WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Реформи Петра і й особливості формування російського абсолютизму (пошукова робота) - Реферат

Реформи Петра і й особливості формування російського абсолютизму (пошукова робота) - Реферат

обов'язки захищати православну віру та тих, хто її сповідував. Але в нього майже не було поваги до російської релігійної традиції справді, пін був активно ворожий до багатьох її проявні Ритуали, традиційні обряди, зовнішні прояви релігійності, схоже, завжди викликали в нього сумніви в щирості або навіть презирство. Його особиста віра була реальною "вірою простого солдата" в обов'язок і творчу мирну діяльність. Для нього релігія означала моральність, освіту, позитивну дію.
З 1716 р. він послабив серйозне покарання, якого за законом ще зазнавали всі старовіри, замінивши його зобов'язанням платити податки в подвійному розмірі. Його ставлення до євреїв було однозначно ворожим; а в 1719 р. він наказав вигнати з Росії єзуїтів, які завжди підозрювалися як знаряддя політичного впливу католиків. Однак навіть дуже обмежений ступінь вільнодумства в релігійних питаннях був достатнім для того, щоб поставити бар'єр між Петром 1 і масою його підданих.
Особиста віра Петра І не втримувала його під час правління від участі в пародіях на релігійні обряди, які були грубими, а іноді навмисно блюзнірськими.
У російській церкві XVII ст. було багато чого, що викликалокритику й нападки. Незважаючи на зусилля патріарха Адріана (1690-1700 ро.), її слабкість і корупція збільшувалися. З'явилося забагато священиків: дозвіл одружуватися дозволяв їм бути спадкоємною кастою. Прагнення багатьох чоловіків уступити до монастирів, щоб уникнути військової служби й інших світських вимог, збільшило кількість ченців, а особистісні якості, необхідні для чинів, були гнітюче низькими, навіть у єпископів. Добробут священиків, у чому регулярне духівництво було зацікавлене, також розцінювався як духовна слабкість.
Петро 1 жадав від церкви того, що повинно було бути корисним державі й суспільству. Вона мала б використовувати свої ресурси на підтримку освіти, турботу про вбогих і хворих, а якщо необхідно, то й задоволення загальних потреб держави. Він перейшов на початку війни зі Швецією до втілення своїх цілей на Практиці з усе більшою старанністю. Наступні 20 років характеризувалися двома тенденціями - чимраз більшим підпорядкуванням церкви державному кон-1Ролю, що веде до втрати її незалежності, і використанням церковних доходів у великих масштабах на світські й державні цілі. Жадна з цих тенденцій, зрозуміло, не була новою.
Церква зобов'язана тепер була визнати повне своє підпорядкування державі й обов'язок діяти відповідно до розпоряджень правителя. Збільшення прав і влади правителя позначилося в листах людини, якій призначено було стати з 17IS p. головним провідником церковної політики Петра І, а пізніше першим і, можливо, найбільшим пропагандистом петровської легенди. Це був Феофан Прокопович, архієпископ Новгородський, високоосвічений українець, добре знайомий із Західною Європою й ідеями (особливо деякими формами протестантизму, якому майже явно співчував). Широту його інтелектуальних горизонтів і розуміння головних напрямків думки під час роботи на Заході демонструє обсяг його бібліотеки - понад 3000 книг. Його найважливіша праця, "Правда волі монаршої" (1722 p.), була написана, щоб виправдати вимогу Петра І, реалізовану в указі 1721 р. про призначення свого власного спадкоємця. Це було планомірне утвердження ідей прихильника абсолютизму такого типу, що був дотепер невідомий у Росії. Крім Біблії, головним джерелом аргументів були-роботи англійського письменника XVII ст. Томаса Гоббса.
Вельми ймовірно, що Прокопович навряд чи взагалі звертається до вітчизняних авторів, що традиційно було дуже важливо в православній думці, і послідовно применшує будь-яку ідею щодо православного правителя. Книга підкреслює той факт, що в пізніші роки свого правління Петро І закладав інтелектуальні та адміністративні основи нового виду монархії й держави, і це стало можливим завдяки ослабленню й підпорядкуванню церкви державі.
Усе-таки радикальна зміна відбулася тільки в останні роки правління. У січні 1721 р. був видано указ фундаментальної важливості - "Духовний регламент": він ставив управління й контроль над церквою в Росії за основу, якій не призначено було змінитися по суті протягом наступних двох сторіч. Цей духовний документ ґрунтувався на пропозиціях, розроблених Прокоповичем з 1718 p., і був прийнятий царем зі зміною деяких деталей. Його головним досягненням було створення для церкви керівного органа - Найсвятішого правительствуючого Синоду, подібного до адміністративних колегій з різних світських питань, що почали з'являтися в 1718-1719 pp. Синод повинен був замінити патріарха й церковні ради, які існували в минулому й мали юрисдикцію у всіх духовних питаннях і в контролі над власністю церкви. Теоретично Синод мав усі повноваження патріарха, але діяв не як незалежна влада, яким був патріарх XVII ст., а як підлеглий Петра І. Саме це підпорядкування й було для царя сутністю нового бачення державних справ. Новий режим був ведений рішенням Петра І, що діє як вища й неконтрольована влада, якої він тепер вимагав. Не було скликано жодної церковної ради, щоб обговорити зміни, проведені в 1721 р.
Під кінець життя цар міцно з'єднав церковну адміністрацію зі структурою централізованої бюрократії, яку він створив у Росії. Це мало деякі конструктивні результати, особливо позначені зростанням використання церковних ресурсів для освіти. Але вони були досягнуті ціною сильного виснаження церкви, а також обмеженого внеску, який вона могла б зробити в російське життя в майбутньому. Надалі живі сили релігійного почуття, значною мірою перекручені домінуючим державним механізмом офіційної церкви, знаходили вихід переважно в різних формах містицизму, чимало з яких були сектантськими, навіть анархічними. Петро І домігся перемоги в справах церкви, як і в усіх інших справах.
Інтелектуальне й культурне життя
Далекосяжні перетворення інтелектуальних і культурних аспектів російського життя успішно розпочалися задовго до народження Петра І. До другої половини XVII ст. реформаторські сили були занадто могутніми, щоб їм протистояти, і шлях, яким вони могли б підсилити Росію, став занадто очевидним для будь-якого правителя. Петро І робив небагато, принаймні до свого пізнішого віку, щоб підсилити на найглибших рівнях новий рух. Те, що він робив, - так це підтримував певні аспекти цього руху за рахунок інших і здійснював спроби протягом більшого часу свого правління, щоб розвинути деякі його сторони для своїх власних цілей.
Багато західноєвропейських книг було перекладено російською мовою на початку XVII ст.: цар надавав їм величезного значення, організовував і заохочував здійснення перекладні.
Loading...

 
 

Цікаве