WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Югославія 1918-1939 рр. - Реферат

Югославія 1918-1939 рр. - Реферат

політичного стану народів і територій, що входили до нього. Тому національне питання протягом всього міжвоєнного часу було віссю, навколо якої оберталося внутрішньополітичне життя країни. Кризи на соціальному й національному фунті регулярно струшували країну. Визначальними були сербо-хорватські протиріччя. Поступка у вигляді надання Хорватії прав обмеженого самоврядування лише тимчасово узгодила ці суперечності. Ряд опозиційних хорватських, словенських і мусульманських партій виступали з вимогами вирівнювання прав національностей.
Популярність ХРКП зросла після того, як влітку 1924 р. її лідер С. Радіч поїхав до СРСР і заявив про вступ партії до Селянського Інтернаціоналу. Прагнучи внести розкол у опозиційний рух, король і сербські партії пішли на компроміс з Радічем. Він та інші представники цієї партії були включені до складу уряду, партія перестала називати себе республіканською, визнала Відрвданську конституцію й вийшла з Селянського Інтернаціоналу.
Проте компроміс був тимчасовим. 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії в Скупщині депутатом від правлячої партії було смертельно поранено С. Радіча, а двох інших парламентарів Хорватської Селянської партії убито. В Хорватії почалися масові мітинги протесту.
Вибухонебезпечна обстановка складалася сторіччями в Косово, де після поразки від турків в 1389 р. припинила існування Сербська держава. У національному самовизнанні сербів Косово посідало особливе місце, тут знаходився центр сербської державності. Проте з кінця XVII ст. з різних причин сербське населення почало залишати свою прабатьківщину, переселяючись головним чином до Воєводіни, а на їхнє місце турецька адміністрація почала поселяти албанців. З плином часу албанці стали тут більшістю.
Албанізація Косово - відкрита рана в сербській національній свідомості. У міжвоєнний період виникали численні конфлікти між сербами та албанцями в цьому регіоні. Прогресивні сили і в Хорватії, і в Словенії, підіймаючи прапор націоналізму, прагнули суверенітету і незалежності, що відповідало настроям значної частини жителів цих районів Королівства. Загострення національних суперечностей призвело до військово-монархічного перевороту в січні 1929 р.
5. Внутрішньодержавна боротьба
6 січня 1929 р. в країні відбувся державний переворот. Того дня король Олександр опублікував маніфест, у якому заявив, що парламентаризм "став перепоною для будь-якої плідної діяльності в державі". Скасувавши Відовданську конституцію й розпустивши Народну скупщину, король взяв усю повноту влади до своїх рук. Усі політичні партії та організації, підозрювані в антидержавній діяльності, розпускалися. Королівство сербів, хорватів і словенців було перейменоване на Королівство Югославія, що мало символізувати державну й національну єдність "трийменного народу". Введення нового адміністративного поділу мало на меті стерти навіть в назвах областей будь-яку згадку про окремі народи. Дев'ять нових областей - "бановін" - було названо за назвами рік. Кордони проведено з таким розрахунком, щоб сербське населення складало в них більшість. Основою всього правопорядку в країні став надзвичайний "Закон про захист держави". Встановлення "диктатури 6 січня", як називали переворот 1929 р. в Югославії, означало перехід від парламентської монархії до абсолютного диктаторського режиму, покликаного зміцнити панування сербської влади. Переворот відбувся порівняно легко, майже без опору.
Встановлення монархічної диктатури збігалося із світовою економічною кризою. За умов економічної кризи диктаторський режим змушений був удатися до політичних маневрів з метою поширити свою масову базу, надати подобу законності сваволі, що царювала в країні. З жовтня 1931 р. король Олександр "дарував" народові конституцію. Нова конституція по суті нічого не змінювала в державному устрої. Вона лише закріплювала реакційні порядки в країні, трохи прикривши їх подобою парламентського правління. Певні сили в югославській державі, зацікавлені в розширенні торгівлі сільськогосподарською продукцією й мінеральною сировиною, почали вимагати економічного співробітництва з Німеччиною.
