WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Югославія 1918-1939 рр. - Реферат

Югославія 1918-1939 рр. - Реферат


Реферат
на тему:
"Югославія 1918-1939 рр."
ПЛАН
1. Розпад Австро-Угорщини та формування держави словенців, хорватів і сербів
2. Виникнення Королівства сербів, хорватів і словенців
3. Конституція 1921 р.
4. Політичні сили тогочасної Югославії
5. Внутрішньодержавна боротьба
Висновок
Література
***
1. Розпад Австро-Угорщини та формування
держави словенців, хорватів і сербів
Хорвати і словенці входили до складу Австрійської імперії до її розпаду 1918 р. Перша світова війна виявилася каталізатором історичних процесів в Австро-Угорщині. Сербія і Чорногорія, що воювали на боці Антанти, в перебігу війни значно зміцнили свій авторитет серед південнослов'янських держав. Більшість впливових партій Хорватії, Словенії, Боснії виступали за надання своїм країнам суверенітету або широкої автономії.
3 листопада капітулювала Австро-Угорщина. 10 листопада було повалено монархію в Австрії, 16 листопада в Угорщині. Імперія Габсбургів припинила своє існування, на її руїнах почали створюватися національні держави. На той час Сербія, навпаки, консолідувала свої сили, а її армія, перейшовши у наступ, розпочала звільнення батьківщини, що була окупована до 1915 р. країнами Центральної коаліції. 1 листопада до визволеної столиці Белград вступили сербські війська, що, розвиваючи на-ступ, почади визволяти Воєводину, Чорногорію, рухаючись до кордонів Хорватії. На цей час сербський уряд розробив нову програму вирішення південнослов'янського питання, узгодивши її з емігрантським Південнослов'янським комітетом.
За Корфською декларацією, підписаною 20 липня 1917 р. головою Ради міністрів Сербії Миколою Пашичем і головою Південнослов'янського комітету Анте Трумбічем (представник Хорватії), передбачалося створення об'єднаної південнослов'янської держави, до складу якої повинні були увійти Сербія, Чорногорія і південнослов'янські землі Австро-Угорщини: Хорватія, Словенія, Боснія, Герцеговина та інші. Главою держави передбачалося обрати представника сербської династії Карагеоргієвичей, а саму державу назвати Королівством сербів, хорватів і словенців. Корфська декларація виходила з принципу дотримання конституційних прав і політичних свобод, повної рівності трьох народів - сербів, хорватів і словенців, визнавала свободу віровизнання: православного (серби і чорногорці), католицького (хорвати, словенці), мусульманського (потуречені серби Боснії). Поряд з Корфською декларацією в південнослов'янських землях Австро-Угорщини наприкінці війни існували інші програми вирішення південнослов'янського питання, що вирізнялися меншим радикалізмом поглядів.
Ще в серпні 1918 р. партії Словенії створили Народну раду, 5 жовтня виникло Народне віче Хорватії, що стало представницьким органом усіх південнослов'янських земель і отримало функції координаційного центру. Незабаром воно дістало назву Народного віча словенців, хорватів і сербів й 29 жовтня 1918 р. оголосило про розрив зв'язків з Австро-Угорською монархією, про утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів.
Проте нова держава виявилася нежиттєздатною. Вона проіснувала лише один місяць і два дні й не змогла виконати жодної своєї обіцянки. Ця держава не отримала офіційного міжнародного визнання.
2. Виникнення Королівства сербів, хорватів і словенців
В умовах військових дій, територіальних претензій з боку Італії, що захопила слов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, молода держава змушена була піти на союз із Сербією. Сербія не приховувала планів об'єднати всі південнослов'янські землі під своєю егідою. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією про створення спільної держави - Королівства сербів, хорватів і словенців.
До його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія.
Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичей, і король мав право разом з парламентом (скупщиною) на законодавчу владу.
