WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Російське законодавство першої половини ХІХ ст. про охорону пам'яток церковної старовини - Реферат

Російське законодавство першої половини ХІХ ст. про охорону пам'яток церковної старовини - Реферат

це розпорядження тільки затягуватиме справу будівництва нових або ремонту діючих храмів. На думку духовенства, більш зручним було б, якби усі ці питання вирішувалися безпосередньо на місцях під наглядом місцевих органів влади, відповідальних за проведення будівельних робіт. Синод погодився з наведеною аргументацією, визнавши, що "доставка планів, фасадів і кошторисів на будівництво церков з усіх місць держави в один Санкт-ПетербурзькийБудівельний Комітет МВС … пов'язана з більшим порівняно з попереднім уповільненням і трудністю в ході цього роду справ, і що сповільнення це стосовно перебудови та ремонту церков, що прийшли у непридатність, якщо примусить втратити одне тільки літо, може супроводжуватися небезпекою набагато більшого пошкодження і самого падіння будівлі…" [5, 126]. Для розв'язання такої ситуації Синод підготував доповідь "Про полегшуючі заходи при спорудженні, перебудові та ремонті церков", яку подав на розгляд Миколі І. У ній пропонувалося, що під положення правил від 9 березня 1826 року підпадають тільки ті церкви, спорудження яких фінансується державним коштом. Щодо храмів, які перебувають на утриманні парафіян, то плани і фасади при здійсненні в них будівельних робіт до Міністерства внутрішніх справ не надсилаються; самі ж роботи проводяться при погодженні і під наглядом місцевих губернських архітекторів. Доповідь Синоду була схвалена царем 11 лютого 1828 року і стала черговим важливим законодавчим документом, що визначав порядок організації і здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом, перебудовою або ремонтом церковних будівель.
Справі збереження й охорони пам'яток церковної архітектури мали слугувати видані у 1828 році інструкції благочинним парафіяльних церков та монастирів. Від них, наприклад, вимагалося, щоб церковні і монастирські споруди дбайливо підтримувалися в належному вигляді. На церковнослужителів покладався обов'язок не допускати непотрібних добудов і перебудов, які в разі необхідності повинні проводитися лише з дозволу єпархіального архієрея [5, 279-281].
Окрім правових актів, що безпосередньо стосувалися охорони пам'яток церковної старовини, про необхідність збереження цих реліквій ішлося й у відповідних законодавчих розпорядженнях, дія яких поширювалася на всі без винятку старожитності. Таким, наприклад, був один з найвідоміших документів Росії ХІХ століття стосовно історичних старожитностей - циркуляр Міністерства внутрішніх справ від 31 грудня 1826 року "Про доставку відомостей про пам'ятки архітектури і про заборону руйнувати їх". Він був виданий відповідно до розпорядження імператора Миколи І й адресувався цивільним губернаторам. Документ зобов'язував місцеву владу зібрати відомості про залишки давніх замків, фортець чи інших старовинних, у тому числі церковних, будівель, стан їх збереження. У ньому містилася сувора заборона руйнувати такі споруди і вимога подати міркування про можливість їх збереження за допомогою ремонтних робіт, які б не спотворили їх давніх планів і фасадів [2 ,98].
Про циркуляр від 31 грудня 1826 року керуючий Міністерством внутрішніх справ В.Ланський повідомив обер-прокурора Синоду 7 січня 1827 року. Звертаючись до вищої духовної влади, він писав: "Як давні будівлі, до збереження і оприлюднення яких відноситься вищеозначене…Государя Імператора веління, знаходяться і по відомству Священного Синоду, як ось: монастирі, церкви та інше, я вважав обов'язком повідомити про це Вашу Світлість з тим, чи не буде ласкою з боку головного Духовного Начальства дати належні підвідомчим місцям і особам розпорядження, як про заборону руйнувати ці будівлі, так і про те, щоб з боку їх надаване було сприяння для виконання наведеної Найвищої волі" [6, вип. 1, № 83].
Доповненням до грудневого (1826 року) циркуляру Міністерства внутрішніх справ став документ "Про збереження давніх будівель по губерніях", прийнятий цим же відомством 14 грудня 1827 року. Його поява стала відповіддю на запити деяких цивільних губернаторів з приводу того, чи дозволяється перебудовувати або ремонтувати пам'ятки архітектури згідно із складеними на місцях планами і кошторисами. Міністерство внутрішніх справ пояснювало, що на підставі царської волі допускаються ремонти і виправлення, які не спотворюють первісного вигляду споруди. Тут же зазначалося, що "коли виправлення таке не може бути здійснене за рахунок суми, щорічно на виправлення і підтримку державних будівель асигнованої, надсилати в Міністерство внутрішніх справ плани, фасади і кошториси на такі виправлення, з детальним описом пошкоджень … із поясненням, для чого саме виправлення їх потрібне" [2 ,99].
Підсумком виконання розпоряджень Міністерства внутрішніх справ і Синоду про збір відомостей про пам'ятки старовини, їх охорону і заборону руйнування стала праця "Короткий огляд давніх російських будівель і інших вітчизняних пам'яток". Вона була підготовлена О.Глаголєвим і побачила світ у 1838 році. Друга частина цього видання, яке стало першим зводом пам'яток Російської імперії, присвячувалася описові церков і монастирів. У передмові до цієї частини зазначалося: "Зведення про монастирі і церкви, доставлені місцевими начальствами, були звірені з іншими, вже обнародуваними. Переважна частина їх обмежується лише вказівкою часу побудови. Але і суха хронологія не марна: по ній можна вже зробити деякий висновок про те, до якого виду і роду повинні відноситися найдавніші... ікони, церковне начиння, книги, рукописи, захоронення, написи на стінах, що знаходяться в монастирях, і сам характер зодчества…взагалі; подані тут відомості, зібрані швидкоруч місцевими начальствами, не можуть вважатися цілком задовільними; складений з них короткий огляд видається з тією метою, щоб по-перше: спонукати самі начальства до перевірки, виправлення і доповнення їх колишніх повідомлень; щоб по-друге: скористатися зауваженнями люблячих і знаючих цю частину людей, які, як можна сподіватися, звернуть увагу на цей перший досвід загального Огляду давніх Російських будівель та інших вітчизняних пам'яток" [1, 6].
Законодавчі акти 1820-х років про підтримку пам'яток архітектури, правила їх ремонту чи перебудови, у тому числі й церковних споруд, не могли, однак, перешкодити численним порушенням у цій справі. Відомі непоодинокі приклади невиправданих і до того ж некваліфікованих переробок храмів, які йшли врозріз з вимогами вищезгаданих законодавчих документів світської та церковної влади і тому спотворювали первісний вигляд пам'яток. Тому для впорядкування практики ремонту чи перебудови таких споруд важливе значення мала поява у 1832 році першого Статуту
Loading...

 
 

Цікаве