WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Араби в VІ - ХІ ст. - Реферат

Араби в VІ - ХІ ст. - Реферат

зобов'язаний сплачувати державі податок, але земля передавалась у спадок.
Отже, в арабській державі вже на першому етапі його існування склалося 4 категорії земель: 1) землі племен, що були у спільній власності; 2) приватні землі - мюльк; 3) землі держави; 4) землі, пожалувані державою мусульманській знаті.
Виникали нові суспільні відносини. Іслам (буквально - покірність) передбачав централізацію. Керівниками мусульманської общини були, крім Мухаммеда, купці Абу Бекр і Омар.
Після смерті Мухаммеда правителі держави обиралися з його сподвижників і родичів, що одержували титул халіфів, заступників пророка. Таких виборних халіфів було 4: Абу Бекр (632 - 634), Омар (634 - 644), Осман (644 - 656), Алі (656 - 661).
Першим халіфам довелося придушувати збройні заколоти, очолювані лжепророками. Найкращим способом примирити простих арабів, а особливо бедуїнів, з державою та ісламом була політика широких завоювань, що давала б нові землі і багату воєнну здобич. Так почались арабські завоювання. Міжнародна обстановка була сприятливою. Тривала війна між Візантією і Іраном послабила цих сусідів Аравії.
Зібравши велике військо, араби зуміли почати війну одночасно з Іраном і Візантією. На 640 р. вони завоювали Палестину й Сирію, потім Єгипет (640 - 642). У 649 р. підійшли до Карфагена. У 631 - 651 рр. Повністю підкорили Іран. Раніш могутня держава Сасанідів перестала існувати. У 658 р. араби оволоділи Вірменією, частиною Грузії, а за Кавказом дійшли до землі хазар.
До початку УІІІ ст. араби залишали у завойованих країнах місцеві порядки й віру. Араби тільки переходили до класового суспільства і ще не оволоділи усім апаратом феодального управління. На землях, які раніше входили до Візантії та Ірану (були підкорені ними), населення дивилось на арабів, як на визволителів.
Частина арабів переселилась на нові завойовані землі. Інші лишилися кочівниками. В ряді місць, де араби жили й раніше, населення сприйняло їх мову, культуру. У Закавказзі, Ірані й Середній Азії - навпаки, араби сприйняли місцеві мову й культуру і асимілювались із місцевим населенням.
Величезні завоювання і багата воєнна здобич сприяли ще більшій майновій диференціації і росту соціальних суперечностей. Особливо це стало помітно за третього халіфа - Османа, який разом з оточенням - родичами-Омейядами, перейшов від політики опори на військо - воєнно-демократичних порядків - до опори на аристократію. За Османа знать захоплювала землі і нагромаджувала багатства в своїх руках.
Невдоволені - опозиція - групувались навколо Алі, кузена й зятя Мухаммеда, одруженого з його дочкою Фатімою. Їх стали називати шиїтами (шна - арабською група, партія). Спершу це було лише політичне угрупування і лише пізніше перетворилося на релігійну течію в ісламі. Головна вимога в шиїтів - щоб халіфом став Алі, а потім щоб халіфами були його нащадки. До шиїтів пристали селяни, бедуїни, що сподівалися на "справедливого халіфа".
У 656 р. повсталими шиїтами Осман був убитий. Четвертим халіфом був обраний Алі. Аристократи, в тому числі й Омейяди, відмовились визнати його. Почалась громадянська війна (656 - 661). Алі підтримували низи арабського народу. Але сам він діяв нерішуче і розчарував частину своїх прибічників. Вони його покинули і дістали назву хариджитів (ті, що пішли). Хариджити виступали за повернення до первісного ісламу, під яким розуміли соціальну рівність, спільне володіння землею, рівний поділ воєнної здобичі, вимагаючи також виборів халіфа усіма мусульманами. Хариджити були демократичною течією в ісламі. Згодом вони стали особливою сектою.