У політичному, економічному й культурному житті відразу виникли складні проблеми, пов'язані з боротьбою між великосербською буржуазією, що прагнула посісти панівне становище в країні, та хорватськими, словенськими сепаратистами. Сербська влада виступала за створення центра-лізованої держави і обмеження прав органів влади в національних районах. Народне віче у Загребі та Народна рада в Любляні припинили своє існування втратила самостійність і Чорногорія.
В уряді Королівства провідні позиції займали сербські політики, ряд міністерських постів було віддано хорватам і словенцям, що були прибічниками централізації. Важливу роль відігравали королівський двір і владолюбний регент Олександр, що керував державою замість перестарілого короля Петра Карагеоргієвича.
В державному апараті, поліції та армії переважали серби. В економічному плані найбільш розвиненими регіонами були Словенія і Хорватія, яких не влаштовувала відсутність реальної влади у новій державі. Гострі протиріччя намітилися в зовнішньополітичній діяльності. Хорватія традиційно орієнтувалася на Німеччину, Словенія - на Австрію, Сербія - на Росію, а Боснія на мусульманські країни. Ця орієнтація склалася історично й продовжувала зберігатися в майбутньому.
Найгострішими були релігійні суперечності, що пояснювалися належністю народів Королівства до різних віросповідань. Католиками були хорвати і словенці, серби сповідували православ'я, деякі жителі Боснії - іс-лам. У країні почала складатися взаємна релігійна нетерпимість народів. Утворення нової держави на карті Європи було безумовно прогресивним явищем. Однак до існуючих сторіччями суперечностей і проблем додалися нові, що призвели до трагічної розв'язки вже у наші дні.
3. Конституція 1921 р.
У листопаді 1920 р. в країні відбулися вибори до Установчих зборів, в перебігу яких перемогу одержали сербські політичні партії, що виступали на захист політики централізації держави. 28 липня 1921 р. на день св. Віда (у річницю битви на Косовому Полі 1389 р.) Установчі збори прийняли конституцію, що дістала назву Відовданської. "Сербо-хорвато-словенська держава, - проголошувалося в 1-й статті конституції, - є конституційною, парламентською і спадковою монархією". Королю, особа якого про-голошувалася недоторканою, конституція надавала великі права: спільно зі скупщиною він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів - виконавчу. Королю належало право проведення зовнішніх відносин, він був верховним головнокомандувачем збройними силами. Держава була поділена на 33 жупанії (губернаторства) на чолі з жупанами, що призначалися королем. Конституція закріпила унітарний державний устрій і визнала наявність в країні єдиного сербо-хорвато-словенського народу. Депутат На-родної скупщини був зобов'язаний говорити і писати "сербо-хорвато-словенською державною мовою". Особи, що не належали до "сербо-хорвато-словенської національності",повинні були прожити на території Королівства не менше 10 років, щоб дістати право стати депутатами. Прийняттям Відовданської конституції завершилося формування Югославської держави. Конституція містила положення про демократичні свободи й громадянські права, рівність всіх громадян перед законом. Хоча незабаром було прийнято закон про заборону діяльності КПЮ.
4. Політичні сили тогочасної Югославії
Королівство сербів, хорватів і словенців 1918 р. не було випадковим конгломератом різних земель. Його виникнення було наслідком свідомого прагнення південнослов'янських народів до об'єднання. Напр. XIX - на поч. XX ст. прихильників ідей національної єдності південнослов'янських народів - сербів, хорватів, словенців - було незрівнянно більше, ніж прибічників концепцій створення "Великої Сербії" або "Великої Хорватії".
Особливою популярністю серед багатьох політичних сил користувалася ідея Балканської Федерації. У новій державі, однак, з усіх можливих форм політичного устрою перемогла центристська модель. Унітарне Югославське королівство на чолі з сербською династією Карагеоргієвичей не враховувало особливостей історичного розвитку та
Loading...

 
 

Цікаве