WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → ООН: історія створення й основні напрямки діяльності - Реферат

ООН: історія створення й основні напрямки діяльності - Реферат

прийняли таку пропозицію. Свою відмову вони мотивували небажанням того, щоб ООН могла контролювати основні сфери економіки. Особливо різко виступили СРСР і Великобританія.
Радянський уряд наполягав на тому, що економічні відносини є внутрішньодержавним питанням. А пропозиції про міжнародно-правове регулювання економічних відносин суперечать принципам поваги до державного суверенітету й невтручання у внутрішні справи держав.
Великобританія стала виразником позиції тих держав, які вважали, що створення міжурядової організації у сфері економіки несумісне з принципами ринкового лібералізму. ООН, на їхній погляд, не мала права втручатися у внутрішні економічні зв'язки держав і торкатися інтересів приватних власників.
Якщо в політичній сфері держави-засновники дійшли згоди, та у сфері соціально-економічній у них не було єдності. Висловлювалися два абсолютно протилежні підходи - про широку компетенцію Організації в цьому питанні й про неправомірність ІЗ повноважень у сфері міждержавного соціально-економічного розвитку. Це питання вирішувалося досить довго, поки сторони не прийняли компромісного рішення: ООН наділялася функцією координації міждержавного соціально-економічного співробітництва. Завдання координації були сформульовані в загальній формі, їх виконання було покладене на Економічну й Соціальну Раду (ЕКОСОР). Вона мала не дуже великі повноваження на відміну від Ради Безпеки. Тому їй не вдалося стати серйозним центром співробітництва держав у соціально-економічних питаннях.
У цій області міжнародних відносин були свої складності, однак тут існувало дуже багато міждержавних взаємозв'язків. Тому неможливо було з єдиного центру координувати економічне міждержавне співробітництво. Держави зійшлися на тому, що простіше зробити функціональну децентралізацію.
Країни були змушені погодитися зі створенням системи міжурядових інститутів, тому що структурних параметрів самої ООН було недостатньо. Ця система містила в собі багато існуючих і щойно створених міжурядових організацій.
У цьому питанні враховувався досвід Ліги Націй, що відбилося на Статуті ООН. У його статтях 57 і 63 було продекларовано, що спеціалізовані міждержавні установи встановлюють зв'язок з ООН у порядку укладання спеціальних угод з ЕКОСОР ООН.
У результаті такого Статуту всі спеціалізовані міждержавні установи мали право бути самостійними міжурядовими організаціями. Вони були пов'язані з ООН завдяки співробітництву й координації дій, але в жодному разі не були залежними.
У 1946 р. до складу ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева, 1919 р.) - МОП, у 1947 р. - найстарша міжнародна організація - Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ, 1865 p., Женева), у 1948 р. - Всесвітній поштовий союз (ВПС, 1874 p., Берлін), у 1961 р. - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878 p., Женева). Ці роки також характеризуються створенням нових міжурядових структур. 1944 р. став роком утворення фінансово-економічної груші системи ООН. Почав свою роботу Міжнародний валютний фонд (МВФ), до завдань якого входило забезпечувати впорядковані відносини у валютній області й додати конкурентне знецінювання валют. Узявся до роботи й Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР). До його функцій входило надавати допомогу для відновлення й розвитку держав-членів. Трохи пізніше МБРР у результаті злиття з іншими міжнародними фінансовими структурами переріс у Світовий банк (СБ). До СБ входило три структури, у яких були схожі механізми й подібні функції: сам МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК, 1956 p.), головною метою якої було надання допомоги у фінансуванні приватних підприємств, а також Міжнародна асоціація розвитку (МАР, 1960 р.), до функцій якої входило надання допомоги країнам, що розвиваються, на пільгових умовах. І донині СБ тісно співпрацює й функціонує з МВФ, а всі його організації мають угоди про співробітництво в ООН.
У 1946 р. виникли такі міжурядові організації: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ, Женева) і Міжнародна організація у справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 р.). Той рік став роком установлення контактів з Організацією Об'єднаних Націй з питань продовольства й сільського господарства (ФАО, Рим, 1945 p.). Міжнародна організація цивільної авіації (ІКЛО, Монреаль, 1944 р.) у 1947 р. одержала статус спеціалізованої установи. Потім процес створених спеціалізованих установ трохи вповільнився, і тільки в 1958 р. виникла Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 р. - Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВШВ, Женева), у 1977 р. - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД). Найпізніше була утворена Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮН1ДО). Вона була створена в 1967 р. як допоміжний орган-ООН. Ще в 1975 р. її книги прийняли рішення про перетворення на спеціалізовану установу ООН. Почалася робота зі створення установчого документа - Статуту. І тільки в 1985 р. після ратифікації Статуту 80 державами ЮНІДО одержала цей статус.
У системі ООН міжнародні організації МАГАТЕ й ГАТТ мають істотні розходження. Міжнародне агентство з атомної енергії (Відень, 1956 р.) так і працює під егідою ООН. Це можливо завдяки тану, то Агентство контактує з ООН не через ЕКОСОР, а через Генеральну Асамблею. У Генеральної угоди з тарифів і торгівлі відносини трохи складніші, тому що формально вона не належить до спеціалізованих установ ООН, хоча а пов'язана з нею через угоди з Конференцією з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД, 1966 р.) і групою СБ. Чимраз швидший розвиток ГАТТ дає привід думати, що необхідно створювати нову міжнародну організацію в області торгівлі.
ООН має велику кількість різних підвідомчих спеціалізованих установ, що зумовлює необхідність створення міжурядових інститутів особливого типу. Міжнародне економічне й соціальне співробітництво не стоїть на місці, постійно змінюючи свої форми; змінюються й потребидержав. Крім того, на нього впливають також різні зовнішні фактори, наприклад: Національно-визвольний рух колоніальних народів, що зріс у другій половині XX ст.; проблеми, які суспільством були віднесені до розряду глобальних - демографічна, енергетична, продовольча й екологічна проблеми, запобігання ядерній війні.
Відповідно змінилася структура системи ООН. У рамках самої ООН виникли допоміжні органи зі структурою й функціями міжурядових організацій. їм було довірене самостійне фінансування. Серед цих допоміжних органів особливе місце займає Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ, 1946 р.), що був створений з метою надання допомоги дітям післявоєнної Європи, а трохи пізніше для допомоги дітям колоніальних і постколоніальних країн. Також не останню радь відіграє Конференція з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД, 1966 p.). Вона повинна сприяти торгівлі між тими країнами, що знаходяться на різному рівні економічного розвитку. До завдань Програми розвитку ООН (ПРООН, 1965 р.) входить надання технічної й передінвестиційної допомоги країнам, що розвиваються.
Головні органи ООН
На сьогодні сформувалася незмінна система ООН, що включає в себе головні -органи:
o Генеральну Асамблею ООН;
o Раду Безпеки ООН;
o Економічну й Соціальну Раду ООН;
o Раду з Опіки ООН;
o Міжнародний Суд ООН;
o Секретаріат ООН.
До системи також належать і спеціалізовані установи:
o Міжнародний валютний фонд; .
o Міжнародний банк реконструкції й розвитку;
o Міжнародна фінансова корпорація;
o Міжнародна асоціація розвитку;
o Міжнародна морська організація;
o Міжнародна організація цивільної авіації;
o Міжнародна організація праці;
o Міжнародний союз електрозв'язку;
o Всесвітній поштовий союз;
o Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури;
o Всесвітня організація охорони здоров'я;
o Всесвітня організація інтелектуальної власності;
o Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку;
o Продовольча й

 
 

Цікаве

Загрузка...