WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Держава, державний устрій і правові відносини - Реферат

Держава, державний устрій і правові відносини - Реферат

(закони, звичаї, прецеденти), це право, що втілює в собі розум і вічну справедливість. У рамках цієї теорії розділяються право й закон
Існує й третій погляд на розглянуту проблему, що дозволяє певною мірою інтегрувати погляди прихильників зазначених позицій і одночасно уникнути крайностей в оцінці зв'язку держави та права.
Відповідно до нього підходи зв'язок між державою й правом не має настільки однозначного причинно-наслідкового характеру держава породжує право або з права народжується держава. Він (зв'язок) видається складнішим і має характер двосторонньої залежності: не можуть існувати поодинці, а отже, між ними існує функціональний зв'язок.
Розглянутий підхід дозволяє в такий спосіб виявити глибинні зв'язки між державою й правом, уникнути однобічності, зрозуміти, .що надає право державі, і одночасно з'ясувати істинну роль держави в забезпеченні права. Аналіз залежностей має принципово важливе значення для всієї суспільної практики.
Визнання двостороннього характеру зв'язку між державою й правом дозволяє виключити питання в дусі вузьконорматинного підходу до розуміння права ("право виходить від держави" і т. п.). Одночасно ори ньому підході роль держави щодо права не нівелюється, як це "наливає з деяких концепцій так званого широкого праворозуміння. Державний нігілізм такою ж мірою небезпечний, як нігілізм правовий. Зв'язок держави та права видається іншим: держава не породжує право, не створює його, а є, з одного боку, залежною, підлеглою йому силою, а з іншого - могутнім засобом, що підтримує й підсилює міць права, його потенціал у суспільній системі. Держава використовує право як засіб керування суспільними процесами, але лише тією мірою, якою саме право їй це дозволяє.
Вплив держави на право
Держава є безпосереднім чинником встановлення й визнання правових норм і головною силою їхнього здійснення. Державна влада має конструктивне значення для самого буття права як особливого інституціонального утворення. Вона присутня в праві й ніби проникає в саму суть права.
Держава опікує право, використовує його потенціал для досягнення цілей державної політики. Одночасно вплив держави на право не слід абсолютизувати й розглядати в дусі етатистських ("державницьких") поглядів, що визнають право тільки інструментом (засобом) держави, її ознакою або атрибутом. Не тільки держава, але й право має відносну самостійність, власні, внутрішньо властиві йому закономірності формування й функціонування, тобто право має щодо держави самостійне значення. Якщо припустимим є розглядати право як інструмент держави, то лише з зауваженням, що держава тією ж мірою є інструментом щодо права.
Найбільш відчутний вплив держави на право виявляється в сфері правотворення й правореалізації. Право формується за особистої участі держави. Однак держава не стільки формує право, скільки завершує правотворчий процес, надаючи праву певних юридичних форм (нормативний юридичний акт, судовий або адміністративний прецедент тощо). У цьому розумінні держава не є його (права) початковою, глибинною причиною. Держава створює право на інституціональному рівні. Причини ж виникнення права кореняться в матеріальному способі виробництва, характері економічного розвитку суспільства, його культурі, історичних традиціях народу та ін. Недооцінка цього принципово важливого положення призводить до того, що єдиним і визначальним джерелом права визнається державна діяльність. Саме в цьому й полягав основний недолік юридичного позитивізму. Держава визнавалася засновником права, у буквальному значенні вважалося, що вона творить право.
Навряд чи можна погодитися з поширеними в юридичній теорії поглядами, згідно з якими утворення права розглядається в повному відриві (ізольовано) від держави. Поза конструктивною діяльністю держави й без неї існування права як інституційного утворення неможливе. Разом із тим роль держави в правотворчому процесі досить специфічна. По-справжньому держава втручається в правотворчий процес лише на певних його стадіях. Звідси творча роль держави щодо утворення права полягає:
1. У здійсненні правотворчої діяльності. Держава відповідно до законів суспільного розвитку, закономірностей стихійного правотворення визначає потребу в юридичній регламентації тих або інших відносин (діяльності), визначає потребу в найбільш раціональній юридичній формі (закон, акт виконавчої влади й ін.) і засновує загальні норми, надані їм авторитетом державної влади формально-юридичного, загального характеру. Буквально це означає, що держава встановлює норми права (розпорядження загального характеру).'
2. У санкціонуванні державою норм, що не мають (не носять) прямого державного характеру. Для деяких правових систем такий спосіб "творення" права є переважним. Так, утворення мусульманського права характеризувалося саме тим, що держава санкціонувала тільки ті норми, що були вироблені мусульманською доктриною.
3. У визнанні юридично обов'язковими регуляторами поводження фактично сформованих й існуючих відносин і зв'язків (відповідних видів діяльності), унаслідок чого ці зв'язки й відносини одержують юридичне значення. Формується так зване звичайне та прецедентне право, визнаються загальні норми положення нормативних договорів.
Держава, таким чином, забезпечує розвиток усієї системи джерел права. Узгоджуючись із соціально-економічними потребами, політичною ситуацією в суспільстві, держава значною мірою впливає на вибір типів, державно-юридичних засобів забезпечення правомірного поводження. У цьому розумінні можна сказати, що держава керує правовим середовищем суспільства, забезпечує його відновлення відповідно до духу часу.
Досить значущою видається роль держави в забезпеченні реалізації права. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що поза державою та без неї використання його ресурсів, здійснення правових установлень було б узагалі неможливим. Призначення держави саме й виявляється в тому, що вона своєю діяльністю покликана створювати фактичні, юридичні передумови для використання громадянами, організаціями наданих законом можливостей з метою задоволення найрізноманітніших інтересів і потреб. Активність держави - необхідна умова утвердження правових основ у суспільному житті. Держава зобов'язана виявляти цю активність, інакше вона не відповідатиме своєму призначенню, унаслідок чого державна влада втрачає легітимний характер.
Держава забезпечує охорону права й правових відносин. Державний вплив є постійно існуючою гарантією, якою підкріплюється право. За ним завжди стоять сила й авторитет держави. Уже сама загроза державного впливу охороняє право. У такий спосіб усталюється правопорядок, створюється режим найбільшого сприяння для конструктивних дій соціальних суб'єктів.
Держава, отже, сприяє поширенню права в соціальному просторі, вона ставить за обов'язок учасникам суспільних відносин діяти згідно з правом, виключати протиправні підходи в досягненні суспільно значущих результатів.
Безсумнівно, об'єктивно існують межі впливу держави на право. І, насамперед, це обумовлено регулятивним потенціалом самого права, можливостями держави, її структур забезпечити дію права в певних соціально-економічних і політичних умовах. Держава не може також використовувати право в протиріччі з його справжнім призначенням. Важливо є науково
Loading...

 
 

Цікаве