WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Друге болгарське царство - Реферат

Друге болгарське царство - Реферат

хрестовому поході, і тому він уклав з візантійським імператором мир.
Відтак слов'янським союзникам довелося залагоджувати свої суперечки з греками самотужки. Болгарам пощастило: в 1191 р. вони завдали грецькій армії жорстокої поразки і змогли заволодіти Сердікою (Софією). Неманя, зазнавши тяжкої поразки на р.Мораві, змушений був дійти з греками згоди, але при цьому йому поталанило забезпечити вельми сприятливі умови. Белград, Равно, Ніш, Скоплє, Призрень, Круя та Алессіо стали порубіжними містами Візантійської імперії. Візантійська кіннота востаннє напоїла своїх коней у місці, де зливаються Сава та Дунай, коли у Белграді, стародавньому Сінгідунумі, Ісаак зустрівся зі своїм тестем Белою III Угорським. Ісаак видав свою небогу заміж за сина і спадкоємця Немані Стефана. Наступник Ісаака, Олексій III, прагнучи будь-що зберегти бодай позірну залежність Сербії від Візантії, надав Стефанові найвищий титул імперії - севастократора.
Природно, що у своїй боротьбі проти Візантії обидві слов'янські держави повинні були шукати союзників на Заході. Якщо вони все ще сподівалися /82/ на якусь допомогу від Фрідріха Барбаросси, то їхні надії потонули разом із самим імператором у крижаних водах річки Салеф у Малій Азії. Схоже, той міг мати певні плани щодо Балкан, які, можливо, спробував би реалізувати після повернення з хрестового походу. Принаймні, він доручив маркграфу Істрії Бертольду IV Андехському продовжити переговори із сербами. Маркграфи Андехські вважали себе провідними речниками імперії у Південно-Східній Європі і дуже пишалися своїм титулом "герцогів Хорватії та Далмації (Меранії)".
За наступника Барбаросси Генріха VI (1190-1197) була ще одна перспектива. Разом із Сицилійським королівством Генріх VI успадкував і далекосяжні амбіції видатних норманських королів, Робера Жіскара, Рожера II та Вільгельма II. Жадоба влади не раз скеровувала флотилії та війська сицилійських норманів узбережжям Адріатики або до Греції, їхня поява у цих місцях завжди пробуджувала у слов'янського населення сподівання відновити незалежність від Візантії. Сицилійський уряд Генріха, звичайно, розумів ці вигоди, а його доблесні рицарі брали участь у діях Барбаросси на Балканах і не минали нагоди доповісти про них Генріховому синові та спадкоємцеві. Можливо цей практичний, суворий і розсудливий дипломат розраховував на ці політичні можливості на Балканах, складаючи свій сміливий план створення нової Середземноморської імперії, яку він мав очолити сам як правитель Візантії.
Утім, зрадливий Сицилійський клімат поклав край життю й планам Генріха. Усі його балканські задуми виявилися даремними, і Ніш, де Барбаросса востаннє зустрівся з сербами та болгарами, мав чекати до 1916 р., коли інший німецький імператор, Вільгельм II, зустрівся там з іншим болгарським царем, Фердинандом, як зі своїм тамтешнім союзником у новій гонитві за німецьким світовим пануванням.
Утім, Неманя подбав про те, щоб зберегти добрі відносини з іншою могутньою силою на Заході, яка мала величезний моральний і політичний вплив, - папством. Його син Стефан у написаній ним біографії батька повідомляє, що Неманя надсилав багаті дари всім храмам на Сході й на Заході, які глибоко шанувалися християнами за його часів: храмам Єрусалима та Константинополя, св. Димитрія у Фессалоніках, св. Петра і Павла в Римі та св. Миколая у Барі. Завоювавши королівство Діоклею та три міста на узбережжі, Неманя вступив у безпосередній контакт з латинською культурою цих регіонів. Її головним чином представляло м. Антибарі, чий архієпископ за королів Михаїла та Бодіна поширив свою юрисдикцію навіть на Рашку.
Нові правителі Болгарії першими попросили підтримки в Риму. Лист, адресований у 1199 р. папою Інокентієм III "шляхетному мужу Іоанніці", якій правив у Болгарії після вбивства Асеня та Петра, свідчить, що з проханням такого роду до Риму мав звернутися сам адресат, відомий також під ім'ям Калоян (Іоанн Красивий) (1197-1207), або його брати. Поміж іншим, цей лист, в якому папа говорить, що предки Калояна мали римське походження, чи радше реакція останнього на цей натяк, дає нам ще одне свідчення про те, що болгарські правителі були волохами (румунами), а не болгарами. Очевидно, болгарські царі натякнули, що готові вступити до римської Церкви, і між Болгарією та Римом розгорнулося цікаве листування.
Хитрого болгарина, котрий титулував себе "імператором болгар та волохів", втішили доброзичливі слова папи, і він щиро подякував йому за згадку про його римське походження. Після численних проявів пошани Калоян просив папу надіслати йому імператорську корону та піднести єпископа своєї столиці, Тирнова, до рангу патріарха з правом висвячувати єпископів і керувати єпископіями королівства. Аби поліпшити свої перспективи, а водночас і поінформованість папи про болгарську історію, Калоян нагадав йому, що його попередникам, а саме Петрові й Самуїлу, було надано імператорське достоїнство.
Тим часом Калоян сповна використав те загальне безладдя, що запанувало на Балканах унаслідок латинського походу на Константинополь (1204 р.) та зайняв усю область від Софії до кордону з Фессалією 3. На півночі він дійшов до річок Морави та Дунаю. Блискучі успіхи Калояна мали приголомшити Рим і надати ваги його клятвам вірності. Оскільки з боку Риму було б нерозважливим відштовхнути такого могутнього сусіда новонародженої Латинської імперії, у 1204 р. Калоян дістав від Риму корону разом зі скіпетром і корогвою святих Петра і Павла на додачу. Проте папа повівся обачно й хитро. Він надав Калоянові всього лише королівський титул, а єпископа Тирновського зробив примасом Болгарії. Як пояснював папа, це було майже те саме, що надати йому титул патріарха. Ця відмінність не збентежила Калояна, і він надалі спокійно називав себе імператором (царем), а свого примаса - патріархом.
Але болгарсько-римське зближення ні до чого не привело. Світогляд болгарина Калояна був надто візантійським, і він не зміг пристосуватися до тієї ментальності західного нового порядку, який римляни хотіли б йому накинути. Ображений вимогами латинського Константинопольського імператора прийняти свій суверенітет від латинян, Калоян знову обернувся до греків, котрі повстали проти латинського панування. У 1205 р. він уклав з ними союз і знекровив Латинську імперію мало не до винищення. І справді, Балдуїн І, перший латинський імператор Константинополя, помер у болгарському полоні. Зволікання Калояна з нападом на Константинополь позбавили його сприятливої нагоди витіснити латинян з Босфору та перетворити титул "Василевса болгар і ромеїв", що його у X ст. прийняв був Симеон, на дійсний. Калоян загинув у 1207 р., впавши жертвою двірського перевороту саме тоді, коли
Loading...

 
 

Цікаве