В середині VІІ ст. сформувалися 3 течії в ісламі. Перша - сунніти (усунна - зібрання розповідей про судження та вчення Мухаммеда. На основі сунни розроблений шаріат - звід мусульманських законів). Сунніти були прихильниками офіційного "правовірного" ісламу. Іх очолювали Омейяди на чолі з Муавією. Друга течія - шиїти, третя - хариджити, що згодом стали сектою.
Халіфат Омейядів. У 661 р. Алі було вбито одним із хариджитів. Халіфом знать проголосила Муавію. Це означало, що перемогла арабська знать. Омейяди керували халіфатом до 750 р. Столицею халіфату став Дамаск.
За Омейядів центральною областю халіфату стала Сирія. У ній розселилися ті арабські племена, що були опорою халіфів. Знову продовжилась громадянська війна. В VІІ - VІІІ ст. араби міцно утвердились у Північній Африці. У 711 р. вторглися в Іспанію й завоювали її майже всю.
Вторгались араби і в Малу Азію, доходили до Босфору й Мармурового моря, двічі блокували Константинополь.
На початку УІІІ ст. вони підкорили Вірменію, Картлі, Албанію. Кордон халіфату проходив по головному Кавказькому хребту до м. Дербент. Здійснювалися набіги й на хазарів.
У 705 - 715 рр. в Середній Азії араби завоювали Хорезм і області за Амудар'єю. Тут вони зіткнулися із тюрками-кочівниками і Китаєм, які теж претендували на ці землі. У 751 р. араби розбили китайські війська. У 712 р. - вторглися в Індію і завоювали Синд (суч. півд. Пакистан).
Завойовані землі переживали стадію феодалізму. Процес феодалізації йшов і у арабів, але у бедуїнів ще зберігались патріархальні і рабовласницькі відносини.
Головним власником земель залишалась держава, що обкладала населення податками і наймала землю окремих осіб. Основна форма земельної власності за Омейядів - мюльк - приватні землі (як аллод у Європі). Ним володіла знать. Селяни обробляли землі знаті за частину урожаю.
Величезні землі належали безпосередньо халіфу (землі савафі). Їх також за частину врожаю обробляли селяни, а прибуток йшов у казну. З халіфських земель робились і пожалування приватним особам - ікта. Вони були спадковими. Умова володіння - сплата податку на користь держави.
У халіфаті існувала чітка податкова система, що складалася з таких податків: закат-податок з ремесла, торгівлі, скотарства; подушне - джизья - з немусульман; поземельний податок.
Спочатку податки були нижчі, ніж у Візантії, Ірані чи в інших завойованих країнах. Окрім того, податки були чітко фіксовані. Однак, за Омейядів норми податків були переглянуті, все населення переписане, проведений перепис земель із врахуванням культур, що на них вирощувались і близькості до міста. Селянам заборонялося покидати свої землі. Податковий гніт посилився.
Система державного апарату була успадкована частково від сасанідського Ірану, частково - від Візантії. До Омейядів у державномуапараті головну роль відігравали чиновники-неараби - перси, греки, а за Омейядів стали призначатися араби. Справи велись арабською мовою, яка стала міжнародною для величезного регіону.
Омейяди стали карбували власну монету. Була налагоджена пошта.
Халіфи мали і громадянську і духовну владу. Для управління величезною державою були введені намісництва, на чолі їх стояли еміри, які здійснювали воєнну, адміністративну та фіскальну влади. Вони мали двох заступників - по фінансах і суддю-каді. Таких намісництв було 5.
Важливим наслідком халіфату було поширення ісламу. Перших два століття ставлення до іновірців було терпимим - як це записано в Корані, а в Х ст. мусульмани вже складали більшість халіфату.
В опозиції до Омейядів, які спирались на арабську знать Сирії і Єгипту, знаходились Аліди і Аббасиди (нащадки дядька пророка Аббаса). Опозиція спиралась на невдоволення посиленням податків, що виявлялося в релігійних течіях.
У 630 р. підняли повстання шиїти на чолі з Хусейном, сином Алі й Фатіми - дочки пророка. Виступили й хараджити.
У 728 - 737 рр. повстали согдійці в Мавераннахрі, в 734 - 743 рр. - бербери в Магрибі й
Loading...

 
 

Цікаве