WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Криза рабовласницького ладу і зародження елементів феодалізму в Римській імперії - Реферат

Криза рабовласницького ладу і зародження елементів феодалізму в Римській імперії - Реферат

висловлювали до нього лояльність. У 313 р. імператори Ліциній та Константин, лишаючись ще язичниками, видали Медіоланський (Міланський) едикт, що надавав християнам свободу віросповідування. Християнська церква одержала длеякі привілеї, зокрема, статус юридичної особи, що дозволило їй успадковувати майно.
У 325 р. під егідою імператора у малоазійському місті Нікеї був скликаний церковний собор, що впорядковував християнську догматику, богослужіння, полагодив спірні богословські питання та розробив символ віри - короткий офіційний виклад суті християнського вчення. Імператор Константин прийняв християнство лише перед самою смертю у 337 р., а у 381 р. його наступниками християнство було проголошене державною релігією і гоніння почалось уже на язичників.
Народні рухи в пізній Римській імперії були не лише повстаннями рабів. В них брали участь дрібні землевласники, міський плебс, а іноді й куріали, що несли непосильний податковий гніт. В ІІІ - У ст. в Італії, а згодом в Північно-Східній Іспанії були поширені виступи багаудів (від кельтського "бага" - боротьба). Це був рух протесту дрібних землевласників кельтського та іберійського походження проти утисків Риму, що виливався у спроби жити непідвладними Риму громадами.
Часто народні рухи набували форм єресей. В ІУ - У ст. поширилось аріанство, що стверджувало божественну природу Ісуса Христа. Ця єресь поширювалась серед варварських племен, що вороже ставились до Риму. Згодом деякі з них навіть прийняли християнство у формі аріанства. На сході імперії поширилось єретичне вчення монофізитів, що заперечувало людське в Христі, стверджувало його лише божественну природу. Ця єресь пропагувала зречення для духовенства мирських благ і життя у бідності.
В Північній Африці поширилась єресь послідовників єпископа Доната - донатизм, що наполягала на очищенні церкви від мирських гріхів і на повторному хрещенні грішників. Крайній напрям в донатизмі - агоністики проповідь рівності в дусі перших християнських громад доводили до вимог єдності майна. Навколо цих єресей розвивались рухи бідноти, які виганяли священиків, збирачів податків, звільняли рабів, знищували боргові зобов`язання - відкидали існуючі порядки як неправедні.
На початку У ст. в Галлії, а згодом і на інших територіях імперії поширилось пелагіанство, назване по імені священика Пелагія. Ця течія відкидала догмат християнства про гріховність роду людського і робила з нього висновок про неправомірність рабства і гноблення. Пелагіанство не стало основою для народного руху, але його положення виявились у подальших середньовічних єресях.
Політичні та ідеологічні зміни в Римській імперії свідчили про кризу рабовласницьких політичних інститутів. Але разом з тим імперія виявила і певні резерви пристосування до нових умов і не зникла без могутнього зовнішнього поштовху, яким стало зіткнення з германськими народами, що розтягнулось на кілька століть і склало цілу історичну епоху.
Стародавні германці та їх зіткнення з Римською імперією. Ще на рубежі ІІ і І ст. до н. е. Рим зіткнувся з чисельними германськими племенами. Племенні союзи кімврів і тевтонів ринули в межі імперії, але були відбиті легіонами Гая Марія. Вже тоді Рим був стривожений чисельністю і войовничістю цих варварів, хоч небезпека й була відбита. В середині І ст. до н. е. Юлій Цезар рушив на завоювання Галлії, де зіткнувся з галлами і свевами. Останні прийшли з-за Рейну і також прагнули оволодіти Галлією.
Прабатьківщиною германських племен за свідченням археологічних та лінгвістичних джерел є Скандинавія та південне узбережжя Північного і Балтійського морів. Звідси вони вирушили на південь і в ІІІ ст. до н. е. їх поселення доходили вже до Дунаю і Рейну. Стародавньою Германією римляни називали землі на схід від Рейну. Саме сюди доходив зі своїми легіонами Юлій Цезар. Він спостерігав життя і побут германців, знав їх як воїнів, тому його "Записки про галльську війну є цінним свідченням очевидця і важливим джерелом для вивчення історії германських народів.
За часів Цезаря за Рейном і Дунаєм простягались малозаселені землі з густими лісами, непрохідними болотами. Разом з легіонерами Цезар пробирався вузькими лісовими стежками, переходив річки й болота, терпів холод серед снігів. Його записки про германців свідчать, що останні вже переходили до осідлого способу життя, займались не лише скотарством, але й землеробством, культура ведення якого була в них ще на низькому рівні. Германці не вміли ще добре обробляти землі, виснажували їх і засівали нові. Та й в харчуванні ще переважали продукти тваринництва. Германці прагнули перейти на західний берег Рейну, де землі були менш заліснені і більш придатні для землеробства, і тут зіткнулися з кельтами, які оселилися тут раніше. Германські племена суперничали між собою за луки й пасовиська, що Цезарю було не цілком зрозуміло. Він пише: "Величезну славу у германців має те плем`я, яке, розоривши сусідні області, оточує себе якомога більшими пустирями". Незрозумілим для римлян було і ставлення германців до землі. Рабовласники цінували земельну власність, прагнули її розширити, а германці без жалю розставались із старими полями і переходили на нові. Вони не ділили землі між собою, а обробляли її спільно, родовою общиною, порівну користуючись вирощеним продуктом. Германці були ще далекими від приватної власності на землю, навіть майнової нерівності Цезар у них ще не помічав, відзначаючи, що відсутність багатих і бідних зумовлюють надзвичайну згуртованість всіх членів племені.
Другим важливим джерелом для вивчення суспільного укладу і господарських занять германців є історико-етнографічний твір Тацита "Про походження та місце проживання германців" (скорочено його називають "Германією"), написаний у 98 р. н. е. 150 років відділяють його від "Записок" Юлія Цезаря. Тацит сам не бував у Германії, а матеріал для книги збирав, розпитуючи воїнів, полонених германців, а також із сучасних йому географічних творів.
Занепокоєний занепадом моральності сучасного йому римського суспільства, розбещеністю і байдужістю до громадських справ знаті, Тацит підкреслює простоту і діяльність германців. Однак, в його часи в германській общині вже була помітна майнова нерівність, що не пройшло повз увагу Тацита. Були в них і раби, але на зовсім іншому становищі, ніж у Римі. Кожен з рабів порядкував у своєму господарстві, а власник лише обкладав його, як колона, певними повинностями - оброком хлібом та худобою. Тацит відзначав, що раба рідко карали примусовими роботами, били, чи кидали в окови.
У творі Тацита детально описана військова організація германців, відзначено, що у бій вони йдуть родами. Вполітичній організації велику роль відігравали народні збори, на яких вирішувалися найважливіші питання, здійснювалося судочинство. Менш вагомі справи вирішувались радами старійшин.
Землі германці ділили по числу працюючих і по "достоїнству". Тут не цілком ясно, що мав на увазі Тацит - якість окремих ділянок землі чи соціальне становище людей. Германці не знали ні грошей, ні лихварства.
Особливу увагу Тацит приділяє войовничості германців - адже вони постійно воювали з Римом. Під час бою для вождя сором бути перевершеним у хоробрості, а для дружинників ганьба повернутись живим з бою, де загинув вождь. Якщо плем`я тривалий час не воює, знатні юнаки залишають його і приєднуються до племені, що веде війну. "Цих
Loading...

 
 

Цікаве