WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Російське законодавство першої половини ХІХ ст. про охорону пам'яток церковної старовини - Реферат

Російське законодавство першої половини ХІХ ст. про охорону пам'яток церковної старовини - Реферат

історичному , відновлювалися із збереженням колишнього вигляду; в) щоб плани і фасади розглядалися в місцевих Будівельних Комісіях" [7, 28]. Визначальною рисою цієї статті стало введення до її змісту положення про збереження первісного вигляду самобутніх в історичному і мистецькому відношеннях давніх храмів. Відтепер усвідомлення історичної цінності тієї чи іншої архітектурної пам'ятки церковної старовини, пов'язаної з конкретною знаменною подією чи відомою особистістю, було зафіксовано в офіційному, призначеному для виконання документі.
Початок 1840-х років ознаменувався появою низки нових імператорських розпоряджень і постанов Синоду, які торкалися церковних пам'яток. Це було пов'язано із швидким зростанням прикладів невдалих переробок зразків старовинного живопису, що мали місце у багатьох храмах. Першим із таких указів стало царське розпорядження від 1 лютого 1841 року, що торкалося московських церков. Його зміст зобов'язував: "… щоб відтепер як при творенні в Москві нових церков, так і при відновленні нині існуючих, при спорудженні в них нових бокових вівтарів, і при усіх найважливіших зовнішніх і внутрішніх перебудовах, від яких, дивлячись на різноманітне влаштування, залежить або покращення, або ж порушення давнього вигляду церков, проекти всім таким будівлям чи переробкам були кожен раз, встановленимпорядком, представлені на Найвищий Його Імператорської Величності розгляд" [6, вип.3, № 233]. Дублюючи царське розпорядження, 22 лютого 1841 року Синод видав указ про обов'язкове представлення на розгляд царя проектів будівництва або перебудови церков у Москві.
Незадоволення Миколи І станом, технікою та якістю відновлення настінного живопису Успенського собору Києво-Печерської лаври, яке він особисто спостерігав восени 1842 року, викликало появу царського розпорядження від 12 листопада 1842 року. Тут наказувалося вдатися до належних заходів для збереження зовнішнього і внутрішнього оздоблень давніх храмів і не дозволяти будь-яких самочинних виправлень та змін без відома вищої духовної влади. Аналогічна вимога містилася в імператорському указі від 31 грудня 1842 року, який був негайно продубльований Синодом [2, 107-108]. А 20 квітня 1843 року з'явився ще один указ Синоду, який підтверджував, що без його дозволу в старовинних церквах забороняються найменші виправлення, відновлення або зміни живописних зображень та інших церковних реліквій [7, 29].
Усі вищезгадані ухвали 1830-х - початку 1840-х років були введені до Статуту будівельного у вигляді продовжень до статті 180 та являли собою спробу взяти під державну опіку збереження та охорону храмів, відомих своїм старовинним настінним живописом. Однак ця спроба наперед була приречена на невдачу, оскільки не підкріплювалася ніякими конкретними додатковими законодавчими актами. Направляти на розгляд імператора документи на всі передбачувані роботи щодо відновлення старовинного живопису було нереальним. Не існувало списків таких пам'яток, а отже, не було відомо, які з них вимагають надзвичайної першочергової турботи. Та й особисте втручання Миколи I, як це показали розпочаті за його ініціативою роботи у Дмитрівському соборі Володимира-на-Клязьмі і в Софії Київській, не дали очікуваних позитивних результатів через рівень тодішніх технічних можливостей. Виходило так, що творення правових актів по збереженню й охороні церковних пам'яток випереджало можливості виконання багатьох положень цих законів.
Таким чином, перша половина ХІХ століття увійшла в історію Росії як період активної розробки законодавчих основ охорони історичних старожитностей. Особлива увага приділялася пам'яткам церковної старовини як невіддільній частині культурного надбання російського суспільства впродовж усього часу його існування, потужному факторові політичного та ідеологічного впливу. У зазначений період чимало цих реліквій перебували в занедбаному стані і тому потребували невідкладного правового втручання владних структур для виправлення ситуації. Наслідком законодавчої діяльності світських та церковних властей стосовно пам'яток церковної старовини стала поява указів, циркулярів, розпоряджень та інших документів юридичного характеру, які регламентували ті або інші сторони пам'яткоохоронної роботи. Вони стосувалися вивчення й оприлюднення писемних реліквій, впорядкування та обліку церковного і монастирського майна, дотримання у належному вигляді будівель як зразків старовинної церковної архітектури, зняття планів та замальовок фасадів давніх храмів і монастирів, збереження настінних розписів та ін. Позитивними моментами вищезгаданих законодавчих актів можна вважати оприлюднення за їх допомогою багатющих матеріалів про наявні пам'ятки старовини, пробудження зацікавленості реліквіями, залучення до справи їх збереження широких кіл громадськості, сам факт виходу на державний рівень питання про шляхи й методи пам'яткоохоронної роботи стосовно церковних старожитностей тощо. Однак вироблене впродовж зазначеного періоду російське законодавство про охорону церковних пам'яток важко назвати досконалим. Пронизане імперською ідеєю, яка трактувала старожитності лише в руслі російських державності, православ'я та етносу, воно було сповнене суперечливих трактувань, повторів, хибувало відсутністю конкретних положень щодо здійснення ефективної пам'яткоохоронної діяльності. Чимало розроблених у них положень не могли бути реалізованими внаслідок тодішнього рівня розвитку науки і техніки. Тому нерідко зміст названих правових актів випереджав можливості виконання багатьох положень цих законів. Проте їх не слід недооцінювати, оскільки вони стали тією основою, на якій будувалася і розгорталася пам'яткоохоронна робота в Росії впродовж другої половини ХІХ - початку ХХ століть.
Література
Глаголев А. Краткое обозрение древних русских зданий и других отечественных памятников, составляемое при Министерстве Внутренних дел. - СПб.: Типография Министерства Внутренних дел, 1838. - Ч. 1. - 52 с.
Охрана культурного наследия в документах ХУІІ-ХХ вв. Хрестоматия. Т. І. - М.: Издательство "Весь Мир", 2000. - 528 с.
Полное собрание законов Российской империи. Собрание первое. Т. 30.- СПб.: Типография Главного управления уделов, 1830.
Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. 1. - Спб.: Типография Главного управления уделов, 1830.
Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи. - СПб.-Пг., 1869-1915. - Т. 1. - Пг.: Синодальная типография, 1915. - 374 с.
Церковные ведомости. - 1900. - № 30.
Loading...

 
 

Цікаве