WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр. - Дипломна робота

Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр. - Дипломна робота

стали СРСР, Естонія, Латвія, Румунія, Польща, Туреччина, Іран та Афганістан. Охарактеризовуючи факт підписання Польщею даної конвенції, Ю. Бек зазначав, що саме таким чином польський уряд розрахував створити спільний фронт західних сусідів СРСР під керівництвом Польщі. Однак, переважна частина вчених вважає, що справжньою причиною прийняття такого рішення був страх ізоляції Польщі із заходу. Прийняття такого визначення агресії, в якому порушення територіальної цілісності держави являлося основним критерієм, було своєрідною міжнародно-правовою підтримкою Польщі. На мою думку, це була свого роду підстраховка польського уряду на випадок німецької агресії. Вже в листопаді 1933 р. під час бесіди Нейрата з Липським останній, відповідно до отриманих інструкцій, пояснив, що польсько-радянські переговори не мають серйозного значення1. Це було ще одним підтвердженням того, що Польща займає антирадянські позиції.
В цьому контексті необхідно розглянути перебіг польсько-радянських переговорів в 1933 - початок 1934 рр. Щодо питання балтійської декларації зініційованих СРСР. Радянський уряд виходив з того, що з приходом Гітлера до влади в Німеччині створилася загроза для незалежності прибалтійських країн, які розглядалися нацистами як важливий плацдарм для майбутнього загарбання Східної Європи. СРСР об'єктивно був зацікавлений в нейтралізації цієї загрози і збереження територіальної цілісності та незалежності своїх балтійських сусідів. 14 грудня СРСР передав Польщі пропозицію оприлюднити спільну радянсько-польську декларацію щодо намірів обох країн охороняти та захищати мир у Східній Європі. На випадок загрози балтійським державам німецької агресії СРСР та Польща відповідно до проекту декларації, зобов'язувалися обговорити ситуацію, що вивникла1. На перщому етапі переговорів польський уряд повідомив, що він не проти обговорити радянську пропозицію. В цій ситуації Німеччина, яка опинялася передперспективою утворення системи колективної безпеки, вирішила виключити з неї одну із самих важливих складових - Польщу. Нацистський уряд турбували не тільки радянсько-польські переговори, оскільки те, що вони могли бути частиною багатосторонніх переговорів, направлених на створення загального фронту країн проти німецької агресії. Наприкінці 1933 - на початку 1934 рр. Тривали польсько-німецькі переговори про підписання пакту про ненапад, тобто відбувалося так зване "польсько-німецьке зближення"2. Під загрозою зриву цих переговорів Німеччина висунула вимогу відмови Польщі від радянської ініціативи. Польський уряд відхилив пропозицію СРСР щодо укладання "балканської декларації", аргументуючи свою відмову "негативною позицією Фінляндії та сумніву інших країн"3 зовсім по іншому прокоментував це рішення член Колегії НКІС СРСР Б. Стомоняков: "Польща хоче затягнути переговори щодо радянської пропозиції з метою виграти час для своїх переговорів з Німеччиною" 4.
Як бачимо, польська дипломатія в цих складних умовах обрала шлях лавірування між фактичною згодою з антирадянськими умовами Німеччини та збереження видимості розвитку контактів з СРСР. При чому, якщо польський уряд не інформував Радянський Союз про свої переговори з Німеччиною, то Берлін отримував ґрунтовну інформацію про польсько-радянські контакти.
Підписання в 1934 р. польсько-німецького пакту про ненапад викликало схвильованість радянського уряду. Критично оцінивши пакт, СРСР висловив "недовіру до нової польської орієнтації у зовнішній політиці"1. Саме в цих умовах СРСР виступив з пропозицією про продовження договорів між Радянським Союзом та його західними сусідами. 13 лютого 1934 р. таку пропозицію отримала Польща, 20 березня - прибалтійські держави. Останні дали позитивну відповідь. Інакше на радянську пропозицію зреагував польський уряд. Затягуючи переговори, він фактично намагався зірвати продовження польсько-радянського договору 1932 р. Слід зазначити, що польсько-радянський договір був заключений лише строком на три роки, в той час, як польсько-німецька декларація була підписана на десятирічний строк. Однак в результаті візиту Ю. Бека в Москву в лютому 1934 р. та його бесіди з наркомом іноземних справ СРСР М. Литвиновим радянський уряд остаточно переконався в небажанні Польського керівництва співробітничати з СРСР у справі попередження німецької агресії.
Конкретними результатами візиту була домовленість про перетворення дипломатичних представництв в посольства, а також згода працівників Польщі на обговорення питання про продовження польсько-радянського пакту про ненапад. Однак, в офіційному повідомленні про візит Ю.Бека в Москву не було конкретної згадки щодо продовження строку дії пакту на 10 років, зазначалося лише, що визнано бажаним надати тривалий характер договору.
Як бачимо, в позиції радянського уряду по відношенню до Польщі проявлялись прагнення до розвитку контактів з нею. Така позиція СРСР пояснювалася тим, що сам факт послаблення німецько-польської напруги теоретично не виключав можливості активної участі Польщі в організації системи колективної безпеки у Східній Європі та пов'язаної з цим політики добросусідства і тісного співробітництва з СРСР. Це розуміла і Польща, про що свідчить лист Ю. Лукасевича, який він писав в Варшаву в лютому 1934 р.: "Радянську політику по відношення до Польщі характеризують два моменти: 1) відвертість в обговоренні з нами німецької небезпеки та в бажанні запевнити нас в тому, що ця небезпека може привести до збройного конфлікту між нами та німецьким Рейхом; 2) прагнення до прискорення процесу зближення між нами…". Вже в березні Ю. Лукасевич, оцінюючи події на міжнародній арені (СРСР продовжив строк договорів про ненапад з Латвією, Литвою, Естонією та Фінляндією), визнав невдачу обраної польською дипломатією тактики. Вже 31 березня Ю.Бек дав згоду на продовження переговорів але обумовив продовження пакту ліквідацією існуючого протиріччя між мирним договором СРСР з Польщею та радянсько-литовським пактом про ненапад (мова йшла про так звану "ноту Чичеріна" від 28 вересня 1926 р. в якій підтверджувалось визнання СРСР територіального суверенітету Литви, незважаючи на анексію Польщею частини її території). 13 квітня Польща передала СРСР проект протоколу, який польська сторона прагнула приєднати до документу про продовження пакту. Це був акт щодо визначення суверенітету Польщі над захопленими у Литви Вільнюсом та навколишніх територій. Однак СРСР відкинув це проект, пояснюючи, що останній практично веде до анулювання "ноти Чичеріна" яка щойно була продовжена разом з радянсько-литовським пактом про ненапад1. Лише 5 травня після узгодження всіх спірних формулювань, СРСР та Польща підписали документи щодо продовження договору про ненапад1. Засвідчувало можливість досягнення домовленостей між Польщею та СРСР, які б враховували інтереси обох країн.
Однак ця подія стала однією з
Loading...

 
 

Цікаве