WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Законодавча база розвитку сільської кооперації в Російській імперії 19-20 ст. - Реферат

Законодавча база розвитку сільської кооперації в Російській імперії 19-20 ст. - Реферат

розвитку кооперативи потребували свого юридичного законодавства [9, 169].
У липні 1915 року на нараді, проведеній Союзом міст, кооперативні діячі добивалися зрівняння в правах із земельними і місцевими органами самоуправління кооперативних структур, утворивши Центральний кооперативний комітет і відповідні губернські та повітові організації [13, 3]. Далі було утворено близько 100 місцевих кооперативних комітетів. Знову на порядок дня постало питання про необхідність прийняття загальнокооперативного законодавства. Проект загального кооперативного закону у його кінцевому варіанті був підготовлений відділенням Петроградського комітету сільських позико-ощадних і промислових товариств [10, 9].
Урядова політика кооперативного законодавства також пов'язана з Державною думою. У серпні 1915 року за підписом 75 депутатів проект загального кооперативного законодавства внесений у Державну думу [14, 63]. Його основні положення фактично дублювали вимоги кооперативних з'їздів. Законопроект був переданий на відгук зацікавлених відомств. У грудні 1915 року Рада міністрів після обговорення вирішила замість загального положення, що охоплювало всі види кооперації, доручити відомствам виробити відповідні законоположення для окремих напрямів кооперативної мережі. Вимоги кооператорів були відхилені [7, 161].
21 березня 1915 року Державна дума знову обговорювала проблеми загально-кооперативного законодавства, проект якого за підписом 49 депутатів був фактичним повторенням попереднього варіанту, доповненого пунктами про кооперативні з'їзди і їх основний орган - Раду з'їздів кооперативних організацій [14, 63; 9, 161]. Попередній проект законодавства перебував на розгляді Державної ради. У зв'язку з тим, що в законодавстві ще не було визначено поняття "кооператив" і що це питання перебувало у стадії вирішення, проектувати заходи відносно нових організаційних кооперативних структур Державна дума визнала завчасним. Разом з тим передбачалося засновувати не тимчасові, а постійно діючі з'їзди - союзні організації з розпоряджувальними обов'язками, місцеві та всеросійські, як по окремих, так і по всіх видах кооперативів. Метою з'їздів було утворення страхових, пенсійних, допоміжних кас, організація та утримання культурно-освітніх установ, бібліотек, хат-читалень, книжкових складів. З'їзди, чергові та надзвичайні, передбачалося проводити без відповідного на це дозволу уряду [14, 64; 9, 162].
Аналізуючи окремі статті законопроекту, бачимо, що його автори намагалися якомога більше розширити вплив з'їздів, хотіли поставити їх у незалежне від уряду становище. Планувалося вилучити з відання органів державної влади відкриття навчальних закладів, курсів, місцевих відділів кооперативних установ, страхових та інших операцій. Ліквідовувалося також положення про право міністерств закривати з'їзди різних видів кооперативних організацій. У законопроекті закладено прагнення кооперативних діячів відкривати з'їзди і кооперативи на основі примірного статуту, замість існуючого порядку, коли це робилося за дозволом губернатора, або потрібно було звертатися до Міністерства внутрішніх справ. Отже, в законопроекті про з'їзди кооперативних установ з їх широкими повноваженнями і компетенціями було закладено бажання скасувати контроль з боку урядової влади.
Кооперація отримала закон, за який боролася протягом дев'яти років лише після Лютневої революції 1917 року. Менше ніж через місяць після повалення самодержавства тимчасовий уряд 20 березня затвердив, а 31 березня опублікував "Положення про кооперативні товариства та їх союзи" з незначними змінами в тій редакції, в якій воно було підготовлене кооператорами і розглядалося в Державній думі.
У законі давалося визначення кооперативного товариства, де пояснювалося, що, по-перше, воно має змінний склад членів, допускає вільний вступ і вихід, і є перемінний капітал, якщо були пайові внески. По-друге, метою діяльності товариства було досягнення матеріального і духовного добробуту членів у виробництві та споживанні товарів, шляхом спільної добровільної організації господарств.
Кооперативний закон від 20 березня 1917 року доповнювався постановами Тимчасового уряду від 21 червня 1917 року "Про реєстрацію товариств, громад і союзів", та від 1 серпня 1917 року - "Про з'їзди представників кооперативних установ". Статути кооперативних організацій підлягали обов'язковій реєстрації в окружних судах, при яких були утворені спеціальні реєстраційні комісії. Товариства отримували право юридичної особи лише після їх реєстрації у цих комісіях [9, 165].
"Положення про кооперативні товариства і IX союзи" від 20 березня і його доповнення від 21 червня і 1 серпня 1917 року вперше в історії кооперативного руху Російської імперії найповніше систематизували і визначили правові основи й норми кооперації та форми її діяльності [15, 89].
Визначальне значення закону про кооперацію, прийнятого Тимчасовим урядом, полягало в упорядкуванні організаційної структури і розширенні діяльності кооперативних організацій. Закон визначив основні напрями правотворчості, самоврядування і самодіяльності сільського населення.
Таким чином, уся державна політика кооперативного законодавства до Лютневої революції 1917 року полягала в тому, щоб утримати кооперацію під своїм контролем. Після революції 1917 року і прийняття Тимчасовим урядом кооперативного закону українська кооперація розвивалася своїм, відмінним від російського, шляхом. Разом з тим, хоча українська державна влада і проголошувала прихильність до кооперації, все ж таки вона намагалася тримати кооперативні товариства, громади, союзи в підпорядкуванні галузевих міністерств, обмежуючи їх діяльність контролем із боку охоронних органів та місцевого самоврядування.
?
Література
1. Височанський П. Коротка історія кооперативного руху на Україні. - К., 1925.
2. Второй Всероссийский съезд по кооперации в г. Киеве 1-7 августа 1913 г. Труды. Вып. І. - К., 1915.
3. Дідусенко А. Селянство і кредит. - Харків, 1927.
4. Ежегодник Московского Союза Потребительских Обществ. - М., 1911.
5. Зельгейм В.Н. Организация и практика потребительских обществ в России. - Ново-Николаевск, 1919.
6. Карелин А.П. Сельскохозяйственный кредит в России в конце XIX - начале XX в. - М.,1988.
7. Маслов С.Л. Крестьянское хозяйство и сельскохозяйственная кооперация. - Петроград, 1919.
8. Меркулов А.В. Исторический очерк потребительской кооперации в России. - Иркутск, 1919.
9. Половець В.М. Кооперативний рух в Лівобережній Україні (1861-1917 рр.). - Чернігів, 1996.
10. Приложение к стенографическим отчетам Государственной думы. Четвертый созыв. Сессия четвертая. 19 июля - 3 сентября 1915 г. - Пг., 1915. - № 46.
11. Свод законов Российской империи. - 1892 - Т. ХІІІ.
12. Труды Первого Всероссийского съезда представителейкооперативных учреждений в Москве. 16-21 апреля І908. - М., І908.
13. Хижняков В.В. История и организация Совета Всероссийских кооперативных съездов. - М., 1919.
14. Центральний державний історичний архів України м. Київ, (далі ЦДІА), ф.278, оп.1, спр.303, арк. 63, 64.
15. ЦДІА України, ф.268, оп.1, спр.150, арк. 89.
Loading...

 
 

Цікаве