WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр. - Дипломна робота

Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр. - Дипломна робота

СРСР. Вже 2 травня 1935 року в Парижі був підписаний договір про взаємну допомогу на випадок нападу якоїсь європейської держави на одну із сторін, що підписали договір. Однак цей оборонний пакт не створив фундаменту для налагодження дружніх відносин між Францією та СРСР. Він носив чисто тактичний характер. Варшава сприйняла ці переговори як одобрення Францією курсу"санації" на зближення з нацистською Німеччиною. В цьому контексті необхідно розглянути як Польща відреагувала на укладання франко-радянського договору. На початку липня під час переговорів з Гітлером та Нейритом Бек зазначив, що цей договір "на покладає на Польщу жодних зобов'язань"1, а отже "санаційний" уряд формує свої відносини з Францією не залежно від її договору з СРСР.
Таким чином, польсько-французькі переговори під час візиту Лаваля у Варшаву та переговори Бека в Берліні ще раз підтвердили, що "санаційний" уряд прагне до зближення з Німеччиною. Варшава, зі свого боку, результати польсько-французьких переговорів сприйняла, як схвалення Францією зовнішньополітичного курсу Польщі.
Для здійснення тиску на Францію польська дипломатія використала залежність французької політики від Англії, прагнення англійського уряду до умиротворення Німеччини. Під час переговорів у вересні 1935р. в Женеві між міністрами закордонних справ Англії Хором та Польщі - Беком, останній намагався переконати Хора в тому, що основною перешкодою до "послаблення напруги між Францією та Німеччиною є "радянська політика" французького уряду"2.
Однак, в умовах загострення міжнародної ситуації впродовж 1936-1937рр. уряди обох західних держав продовжували політику "невтручання" і "умиротворення". Це проявилося : в ухиленні від радянських пропозицій щодо створення системи колективної безпеки; в потуранні здійснення агресивних планів Гітлера (12 березня 1938р. Німеччина ввела свої війська в Австрію). У відповідь посли Англії і Франції в Берліні намагалися "протестувати" проти насильницьких дій Німеччини, але вже 2-го квітня 1938р. вони визнали анексію Австрії1.
Здавалося, що така політика західних держав повинна бути насторожити польський уряд. Однак, навіть підписання у вересні 1938р. Мюнхенської угоди, якою було санкціоновано розчленування Чехословаччини, не насторожило Варшаву. А не напевне поляків влаштувало те, що за Мюнхенською угодою і вона отримувала Тещинський уїзд, що до цього був у складі Чехословаччини. Фактично, Чемберленд та Беладьє створили небезпечний прецедент, у результаті якого Гітлер без жодного пострілу заволодів частиною європейської країни. Мюнхенська угода позбавила Європу стабільності, бо від нині малі країни континенту відчували свою беззахисність і марність сподівань на захист з боку Англії та Франції. Останні ж, в супереч зобов'язанням прийнятих в Мюнхені обмежилися лише формальними протестами.
Ситуація змінилася в березні 1939р, коли Гітлер, розірвавши Мюнхенську угоду, окопував Чехословаччину. Такий перебіг подій змусив уряди Англії та Франції переглянути і змінити свою тактику, методи та засоби продовження "Мюнхенської політики"2. Однак мета залишилася та сама - спрямувати Німеччину проти СРСР. Західні країни могли розраховувати на вдалий для себе результат зговору з Німеччиною лише в тому випадку, якщо вони самі попередньо закріплять своє міжнародно-політичне становище. Як бачимо, політика "умиротворення" вочевидь зазнала краху. Такий перебіг події змусив уряди Англії і Франції в березні того ж року приступити до переговорів із Радянським Союзом про спільні дії проти військової загрози з боку фашистських держав, насамперед Німеччини.
"Насильницьке" приєднання Австрії до Німеччини та ліквідація Чехословацької держави викликало обурення європейської громадськості. Міжнародна обстановка настільки загострилась, що головний "Умиротворець"1 - англійський прем'єр-міністр Н. Чемберлен, виступаючи 31 березня в палаці общин заявив про те що Англія у випадку загрози польської незалежності надасть Польщі допомогу. Однак, це була одностороння гарантія. При чому слід зазначити, питання про те, чи погрожує хтось незалежності Польщі, вирішував сам "санаційний" уряд і лише відповідно до його рішення починав діяти й уряд Англії2. Таким чином, питання що до вступу Англії у війну було прерогативою уряду іноземної держави. Вагоме значення мало ще одне формування: Англія гарантувала незалежність Польщі, але не її територіальну цілісність. Крім цього, Англійській уряд повинен був виступити лише в тому випадку, якщо Польща збройним шляхом надала б відсіч агресорам.
6 квітня 1939 р. було опубліковано спільне Польсько-англійське комюніке про заключення договору про взаємні гарантії на випадок збройного нападу на одну із сторін, що підписали цей документ3. В офіційному повідомленні зазначалось, що договір вступає в дію у випадку прямої або непрямої загрози незалежності однієї із держав. Таким чином, оголошена Н.Чемберленом 31 березня одностороння гарантія стала 6 квітня двосторонньою.
Міністр іноземних справ Польщі Бек оцінив цей договір як велике досягнення польської дипломатії4. Однак, з впевненістю можна стверджувати, що поїздка Бека не принесла Польщі жодних позитивних практичних результатів (співвідношення сил, географічна віддаленість обох країн, фіктивність Англійських гарантій, що підтвердила трагедія Чехословаччини).
Сьогодні дискутується питання щодо причин, які спонукали Англію до вкладання договору. Я не погоджуюсь з точкою зору, відповідно до якої "умиротворець" Н.Чемберлен відмовився від своїх політичних уподобань. Це не відповідає дійсності. Впродовж всього міжвоєнного періоду до травня 1939 року англійський уряд ухилявся від прийняття прямих зобов'язань у Східній Європі. Свідченням цього була Чехословацька криза 1938 року, коли стала зрозумілою небезпека наявності союзного договору в кризові ситуації. Сама Англія союзного договору про взаємодопомогу з Чехословаччиною немала. У останньої аналогічні договори були укладені з Францією та СРСР, у Франції з Англією. Тому англійський уряд доклав максимум зусиль для попередження збройного конфлікту між Німеччиною та Чехословаччиною. В цьому випадку автоматично в силу вступав Французько-Чехословацький договір, а Франції в цій ситуації неможливо було відмовитися від своїх зобов'язань. Це привело б до участі в конфлікті Англії (відповідно до союзного договору). В такій ситуації Англійський уряд усвідомив значимість та небезпеку двосторонніх договорів про взаємодопомогу.
В умовах загострення міжнародної обстановки пріоритетним напрямком зовнішньої політики Англії було прагнення залишитися поза війною, і якомога довше, що б дозволило зміцнити військову базу країни. Отже, англійський уряд намагався використати надання Польщі в березні-квітні 1939 року гарантій, як важіль тиску на Німеччину з метою утримання її від розв'язання війни1. Але
Loading...

 
 

Цікаве