WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Друге болгарське царство - Реферат

Друге болгарське царство - Реферат

зайняв усі Болгарські землі на південь від Адріанополя аж до річки Вардар. Водночас деспот Епіру відібрав територію з містами Велесом, Прилепом та Охридою. Ватац міг розраховувати на підтримку нового сербського короля Стефана Уроша І (1242-1276), якому його брат Стефан Владислав (1233-1242), послаблений монгольською навалою, передав кермо правління. Заохочений цією підтримкою, нікейський імператор здобув Фессалоніки (1246 р.), зайняв західну Македонію та Албанію з її столицею Круєю та готувався знищити свого грецького суперника, деспота Епіру Михаїла II.
Серби, здавалося, обернули дружбу з Ватацом собі на користь. Коли болгарський цар Михаїл Асень (1246-1256) уклавши союз із Дубровницькою республікою, авторитет якої невпинно зростав, вдерся до Сербії 7, навалу зупинило, схоже, саме втручання Ватаца. Спробам Михаїла повернути /92/ загарбані греками землі поклав край син і наступник Ватаца Феодор II Ласкаріс (1254-1258). Згодом болгарський цар упавжертвою перевороту невдоволених боляр. Навряд чи він мав якусь користь із допомоги свого шурина, руського князя Ростислава, який після втечі з Галичини від монголів отримав від угорців банат Славонію з Белградом. Калиман II Асень став наступником Михаїла і зазнав такої самої долі. Ростислав після цього спробував захопити спорожнілий престол Болгарії, землі якої разом з територіями, які він тримав під угорським сюзеренітетом, могли б разом утворити досить сильну державу; але йому довелося це облишити, оскільки завзяті та зарозумілі боляри відмовилися мати за царя чужоземного князя й васала Угорщини. Зрештою, родич дому Немані на ім'я Костянтин Тих, підтриманий нікейською дипломатією, розлучився зі своєю дружиною та одружився з Іриною - дочкою Феодора II Ласкаріса, онукою Івана Асеня II і праонукою Андрія II Угорського - і володів болгарським престолом з 1257 по 1277 рр.
Сходження на престол царя, який претендував на спорідненість з обома династіями, сербською та грецькою, було останнім наслідком греко-сербських відносин. Невдовзі Урош І (1242-1276) залишив греків, аби приєднатися до нового балканського політичного угруповання, започаткованого деспотом Епіру Михаїлом II (1237-1271). Останній, заздрячи більш розвинутій Нікеї, заручився підтримкою свого зятя, князя Ахейського Гійома де Віллардуена, та короля Сицилії Манфреда, що правив також посагом дружини Єлени - островом Корфу, містами Диррахієм (Дурресом), Бератом та Валоною. Перші результати дій, розпочатих цією коаліцією, були задовільними. Деспот зайняв усі землі між Адріатикою та Вардаром, а серби приєднали Скоплє та Прилеп, де у полон потрапив грецький історик Георгій Акрополіт, який був тоді імперським управителем.
З відновленням у Візантії Грецької імперії у Болгарії та Сербії знову відродилася стара недовіра до всього візантійського. Михаїл VIII Палеолог намагався будь-що зберегти добрі відносини зі своїми слов'янськими сусідами, оскільки йому загрожував новий і небезпечний ворог - король Сицилії Карл І Анжуйський (1268-1285). Цей амбітний французький принц міцно утвердився на терені сучасної Албанії, де проголосив себе королем, і всіляко виявляв палке бажання відродити в Константинополі Латинську імперію. У Болгарії Ірина, дружина Костянтина Тиха та сестра безталанного Іоанна IV Ласкаріса, осліпленого й скинутого з трону Михаїлом VIII, підбурювала свого чоловіка проти нового грецького імператора.
Об'єднавшись із татарами, болгарський цар вдерся на грецькі землі. Проте його перехитрив Михаїл VIII, який підбурив проти нього деспота Светислава, могутнього болярина, який, схоже, успадкував частину Ростиславових земель. Підтриманий греками, Светислав одружився з сестрою Ірини, проголосив себе царем і зайняв значну частину болгарського терену на південь від Дунаю. Коли ж Светислав, підбадьорений цим успіхом, спробував приєднати частину угорських земель, то був розбитий угорцями і змушений визнати їхню верховну владу 8. Розгніваний угорським втручанням, Михаїл VIII намагався заручитися дружбою нещодавно овдовілого Костянтина Тиха, віддавши за нього заміж свою небогу Марію. Але Марія мала особисті рахунки зі своїм дядьком, який відмовився віддати Болгарії міста Анхіал та Месемврію, обіцяні їй у посаг. Тому імператорові вдалося відбити цю нову небезпеку з боку болгаро-анжуйського союзу лише тоді, коли він заручився татарською допомогою.
Сербський король Стефан Урош І також підтримав Карла Анжуйського. Щоб виграти час і розколоти сили Заходу, хитрий Михаїл VIII намагався прихилити на свій бік папу Григорія X, запропонувавши унію із Західною Церквою. У 1274 р. на Ліонському соборі він домігся ліквідації Болгарського патріархату й автономії Сербської Церкви, кмітливо наголошуючи, що обидві інституції було створено без згоди папи і заради обмеження прав Охриди - спадкоємиці Юстиніани Прими. Права цієї останньої фундації були підтверджені не тільки імператором Юстиніаном, але й папою Вігілієм. Це був надзвичайно хитромудрий крок, який увів латинян в оману, доки не з'ясувалося, що Михаїл VIII займався політичним шахрайством, після чого ворожість до нього на Заході посилилась.
Заворушення у Болгарії, що спалахнули через інтриги цариці Марії, якій хворий цар доручив був регентство, врятували Михаїла VIII і навіть надали йому сприятливі можливості для втручання у болгарські справи. Тепер народним героєм нещасної країни, яка постійно потерпала від нападів татар, став Івайло, простий свинопас, який організував захист країни, убив царя Костянтина й сам проголосив себе царем (1278-1279). Іван Асень III (1279-1280), якого боляри та імператор підтримали на противагу Івайлу, виявився нездарою, а засновник нової династії Тертеріїв, Георгій І Тертерій (1280-1292), не мав іншого вибору, ніж стати васалом татар. Під /97/ цими ударами держава почала розвалюватися, й управителі деяких прикордонних провінцій стали поводитися як незалежні державці. Татарський хан Ногай призначив одного з протатарськи настроєних боляр, Смільця (1292-1298), правити під татарською зверхністю. Коли по смерті Ногая татарська небезпека зменшилася, син Георгія Федір Святослав (1300-1322) позбувся Ногаєвого сина Чаки, який претендував на болгарський трон, але марно боровся за відновлення престижу Болгарії та її царів. Його синові Георгію Тертерію II (1322-1323) поталанило ще менше. Повільний, але очевидний занепад країни тривав і за нової династії Шишмановичів, яку заснував Михаїл III (1323-1330).
Використана література:
" Бурмов А. История Болгарии во времена Шишманидов 1323-1396. Ч. 1. // Год. Соф. ун-та. Ист.-филол. фак.- София, 1987. -Т. 43.
" Всесвітня історія. Підручник / За ред. Ковалевського С.А. - К., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве