали регулярні збройні сили, але й використовували збройну підтримку Німеччини і Італії , які надавали їм танки, літаки, артилерію, а з часом і війська. Заколотники використовували також територію Марокко як свою опорну базу. Війна республіканців за свободу і незалежність перетворилася в національно-революційну.
Заколотники, плануючи воєнні операції, поставили за мету в найкоротші строки оволодіти Мадридом з тим, щоб у столиці утвердити свою владу. Битва за Мадрид набрала особливо жорсткого характеру. Фашисти на шляху до столиці в захоплених районах знищували сотні патріотів. У пропаганді було висунуто гасло: "Єдина країна - єдиний вождь!". Фашисти наступали на Мадрид з півночі і півдня. Військових сил у республіканців явно не вистачало. Потрібні були екстрені заходи по зміцненню оборони міста.
Комуністична партія зажадала створення уряду, який би був здатний очолити боротьбу народу проти фашистів. 4 вересня 1936 р. уряд Хіраля пішов у відставку. Новий уряд, до якого увійшли представники усіх партій Народного фронту, очолив соціаліст Л. Кабальєро. Він же обійняв посаду міністра збройних сил. Комуністи вперше увійшли в уряд, отримавши два міністерські портфелі - землеробства і народної освіти. Саме цей уряд звернувся за допомогою до СРСР і отримав її.
З осені 1936 р. становище на фронтах ставало надзвичайно складним для республіканських загонів. Наприкінці жовтня - на початку листопада почався наступ на Мадрид дивізій заколотників та італо-німецьких інтервентів. Всередині міста на боці заколотників діяла "п'ята колона" (чотири колони заколотників рухались на Мадрид зовні, а групи, що їх підтримували в Мадриді, були фактично "п'ятою колоною"). 6 листопада бої велися уже в Мадриді. Уряд Кабальєро переїхав у Валенсію, а республіканська міліція посилила контроль за підтримуванням належного порядку, підозрюваних у симпатіях до фашистів арештовували, частина із них була розстріляна.
18 жовтня 1936 р. заколотники прорвали першу лінію оборони. Бої йшли уже на вулицях міста. Бомбардувальники кидали на місто тисячі бомб, руйнувалися цілі квартали, маса людей гинула. Танки, артилерія заколотників постійно атакували республіканські загони. У місті республіканці провели мобілізацію. Комуністична партія дала фронту 21 тис. чол., об'єднана соціалістична молодь - 35 тис. бійців.
На цей час республіканські загони уже отримали допомогу з СРСР. На їх боці воювали радянські літаки-винищувачі, танки. На боці республіканців воювали інтернаціональні бригади з 53 країн світу, в т.ч. Німеччини, Італії, Франції, СРСР, Польщі, США, Канади, Мексики, Китаю і багатьох інших країн світу. Число бійців інтербригад досягало 35 тис. чол. За політичною орієнтацією в них були анархісти, комуністи, соціалісти, чимало було католиків, безпартійних. Інтербатальйони носили імена Чапаєва, Гарібальді, Тореза, Міцкевича,
Loading...

 
 

Цікаве