WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Економічне і соціально-політичне становище Іспанії у міжвоєнний період - Реферат

Економічне і соціально-політичне становище Іспанії у міжвоєнний період - Реферат


Реферат на тему:
Економічне і соціально-політичне становище Іспанії у міжвоєнний період
У роки Першої світової війни Іспанія дотримувалась політики нейтралітету. В певній мірі це дало їй можливість не тільки нічого не втратити за час війни, але й наростити об'єми промислового виробництва. Видобуток вугілля зріс з 4 до 5 млн. т., виплавка сталі - з 242 до 400 тис. т. У країні виникло 500 нових підприємств. Основну масу робітників складали ремісники. Кадрових індустріальних робітників було не більше 25%.
Золотовалютні ресурси країни зросли в 4 рази. Закінчення війни обірвало "процвітання" Іспанії. Вона залишалась аграрно-індустріальною країною з середнім розвитком капіталізму і з значними залишками феодальних відносин у сільському господарстві: натуральна форма оренди, панщина. За приблизними даними, 150 тис. поміщиків володіли 12 млн. га землі, тоді як земельна площа близько 1 млн. дрібних власників складала 6 млн. га землі. Поряд з цим в Іспанії нараховувалося майже 2,5 млн. сільгоспробітників, які зовсім не мали землі.
В Іспанії була збережена конституційна монархія на чолі з королем Альфонсом ХІІІ Бурбоном. Виконавча влада належала королю і уряду, який він призначав. Законодавчу владу король розділяв з Кортесами, які він сам скликав і розпускав. У Кортесах були феодали з по життєвим правом засідань і депутати, обрані на основі обмеженого виборчого права. Політичне керівництво в країні здійснювали дві монархічні партії: Консервативна і Ліберальна. Вони представляли інтереси поміщиків, церкви, великого капіталу, військових.
Роль церкви в іспанському суспільстві була досить значимою. Вона володіла великими капіталами, які вкладала в промисловість, банківську справу, транспортні компанії, контролювала народну освіту і т. д. У країні з населенням близько 25 млн. чол. було понад 60 тис. церков і каплиць, не менше 4 тис. монастирів, понад 200 тис. священиків і монахів. Церква підкорила собі шкільну систему та університети, одержувала субсидії від держави.
Економічні, а вслід за ними і політичні позиції буржуазії зростали. На цій основі зростали суперечності між буржуазією і поміщиками. Дві монархічні партії, а саме Ліберальна і Консервативна в післявоєнний період почали втрачати свої політичні позиції. І навпаки, набирали політичної ваги республіканські партії (виступали за встановлення в Іспанії республіканської форми правління). Значно посилився вплив Соціалістичної партії і профспілок - Загальної спілки трудящих та анархо-синдикалістської організації - Національної конфедерації праці. У 1920 р. Загальна спілка трудящих нараховувала 211 тис. членів, а Національна конфедерація праці - близько 1млн. 125 тис. членів. Перша із них мала більший вплив серед шахтарів, металістів, транспортних і будівельних робітників півночі, Мадрида, а також батраків на півдні Іспанії. Головними центрами робітничого руху були промислові райони: Каталонія, Астурія, Басконія.
Національна конфедерація праці мала значний вплив серед робітників легкої промисловості, торгівлі, комунальних підприємств Леванту, Андалусії, Каталонії та ін. місць. Анархо-синдикалісти проводили політику терору, виступали за безперервні дії робітників, аж до бунту і заперечували політичну боротьбу.
Єдина на цей час робітнича партія - Іспанська Соціалістична робітнича партія (ІСРП) - була реформістською. Її лідери виступали за прихід до влади ліберальної буржуазії.
Ось з таким політичним розкладом сил Іспанія вступила в післявоєнний період своєї історії. Економічне становище суттєво погіршилось, зросла чисельність безробітних особливо в легкій, вугільній і металургійній промисловості. Зовнішня торгівля скоротилась, імпорт у торгівлі перевищив експорт. Інфляція росла з кожним роком. Ціни на продукти харчування і промислові товари зросли у 2 рази порівняно з 1913 р.
Це і був ґрунт для піднесення революційної боротьби трудівників Іспанії. Динаміка страйків була такою: у 1918 р. їх було 463, у 1919 р. - 900, у 1920 р. - 1060. Кількість страйкуючих робітників за цей час зросла з 109тис. до 215 тис.чол. Як приклад, можемо навести страйк робітників енергетичної кампанії "Канадієнсе" 5 лютого 1919 р. Він охопив усю Каталонію і змусив власників компанії піти на економічні поступки. Саме під впливом цього страйку уряд Іспанії пішов на введення 8-годинного робочого дня, запровадив страхування по старості для робітників та службовців, яким виповнилось 65 років, і допомоги по безробіттю.
Ми уже відзначали, що в іспанському селі були значні проблеми з землеволодінням. Дві групи селян, а саме батраки і селяни-землевласники, вели боротьбу за свої економічні інтереси. Батраки вимагали зниження орендної плати за землю, запровадження 8-годинного робочого дня, елементарних прав при наймі на роботу. Селяни-землевласники вимагали збільшення земельних наділів, часто самовільно захоплювали землі поміщиків. Такі дії мали місце в Андалусії, Кордові, Естрамадурі та ін. провінціях.
Розмах революційної боротьби робітничих і селянських мас викликав невпевненість у правлячих колах. Протягом 2,5 років (1918-1920) в Іспанії змінилося 8 кабінетів міністрів.
Іспанія - багатонаціональна країна. У ній проживали іспанці, каталонці (4,5 млн. чол.), баски (600 тис. чол.), галісіяни (2,2 млн. чол.). Проблеми економічної і політичної рівності між націями, що входили до іспанської держави, час від часу виникали. Вимога усіх національних виступів, окрім іспанців, була одна - автономії. Найбільш активну боротьбу за автономію вели каталонці і баски. Крупна буржуазія Каталонії і Басконії в цій боротьбі участі не брала. Її стримував страх за піднесення робітничого руху.
На особливому становищі в Іспанії була армія. Офіцерський корпус складався тільки із представників латифундистів. До того ж він був досить чисельним. На 10 солдатів припадав 1 офіцер. Оплата військової служби офіцерів була досить високою. У той же час іспанська армія не мала на своєму озброєнні таких сучасних видів зброї, як танки і військові літаки.
Ось такий букет проблем в післявоєнній Іспанії змушував уряд шукати виходу із непростого становища. Часта зміна урядів (консерваторів - лібералами і навпаки) проблему не вирішувала.
Соціалістичний рух в Іспанії мав свої особливості. Вплив анархо-синдикалістів на широкі верстви населення був досить значним. У Соціалістичній партії по різному ставились до проблеми збільшення своєї підтримки. Та частина членів партії, яка вважала за необхідне посилення політичної роботи в масах, виступала з ініціативою утворення Комуністичної партії Іспанії. У квітні 1920 р. була утворена ІКП.
Національна конфедерація праці

 
 

Цікаве

Загрузка...