WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Румунія та Югославія під час ІІ світової війни і після неї - Реферат

Румунія та Югославія під час ІІ світової війни і після неї - Реферат

Воєводина і Косово), Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Чорногорія. Переважаючою визнано державну власність.
Ще у серпні 1945 р. у країні почала здійснюватись аграрна реформа Уже в травні 1945 р було введено по суті монополію зовнішньої торгівлі, у серпні - скасовано іноземні концесії на видобуток корисних копалин. Згідно із законом 1946 р. про націоналізацію великої промисловості. Очоливши національно-визвольний рух у боротьбі проти фашизму й ліквідувавши політичних супротивників, КПЮ прийшла до влади, розпочавши формування тоталітарного за своєю суттю режиму в країні.
2. Конфлікт з СРСР.
Лідер Югославії Й. Броз Тіто став на чолі уряду і правлячої партії. Керівництво КПЮ відмовилось брати участь у засіданнях Інформбюро, створеного у вересні 1947 р. на Нараді комуністичних і робітничих партій Східної Європи. Серйозні протиріччя між двома країнами поглибились, коли західні країни запропонували Югославії повернути Італії порт Трієст. В СРСР можливість такого перебігу подій розглядалася тільки за умови перемоги комуністів на виборах в Італії. 20 березня 1948 р. ВКП (б) надіслала керівництву КПЮ листа з численними докорами. Почалось інтенсивне листування між Москвою і Белградом. У свою чергу, Тіто висловив занепокоєність у зв'язку з лютневим переворотом у Празі. Він нагадав Кремлю про недостатню, з його точки зору, допомогу під час війни.
У червні 1948 р. Інформбюро ухвалило резолюцію "Про становище у КПЮ". Керівники югославських комуністів були звинувачені у невизнанні марксистської теорії класів і класової боротьби у перехідний період.
29 червня югослави відповіли довгим і не менш різким листом. У Москві почала виходити сербською мовою газета "За соціалістичну Югославію", покликана "згуртувати всі антитітовські сили".
Так ідеологічні і міжпартійні протиріччя обернулися найгострішим міждержавним конфліктом, глибинною причиною якого було прагнення кремлівського керівництва підкорити норовливого і впливового керівника Югославії своїм інтересам і нав'язати суверенній країні свою модель розвитку.
3. Курс на розвиток самоврядування
Після розриву відносин із СРСР у Югославії почали шукати свій шлях "побудови соціалізму". Нові підходи до проблеми "соціалістичного будівництва було спочатку викладено Й. Броз Тіто 26 червня 1950 р. у Скупщині ФНРЮ. За його пропозицією парламент Югославії ухвалив цього дня закон про передачу заводів в управління робітникам.
3міни заторкнули і правлячу партію, яка після VI з'їзду стала називатися Союзом комуністів Югославії (СКЮ). Як було відзначено на з'їзді, партія в умовах розвитку самоврядування не могла більше відігравати директивної ролі у державному і суспільному житті. За нею зберігалося право розробки генеральної лінії, але боротися за її втілення вона повинна була.
нова конституція країни, ухвалена у квітні 1963 р., поширила самоврядувальні стосунки і на установи невиробничої сфери, країна стала називатися
Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією (СФРЮ).
VIII з'їзд СКЮ (грудень 1964 р.) накреслив основні принципи широкого комплексу заходів, що отримали назву "суспільно-економічна реформа". У липні 1965 р. Скупщина СФРЮ ухвалила вщповщні законопроекти: було ліквідовано державні централізовані інвестиційні фонди, сфери охорони здо-ров'я, освіти і культури переводилися на самофінансування із місцевих джерел; засновувався Фонд федерації для прискореного розвитку слаборозвинутих в економічному відношенні регіонів. 60-х - на поч. 70-х років до конституції СФРЮ 1963 р. змін і доповнень, що значно розширювали самостійність республік, країв і підприємств у сфері господарської діяльності.
Після смерті Сталіна сталася нормалізація радянсько-югославських відносин. Прийняті у 1955-1956 рр. за підсумками візитів М. Хрущова до Белграда (1955 р.) та Й. Броз Тіто до СРСР (1956 р.) радянсько-югославські документи містили основні принципи поліпшення двосторонніх відносин.
4. Загострення міжнаціональних відносин та політичної ситуації у країні.
Югославська система самоврядування лише частково пом'якшила комуністичний режим. У цілому ж югославська система зберегла автократичні риси, що найбільш наочно- виявилось у культі особи Тіто та його необмеженій владі. У травні 1974 р. Скупщина СФРЮ обрала його президентом Югославії без обмеження строку мандата. Тоді ж, на X з'їзді СКЮ, він був обраний довічним головою СКЮ.
Нова конституція 1974 р. істотно розширила права союзних республік і автономних країв, поглибила всю систему самоврядування.
Основним, як і в попередні часи, стало протиріччя між хорватським і сербським етнічними кланами. Федеральне керівництво на чолі з Тіто, помітивши ці тенденції, визнало найбільш небезпечним сербський клан і завдало по ньому випереджувального удару. Після зміщення 1966 р. з усіх посад А. Ранковича розпочалася боротьба за ліквідацію переважання сербів у федеральних органах влади. Наслідком стало різке пожвавлення націоналістичних течій у Косово, серед албанців і у Хорватії.
1968-1971 рр. були позначені національними виступами в Косово, демонстраціями белградських студентів, загостренням ситуації у Хорватії.
Аналогічні процеси відбувалися і в інших союзних республіках та автономних краях. Югославське керівництво на чолі з Тіто вбачало їхні причини у недовершеності політичних реформ. Новим кроком до їх розвитку стала конституція 1974 р., що поглибила децентралізацію югославскої держави. Майже рівні права було надано автономним краям Косово і Воєводині, що у Сербії розцінили як підрив її єдності. У новому державному устрої виразно проглядали риси конфедерації. Конституція об'єктивно сприяла послабленню центральних органів федерації. Єдність країни було на практиці поставлено в залежність від єдності СКЮ, а долю останнього - від особи Тіто.
Після смерті лідера Югославії 4 травня 1980 р. відцентрові тенденції посилились. Найвиіці посади у державі і СКЮ заміщувались строком на один рік по черзі представниками всіх республік і країв.
Національні проблеми стали віссю політичного життя Югославії. Наприкінці травня 1981 р. великі заворушення спалахнули у найбільш відсталому в економічному відношенні краї Косово.
Національні проблеми у країні тісно перепліталися з погіршенням соціально-економічного становища у країні, наростанням глибокої кризи.
5. Розпад СКЮ. Проголошення незалежності союзних республік. Громадянська війна.
Подальший розвиток подій в країні відбувався і під впливом міжнародних факторів. "Перебудова" в СРСР, безкровні революції 1989 р. у ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи прискорили політичні процеси в Югославії. Останньою цементуючою основою югославської феде-рації залишався СКЮ - правляча партіякраїни. Початок розпаду СКЮ став початком розвалу Югославії. 20-22 січня 1990 р. у Белграді відбувся XIV позачерговий з'їзд, якому судилося стати останнім в історії СКЮ. На ньому делегації Словенії та Хорватії оголосили про незалежність своїх партійних організацій і залишили з'їзд. Центр ваги політичного керівництва остаточно перемістився у республіки.
1990 р. став роком проведення виборів на
Loading...

 
 

Цікаве