WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ранній протестантизм (лютеранство, чеське братство, антитринітаризм і социніанство) - Реферат

Ранній протестантизм (лютеранство, чеське братство, антитринітаризм і социніанство) - Реферат

мовами.
Особливості кальвінізму, водночас, робили його потенційно сприйнятливимі для православних. Адже православна церква в українських землях значно відрізнялася від православ'я у Російській державі. Їй притаманні традиція активної участі мирян у церковних справах, менша залежність нижчих церковних ланок від вищих, певна слабкість релігійної верхівки через існування патронату. У православному середовищі Речі Посполитої була відсутня церковна централізація, що існувала у візантійсько-слов'янському світі. Утвердження політичної ролі православної церкви в Україні зазнавало суттєвих перешкод з боку католицько-єзуїтських сил, королівської влади. Її обрядовість і культова практика, внутрішнє життя окремих громад були значно демократичнішими, ніж у католицизмі (відсутність целібату, прірви між кліром і "миром", участь мирян в обряді євхаристії, застосування елементів руської мови у богослужінні тощо). На думку М.Космана, зовнішня подібність православ'я і протестантизму давала змогу прихильникам останнього надіятися на "мирне завоювання" православних, на союз з ними проти католицизму. Однак у цьому випадку йдеться тільки про кальвінізм, який сповідував Трійцю і будувався за принципами, близькими до православ'я.
Не випадково серед кальвіністських неофітів зустрічається чимало колишніх представників "руської віри". Та й сама православна шляхта поблажливо (до середини ХVII ст.) ставилась до реформатів, влаштовуючи у ХVI-XVII ст. спільні синоди з ними і чеськими братами (у Торуні, 1595; Бересті, 1596; Вільні, 1599; Варшаві, 1632; Торуні, 1644; Вільні, 1648), намагаючись зміцнити своє становище у протиборстві з католицькою та уніатською партіями.
Прагнули союзу з православними і самі кальвіністи, маючи при цьому власні інтереси. З православними їх зближувало становище "схизматиків", "ідейних опонентів" та й сам правовий статус дисидентів (ними у ХVI-XVII ст. у Речі Посполитій вважали всіх некатоликів). Кальвіністи з симпатією ставилися до боротьби православного населення за національні та релігійні права. Упосліджені юридично та морально, вони прагнули внести свою частку у цю боротьбу. Наведемо деякі (а їх значно більше) факти. У 1632 р. на конвокаційному (після смерті короля) сеймі у Варшаві, де головував зять Костянтина Острозького Христофор Радзивілл, протестантська партія виступила з політичними вимогами, зокрема "надати права громадянства дисидентам, рівності усіх перед законом, доступ до всіх громадянських і державних посад, чинів, звань… гарантії однаково надійні для православних і для протестантів". Зрештою, жодний сейм з участю кальвіністів не обходився без подібних вимог, що можна розглядати як перші спроби практичного втілення принципу свободи віросповідання. Та й на антиуніатський Берестейський собор протестанти, незважаючи на королівську заборону, з'явилися у великій кількості та озброєні. На ньому вони відстоювали інтереси православних. Головну ж допомогу надавали їм протестанти на місцях. Невипадково у листі 24 серпня 1624 р. до Христофора Радзивілла київський митрополит Іов Борецький писав: "Ми утиснуті з усіх боків… Нам нічого іншого не залишається, як промовляти свою невинність перед самим Творцем …після Господа Бога ви - єдина наша надія".
В період особливої небезпеки спільність православних з кальвіністами вітало навіть українське козацтво. Так, під час уже згадуваного сейму (1632) у зверненні до нового короля козацька делеґація проголошує: "Нехай унія (католицька) буде знищена й утверджена буде унія наша з тими, хто віддаляється від латинської віри і співчуває нашій долі, тобто на руїнах унії католицької хай утвердиться унія православно-протестантська". А ось витяг з листа запорозького гетьмана Павла Тетері до Богуслава Радзивілла 3 листопада 1663 р.: "Здавна Руський народ і Запорозьке військо користувались у багатьох тяжких обставинах незліченими благодіяннями Радзивіллівського дому, особливо у справах віри" .
Однак, побудований на тимчасових, тактичних інтересах, православно-протестантський політичний союз не був життєздатним. Напередодні Визвольної війни непримиренність двох конфесій стала очевидною.
Отже, друга половина ХVI - перша половина ХVII ст. в історії України позначені відчутним впливом на її релігійне життя західноєвропейських протестантських течій. Підготовлені соціально-політичними та культурними процесами, підтримані маґнатсько-шляхетською верствою, вони поступово завойовували нові позиції, розширювали сфери впливу, коло прихильників серед місцевої еліти. Найбільших успіхів у цьому досягли, щоправда, лише кальвіністи. Проте їхні успіхи також виявилися недовготривалими. У ситуації переслідувань уряду та католицько-єзуїтських сил раннім протестантським течіям не вдалося об'єднатися у міцний релігійний союз. За умов протиборства між католицькою та православною церквою протестанти не змогли заручитися серйозною підтримкою православної шляхти і православного кліру. У період назрівання драматичних подій середини ХVII ст. ранні протестантські течії в Україні так і не здобули симпатій народної верстви.
Зародження Реформації пробудило критичну думку, нові філософсько-етичні, соціально-політичні моделі, форми релігійного і світського життя. У процесі "розумової революції" пожвавлюється релігійне вільнодумство, яке розвивається не лише у формі раціоналістичних єресей, а й релігійно-філософських систем (пантеїзму, деїзму, номіналізму). Своєрідним синтезом протестантської доктрини і релігійного вільнодумства, а точніше - ренесансно-вільнодумною проекцією протестантизму став у ХVI-ХVII ст. антитринітаризм.
З одного боку, він пов'язаний з давньою раціоналістично-єретичною традицією, що супроводжувала історію християнства вже з перших століть. Ще до Арія існувала секта евіонітів (I ст.), яка заперечувала Божественність Ісуса Христа і називала його тільки великим пророком, котрому при хрещенні була надана Божественна сила. Більшість проповідей евіонітів складалася із тлумачення закону Мойсея та його доповнень усними оповіданнями. Інша єресь I-II ст. - керінфіанська (послідовники колишнього іудея з Александрії Керінфа) наполягала на тому, що Ісус - звичайна людина. В епоху Середньовіччя тема Трійці стала дискусійною у боротьбі різних філософських течій під час формування раціоналістичного погляду на християнське вчення. Тому, з іншого боку, антитринітаризм глибоко зв'язаний і з ренесансною філософією, в якій гуманістичне розуміння людини підносило її над релігійною догмою. Ренесансна природа антитринітаризму висувала його в опозицію не лише до католицизму (і православ'я), а й до класичного протестантизму. В антитринітаризмі "вільно розвивалися критичні та раціоналістичні ідеї… водночас, він пішов за імпульсами нового часу; останнє було у ньому навіть найсильнішим. Характерна риса антитринітарного і социніанського рухів ХVI ст. та, що вони становили таку руйнацію католицизму, яка стала результатом… ренесансу… В цьому розумінні социніанізм є також завершенням історії догми"
Loading...

 
 

Цікаве