WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Друге болгарське царство - Реферат

Друге болгарське царство - Реферат

збирався розпочати наступ на Фессалоніки.
Папство не досягло більшого успіху і з наступником Калояна, Борилом (1207-1218). Хоч узурпатор Борил і потребував допомоги папи, він керував своєю Церквою по-візантійськи, скликавши Тирновський синод проти єретичного руху богомілів - еквівалента катарів Заходу. Судячи з актів цього синоду, болгарські царі копіювали церковну політику імператорів Константинополя, і хоч під час синоду папа надіслав до Болгарії кардинала, процедура його проведення лишалася суто східною. Римські методи мало що важили для болгар, і ледве вони відчули, що Рим більше не зможе їм прислужитися, вони повернулися довізантійських ідеалів.
Що ж до сербів, то наступник Немані, великий жупан Стефан протягом свого тривалого правління з 1196 по 1228 рр. виявив себе винахідливим полководцем і гнучким дипломатом. Він був обдарований неабияким політичним хистом, і завбачивши ознаки наближення занепаду Візантії, відвернувся від грецької столиці, розірвав усі зв'язки з імператором Олексієм III та відмовився від своєї дружини Євдокії, імператорової дочки. Далі в пошуках підтвердження своєї незалежності він звернувся до папства в особі нестримного Інокентія III. /86/
Одна з принципових відмінностей полягала у різному ставленні до національних церков. У цьому плані серби й болгари були учнями Східної Церкви, і весь розвиток папства з XI ст. був їм чужий. Їхнє бажання домогтися незалежності своїх національних церков під управлінням власних патріархів або принаймні автономних архієпископів багато в чому відрізнялося від розвитку християнства на Заході, де національні церкви були справою далекого минулого і де з усіх практичних міркувань папа керував кожною окремою єпископією. Таке пристрасне прагнення до незалежності національних церков було суто візантійським, а не римським, і це принциповий чинник у поясненні, чому всі численні спроби возз'єднання церков у XIII-XIV ст. зазнали поразки, і чому кінець кінцем сербська та болгарська церкви більше, ніж будь-які інші, залишилися покірними Візантії.Такі відмінності викликали в латинян у Греції недовіру до болгар, хоч Болгарія канонічно все ще перебувала під римською зверхністю. Зрештою, латинянам довелося дуже дорого поплатитися за цю недовіру. Новий болгарський цар, Іоанн (Іван) Асень II (1218-1241), після перемоги над узурпатором Борилом волів зберегти мирні відносини з латинянами, а франкські барони в Константинополі добре усвідомлювали впливову позицію болгарського царя. Отже, коли нікчемний латинський імператор Роберт помер, було розроблено план заручин його юного сина Балдуїна II (1228-1261) з дочкою болгарського царя. Асень II радо прийняв цю пропозицію, сподіваючись у такий спосіб здійснити мрію свого попередника і стати регентом Константинополя.
Однак цей план був неприйнятним для Федора Епірського (1224-1230), який значно збільшив свої володіння і, відібравши в латинян Фессалоніки, перебрав собі титул імператора. Розраховуючи на можливу допомогу нового короля Сербії, свого зятя Радослава (1228-1233), він напав на Івана Асеня II, повністю нехтуючи своєю дружньою угодою з Болгарією і сподіваючись унеможливити цей шлюб. Проте чинник раптовості не спрацював, як на те сподівався Федір, і навесні 1230 р. він зазнав заслуженої поразки при Клокотниці, на річці Мариці. Його військо було вщент розбите, а сам він опинився у полоні разом із своєю свитою та сім'єю. Іван Асень II поводився зі своїми полоненими з гідною поваги поблажливістю і за свою людяність був винагороджений добровільним переходом греків під його владу. Він приєднав Адріанополь, землі у пониззі річок Мариці та Мести, територію Північної Албанії разом з Диррахієм (Дурресом) та Круєю, залишивши Фессалоніки, Фессалію та Епір своєму зятю Мануїлу, братові безталанного Федора.
Ця велика перемога повністю змінила ситуацію на Балканах. У Сербії Радослав був змушений передати корону своєму братові Стефану Владиславу (1233-1242) і втекти до Дубровника, а звідти до Дурреса.
Угорщина занепокоїлася, й Андрій II напав на болгар. Проте брат Асеня зміг з ним упоратися. Перемога Асеня мала дуже несподівані наслідки в Латинській імперії. Барони з їхньою інстинктивною відразою до сильних правителів у Константинополі і страхом перед можливістю опанування цим містом з боку якогось іншого іноземного правителя з глибоким занепокоєнням спостерігали за зростанням влади царя. Водночас латинське духовенство аж ніяк не схвалювало ідеї шлюбу юного імператора з православною царівною. Якщо згадаємо, що за канонічним правом болгари все ще належали до одного віровизнання з папою, відмова латинського духовенства мати щось спільне з православним правителем Болгарії видається досить-таки неординарною. Це питання було віддане на розгляд папи, який, на жаль, став на бік латинського духовенства. У результаті регентом Константинополя з титулом імператора став колишній єрусалимський король Іоанн де Брієнь (1231-1237), а з молодим імператором, за домовленістю, мала одружитися саме його дочка.
Після провалу хрестового походу Асень II спочив у мирі (1241 р.) як могутня постать, що осяяла неперевершеними здобутками болгарський трон і народ. Але після його смерті розпочався період поступового занепаду, період дріб'язкової та виснажливої боротьби за наступництво. На додачу до внутрішніх чвар розпочалася боротьба не на життя, а на смерть проти монголів, очолюваних Батиєм і Субедеєм. Батий напав на Польщу та Богемію, а Субедей вдерся до Угорщини, де сплюндрував край, розбив у 1241 р. військо Бели IV і переслідував утікаючого короля через Загреб аж до Спліту (Спалато). Хорватія, Боснія, Сербія та Болгарія тяжко постраждали. Засноване Батиєм ханство Золота Орда, під владою якого перебувала Русь, простяглося до Нижнього Подунав'я. Болгари уникли повного спустошення й поневолення лише обіцянкою щорічної данини, яку сплачували ханові з 1242 до 1300 рр. - досить довго, аби монгольський вплив у Болгарії постійно давався взнаки. Крім того, Болгарія назавжди втратила своє провідне становище на Балканах.
Цілком можливо, що якби монголи мали свободу дій на Балканах довше, вони б завершили їх завоювання до приходу турків-османів, але насправді вони виявилися лише провісниками наступних завоювань. Досить цікаво, що наприкінці XIV ст. турки розпочали завоювання Балкан з Болгарії - саме тієї країни, яку сторіччям раніше монголи обрали плацдармом для своїх подальших дій.
Ще раз провідна роль на Балканах перейшла від сербів і болгар до греків, яких монгольська навала зачепила найменше. Нікейський імператор Іоанн III Дука Ватац (1222-1254), скориставшись із занепаду Болгарії за наступників Асеня II Калимана І (1241-1246) та Михаїла Асеня (1246-1256),
Loading...

 
 

Цікаве