WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Геополітичні зміни у світі: причини, характер і наслідки - Реферат

Геополітичні зміни у світі: причини, характер і наслідки - Реферат

соціалістичну революцію був передчасним. Додамо, що і НСДП в тих конкретно-історичних умовах не зайняла чіткої позиції, хоча деякі компроміси і відстоювала, в т.ч. курс на скликання загально німецького з'їзду рад (а потім Установчих зборів), паралельного існування парламентських інституцій і рад та ін.
Така позиція НСДПН увійшла в різкий контраст з позицією спартаківців. Між двома загонами лівих у німецькому робітничому русі стали реальністю підозра, нетерпимість, тертя і навіть ворожнеча.
За таких умов реального здійснення демократичної альтернативи курсу Ради народних уповноважених не відбулося. І це було підтверджено на Першому Всенімецькому з'їзді рад, який відбувся в Берліні з 16 по 21 грудня 1918 р. Із 489 делегатів з'їзду лише 10 були спартаківцями, очолювані Ф. Геккертом і Є. Левіне. Незначним було число делегатів від НСДПН, всього 87 чол.
Головними рішеннями з'їзду були передача у країні всієї повноти влади Раді народних уповноважених (Рада не мала права відмінити рішення уряду) та рішення про скликання 19 січня 1919 р. Установчих зборів.
На кінець грудня 1918 р. праві сили уже мали своє військо, послабили позиції рад серед робітників. Відтепер вони могли розпочати відкритий наступ на ліві сили, що і почалося в січні 1919 р., коли розкол у робітничому русі, ілюзії щодо революційності уряду Еберта ще не були подолані.
Рішення лівих незалежних та Комуністичної партії Німеччини (утворена 30 грудня 1918 р.) розпочати 5 січня 1919 р. збройний виступ проти уряду Еберта було передчасним. Його поразка була неминуча. Революційний комітет (керівний орган збройного повстання )не мав наміру розвивати повстання далі, наперекір К. Лібкнехту був взятий курс на переговори з урядом Еберта. А уряд тим часом зібрав навколо Берліна значні військові сили і доручив Г. Носке подавити збройне повстання, на що Г. Носке відповів "Я відповідальності не боюся. Хтось же повинен стати кривавою собакою!"
Уже 8 січня уряд перервав переговори з Революційним комітетом і ввів війська до Берліну. За декілька днів опір робітників "силам порядку" припинився. Почалися репресії проти організаторів повстання. КПН була оголошена поза законом. Були заарештовані і вбиті без суду керівники КПН К. Лібкнехт і Р. Люксембург. Інші члени Ревкому були віддані до суду. Все це означало перемогу контрреволюції.
Окремі загони робітничого класу ще в лютому - березні 1919 р. протестували у формі страйків, мітингів. 3 березня 1919 р. в Берліні знову мало місце збройне повстання. У Бремені була проголошена соціалістична республіка, яка через чотири тижні була розгромлена" силами порядку". У квітні 1919 р. в Баварії також була проголошена соціалістична республіка. Головою уряду там став Є. Левіне. Уряд соціалістичної Баварії встановив робітничий контроль над виробництвом, націоналізував банки. Робітники одержали зброю і розпочався процес утворення Баварської Червоної армії. У кінці травня 1919 р. і ця соціалістична республіка була розгромлена "силами порядку".
Причинами поразки революційних битв були заклик комуністів до встановлення в Німеччині диктатури пролетаріату, чого не хотіли ліві незалежні соціал-демократи, послаблення лівих сил внаслідок постійних репресій проти них на всій території Німеччини.
В умовах постійних репресій 19 січня 1919 р. були проведені вибори до Установчих зборів. Партії буржуазної коаліції одержали 54% голосів, а СДПН і НСДПН - 46%. Відповідно буржуазні партії одержали 236 депутатських мандатів, СДПН і НСДПН - 187. КПН участі у виборах до Установчих зборів не брала.
6 лютого 1919 р. в м. Веймарі розпочали роботу Установчі збори. Центральна Рада робітничих і солдатських депутатів передала їм свої права і повноваження. Це і був кінець влади рад у Німеччині.
11 лютого 1919 р. Установчі збори обрали Ф. Еберта першим президентом Німецької республіки. Головним результатом роботи Установчих зборів було прийняття 31 липня 1919 р. Конституції Німеччини. У ній були записані положення про впровадження демократичних прав і свобод, про можливість проведення референдумів з найбільш важливих політичних проблем. Громадяни Німеччини, яким виповнилось 20 років, мали право обирати і бути обраними до усіх органів влади. Рейхстаг ставав вищим законодавчим органом країни. Уряд і канцлер були відповідальними перед Рейхстагом. Зауважимо, що від кайзерівської Німеччини в цьому відношенні нічого не залишилося.
Закон про соціалізацію, який також прийняли Установчі збори, мав, перш за все, не допустити "дикої соціалізації". Виробничі ради (фабрично-заводські комітети) мали замінити політичну діяльність рад робітничих і солдатських депутатів.
І все-таки варто відзначити, що соціальне законодавство закладало елементарні форми соціальної захищеності громадян. Слабкість лівих сил у німецькій революції дала можливість буржуазії обмежити виконання узаконених соціальних прав громадян.
Щодо формуваннядержавного устрою, то і в цьому питанні були протиріччя Рейхстагу мав досить міцні політичні позиції. Інститут президентства був явно переобтяжений правами. Президент згідно конституції мав право відміняти демократичні свободи, вводити у країні надзвичайний стан, використовувати війська для підтримування громадянського спокою та ін.
Таким чином, революція в Німеччині була відбиттям політичних настроїв громадян, які не могли простити кайзеру того, що сталося в Німеччині з 1914-1918 рр. Революція завершилась прийняттям Веймарської конституції. В Німеччині було ліквідовано монархію, встановлено буржуазно-демократичну республіку. Політичне протистояння лівих сил з буржуазією не припинилося. У кінцевому рахунку праві буржуазні сили здолали ліві сили.
Революція і Веймарська республіка в Німеччині були третьою ознакою геополітичних змін в Європі.
Література:
1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд -М., 1987 611с.
2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. -М., 1990. 551с.
3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 - сентябрь 1943. -М., 1980. 464 с.
4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. -М., 1990. Т.1-2.
5. Грушевский М.С. На порозі нової України. -К., 1991. 120 с.
6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. -М., 1981. Т.1-2.
7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. -М., 1986. 131с.
8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. -М., 1962.
9. История внешней политики СССР 1917-1966. -М.,1986. Т.2. 691с.
10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. -М., 1987. Т.1-2.
11. Крылов С.Б. История создания ООН. -М., 1960. 343 с.
12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. -М., 1957. Т.1-2.
13. Локарнская конференция 1925г. Документы -М., 1959. 511с.
14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. -М., 1987. 711с.
15. Алатри П. Происхождение фашизма -М., 1961. 461с.
16. Брандт В. Воспоминания -М., 1981. 521с.
17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. -М., 1991. 391с.
18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского -М., 1991. 391с.
19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX - 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами -М., 1984. 296с.
Loading...

 
 

Цікаве