WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Югославія на початку Другої світової війни - Реферат

Югославія на початку Другої світової війни - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Югославія на початку
Другої світової війни"
ПЛАН
1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців
2. Відовданська конституція 1921 р.
3. Національне питання
4. Державні перевороти 1929 р. та 1941 р.
Висновок
Використана література
1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців
Утворення Югославської держави має тривалу, складну й драматичну передісторію. Держава Югославія (таку назву вона отримала 1929 р.) утворилася внаслідок об'єднання ряду югославських земель. Серед них були як незалежні держави - Сербія, Чорногорія, так і землі, що входили до складу Австро-Угорщини, - Хорватія, Боснія й Герцеговина, Словенія та інші. Тривалим був шлях югославських народів до державної незалежності. 28 червня 1389 р. на Косовому Полі полягла армія середньовічної сербської держави, розбита полчищами турецького султана Мурада І. З тих часів на Сербію впала темна ніч чужоземного панування. Лише 1878 p., після спустошливих війн із турками, Сербія остаточно набула незалежності. Чорногорія протягом кількох сторіч відстоювала незалежність у війнах проти Османської імперії й лише після російсько-турецької війни 1877-1878 pp. зміцнила свою державність. Що ж до Хорватії і Словенії, то вони ще у середні віки втратили самостійність. Хорватію 1102 р. було включено до складу Угорського королівства на засадах особистої унії, а в XVI ст. сама Угорщина потрапила під владу Габсбургів. Водночас до Австрії відійшли землі, де мешкали словенці. Хорвати і словенці входили до складу Австрійської імперії до її розпаду 1918 р.
Перша світова війна виявилася каталізатором історичних процесів в Австро-Угорщині. Сербія і Чорногорія, що воювали на боці Антанти, в перебігу війни значно зміцнили свій авторитет серед південнослов'янських держав. Більшість впливових партій Хорватії, Словенії, Боснії виступали за надання своїм країнам суверенітету або широкої автономії.
3 листопада капітулювала Австро-Угорщина. 10 листопада було повалено монархію в Австрії, 16 листопада в Угорщині. Імперія Габсбургів припинила своє існування, на її руїнах почали створюватися національні держави. На той час Сербія, навпаки, консолідувала свої сили, а її армія, перейшовши у наступ, розпочала звільнення батьківщини, що була окупована до 1915 р. країнами Центральної коаліції. 1 листопада до визволеної столиці Белград вступили сербські війська, що, розвиваючи на-ступ, почади визволяти Воєводину, Чорногорію, рухаючись до кордонів Хорватії. На цей час сербський уряд розробив нову програму вирішення південнослов'янського питання, узгодивши її з емігрантським Південнослов'янським комітетом.
За Корфською декларацією, підписаною 20 липня 1917 р. головою Ради міністрів Сербії Миколою Пашичем і головою Південнослов'янського комітету Анте Трумбічем (представник Хорватії), передбачалося створення об'єднаної південнослов'янської держави, до складу якої повинні були увійти Сербія, Чорногорія і південнослов'янські землі Австро-Угорщини: Хорватія, Словенія, Боснія, Герцеговина та інші. Главою держави передбачалося обрати представника сербської династії Карагеоргієвичей, а саму державу назвати Королівством сербів, хорватів і словенців.
Корфська декларація виходила з принципу дотримання конституційних прав і політичних свобод, повної рівності трьох народів - сербів, хорватів і словенців, визнавала свободу віровизнання: православного (серби і чорногорці), католицького (хорвати, словенці), мусульманського (потуречені серби Боснії). Поряд з Корфською декларацією в південнослов'янських землях Австро-Угорщини наприкінці війни існували інші програми вирі-шення південнослов'янського питання, що вирізнялися меншим радикалізмом поглядів.
Ще в серпні 1918 р. партії Словенії створили Народну раду, 5 жовтня виникло Народне віче Хорватії, що стало представницьким органом усіх південнослов'янських земель і отримало функції координаційного центру. Незабаром воно дістало назву Народного віча словенців, хорватів і сербів й 29 жовтня 1918 р. оголосило про розрив зв'язків з Австро-Угорською монархією, про утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів.
Проте нова держава виявилася нежиттєздатною. Вона проіснувала лише один місяць і два дні й не змогла виконати жодної своєї обіцянки. Ця держава не отримала офіційного міжнародного визнання. В умовах військових дій, територіальних претензій з боку Італії, що захопила слов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, молода держава змушена була піти на союз із Сербією. Сербія не приховувала планів об'єднати всі південнослов'янські землі під своєю егідою. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією про створення спільної держави - Королівства сербів, хорватів і словенців.
До його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія. Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичей, і король мав право разом 3і парламентом (скупщиною) на законодавчу владу. У політичному, економічному й культурному житті відразу виникли складні проблеми, пов'язані з боротьбою між великосербською буржуазією, що прагнула посісти панівне становище в країні, та хорватськими, словенськими сепаратистами. Сербська влада виступала за створення централізованої держави і обмеження прав органів влади в національних районах. Народне віче у Загребі та Народна рада в Любляні припинили своє існування втратила самостійність і Чорногорія.
В уряді Королівства провідні позиції займали сербські політики, ряд міністерських постів було віддано хорватам і словенцям, що були прибічниками централізації. Важливу роль відігравали королівський двір і владолюбний регент Олександр, що керував державою замість перестарілого короля Петра Карагеоргієвича. В державному апараті, поліції та армії переважали серби. В економічному плані найбільш розвиненими регіонами були Словенія і Хорватія, яких не влаштовувала відсутність реальної влади у новій державі. Гострі протиріччя намітилися в зовнішньополітичній діяльності. Хорватія традиційно орієнтувалася на Німеччину, Словенія - на Австрію, Сербія - на Росію, а Боснія на мусульманські країни. Ця
Loading...

 
 

Цікаве