В травні 1934 р. обидві сторони підписали торговий договір. Однак король Олександр і більша частина правлячих кіл були схильні продов-жувати традиційний профранцузький курс. Тоді гітлерівці організували в жовтні 1934 р. вбивство в Марселі югославського монарха і французького міністра Л. Варту. Вони стали жертвами терористичного акту хорватських усташів (фашистів), що інспірувався гітлерівською Німеччиною (операція "Тевтонський меч"), але документально це було підтверджено лише 1957 р. (У 30-ті роки відповідальність за вбивство покладалася на Італію та Угорщину, на території яких знайшли притулок усташі.)
Після вбивства Олександра королем було проголошено його 11-річного сина Петра, а на чолі регентства поставлено дядька малолітнього монарха принца Павла. Підвалини держави похитнулися. Диктатура відчувала свою слабість. Активізувалися опозиційні уряду Стоядіновича сили. Ліві партії вели боротьбу за створення Народного фронту. Укладання договорів з Болгарією та Італією 1937 р. значно загострило стосунки між державами Малої Антанти (Югославією, Чехословаччиною, Румунією).
Уряд Стоядіновича в березні 1938 р. заявив, що розцінює "аншлюс" Австрії як "суто внутрішню справу німецького народу". Під час чехосло-вацької кризи югославська влада радила своєму союзнику по Малій Антанті налагодити відносини "доброго сусідства" з гітлерівською Німеччиною.
1938 р. Мала Антанта припинила своє існування. Крен зовнішньої політики Югославії вбік фашистських держав ставав очевидним.
Висновок
Югославія утворилася внаслідок об'єднання ряду югославських земель. Серед них були як незалежні держави - Сербія, Чорногорія, так і землі, що входили до складу Австро-Угорщини, - Хорватія, Боснія йГерцеговина, Словенія та інші. Утворення нової держави на карті Європи було безумовно прогресивним явищем. Однак до існуючих сторіччями суперечностей і проблем додалися нові, що призвели до трагічної розв'язки вже у наші дні. У листопаді 1920 р. в країні відбулися вибори до Установчих зборів, в перебігу яких перемогу одержали сербські політичні партії, що виступали на захист політики централізації держави. 28 липня 1921 р. на день св. Віда (у річницю битви на Косовому Полі 1389 р.) Установчі збори прийняли конституцію, що дістала назву Відовданської. "Сербо-хорвато-словенська держава, - проголошувалося в 1-й статті конституції, - є конституційною, парламентською і спадковою монархією".Королівство сербів, хорватів і словенців 1918 р. не було випадковим конгломератом різних земель. Його виникнення було наслідком свідомого прагнення південнослов'янських народів до об'єднання. 6 січня 1929 р. в країні відбувся державний переворот. Того дня король Олександр опублікував маніфест, у якому заявив, що парламентаризм "став перепоною для будь-якої плідної діяльності в державі". Скасувавши Відовданську конституцію й розпустивши Народну скупщину, король взяв усю повноту влади до своїх рук. Усі політичні партії та організації, підозрювані в антидержавній діяльності, розпускалися. Королівство сербів, хорватів і словенців було перейменоване на Королівство Югославія, що мало символізувати державну й національну єдність "трийменного народу". Введення нового адміністративного поділу мало на меті стерти навіть в назвах областей будь-яку згадку про окремі народи. Дев'ять нових областей - "бановін" - було названо за назвами рік. Кордони проведено з таким розрахунком, щоб сербське населення складало в них більшість. Після вбивства Олександра королем було проголошено його 11-річного сина Петра, а на чолі регентства поставлено дядька мало-літнього монарха принца Павла. Підвалини держави похитнулися. Під час чехословацької кризи югославська влада радила своєму союзнику по Малій Антанті налагодити відносини "доброго сусідства" з гітлерівською Німеччиною.
Література
1. Всесвітня історія. 1918-1939 рр. Посібник. - К., 2000.
2. Історія Югославії з ранніх часів по наш час. - М., 2001.
3. Словник-довідник з Новітньої історії. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве