WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр. - Дипломна робота

Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр. - Дипломна робота

саме зовнішня політика "санаційного" уряду, спрямована на зближення з Німеччиною (навіть шляхом значних територіальних поступок) фактично привела країну до втрати незалежності в 1939 році.
Розділ ІІІ.
Основні напрямки розвитку польсько-радянських
стосунків у 1933 - 1939 рр.
У зовнішній політиці Польщі 1933 - 1939 рр. Вагоме місце належить Радянському Союзу. Польсько-радянські відносини в зазначений період носили складний, часом суперечливий характер. Абсолютна більшість істориків, що вивчали питання польської зовнішньої політики міжвоєнного періоду, констатують той факт, що вона була відверто ворожа щодо Радянського Союзу. Однак історичні матеріали свідчать, що польський уряд займав маневрування між антирадянськими позиціями Німеччини та видимості налагодження стосунків з Радянським Союзом. У польській історіографії існує такий термін, що характеризує місце Польщі у тогочасній Європі - "між молотом і наковальнею". Це в певній мірі пояснює нестабільність, неврівноваженість зовнішньої політики "санаційного" уряду, але ні в якому разі не виправдовує її.
До 1939 р. відносини між Польщею і СРСР регулювалися укладеним 18 березня 1921 року Ризьким миром. Його підписання завершило польсько-радянську війну 1920 р. За умовами договору Польща залишала за собою Західну Україну, Західну Білорусію та л1итовські землі з містом Вільнюсом. Це і стало причиною суспільних і національних конфліктів, що негативно позначилися на соціально-економічному та суспільно-політичному розвитку Польщі. В певній мірі впливав на польсько-радянські стосунки. Фактично Ризький мир на 18 років визначив західний кордон СРСР.
Не зважаючи на те, що в 1932 році між СРСР і Польщею був підписаний пакт проненапад, зовнішньо-східна політика польських правителів не зазнала змін. Її антирадянське спрямування посилилося всередині 30-х років. В певній мірі це було пов'язано з призначенням міністром іноземних справ Польщі Ю.Бека1. Він прагнув ізолювати СРСР від європейський справ, запропонував у 1936 р. створити колективну систему безпеки, яка б не включала СРСР. Потрібно зауважити, що й з боку керівництва СРСР особливої теплоти щодо Польщі також не спостерігалося. Постійні звинувачення Варшави у агресивності щодо СРСР відповідно не формувало польському уряду довіри до зовнішньої політики Радянського Союзу.
В 30-ті роки у зовнішній політиці Радянського Союзу склалися суттєві зміни. З одного боку радянське керівництво зрозуміло, що світова економічна криза сприяла не погіршенню комунізму а посиленню фашизму, з іншого стало очевидним, що агресивні дії Німеччини і Японії Загрожують безпосередньо СРСР. Тому радянські керівники відмовилися від прийнятої в 1919 - 1920 рр. Зовнішньої політики, згідно якої будь-яке посилення міжнародної напруженості тільки на користь СРСР. Вже з кінці 1933 р. - початку 1933 р. радянський уряд почав проводити політику, спрямовану на створення системи колективної безпеки на основі регіональних угод про взаємний захист від агресії з боку Німеччини. СРСР вважав, що велику роль в цій системі повинна була відігравати саме Польща - одна з великих держав Східної Європи. Однак, позиція польського уряду була інакшою. Не дивлячись на "рекламування"2 дипломатичними колами покращення польсько-радянських відносин (це виражалося в підписанні в 1932 р. пакту про ненапад) уряд Польщі не робив жодного кроку до розширення польсько-радянського співробітництва в політичній сфері. Ця позиція пояснювалася зовнішньополітичною концепцією польських правлячих кіл. Польський уряд прагнув до загострення німецько-радянських відносин, зближення Польщі з Німеччиною, що сприяло б утворенню у Східній Європі блоку держав на чолі з Польщею. Однак в перші місяці Гітлерівського режиму Німеччина не проявляла бажання щодо послаблення напруженості у відносинах з польською державою. Вона, навпаки відкрито оголошувала своєю метою ліквідацію "польського коридору" та приєднання до Рейху частини польських земель. Черговий удар по великодержавним планам польського уряду завдав проект "пакту чотирьох", підписаний 15 липня 1933 р. Німеччиною, Італією, Францією та Англією, яким передбачалися територіальні зміни польсько-німецького кордоні. На Польщею нависла загроза повної політичної ізоляції. В цих умовах радянський уряд запропонував Польщі взяти участь в конференції щодо підписання протоколу про визначення агресора. Польський уряд заявив, що ступить в переговори про підписання декларації лише в тому випадку, якщо до участі в ній в цій акції буде запрошена її союзниця Румунія, з якою СРСР одразу ж підпише пакт про ненапад. Слід зазначити, що ця пропозиція міністра іноземних справ Ю. Бека зовсім не була пов'язана із турботою про покращення радянсько-румунських відносин. Єдиною метою цього кроку було затягування з відповіддю польського уряду на пропозицію СРСР, тому, що радянська ініціатива в часі співпала із спробою польського керівництва зблизитися із Німеччиною. Після отримання "позитивних" результатів цієї акції, польський уряд не бажаючи скомпрометувати себе в очах Гітлера спільним виступом з СРСР, відхилив пропозицію радянського керівництва щодо спільного виступу з декларацією про визначення агресора. Не дивлячись на це, в квітні-травні 1933 р. радянський уряд продовжував пошук шляхів здійснення свого плану.
Розвиток подій в Європі влітку 1933 р. зробив радянський проект декларації про визначення агресора ще більш актуальним. Виступ гітлерівців на Лондонській економічній конференції в червні 1933 р. з претензіями на східні території, а також парафування "пакту чотирьох" 7 червня 1933 р. викликали великі хвилювання в країнах Східної Європи, Прибалтики та Близького Сходу. В цих умовах ініціативу СРСР щодо декларації про визначення агресора підтримали Чехословаччина, Латвія, Естонія, Туреччина. На Лондонській економічній конференції радянська делегація запропонувала підписати вказану декларацію. Польща в черговий раз виступила проти радянських пропозицій. Її представники знову обумовили участь Польщі в підписанні декларації врегулюванням радянсько-румунських відносин, вимогою одночасного підписання декларації СРСР і всіма його сусідами (що виражало претензії польського уряду на керівне становище Польщі серед східноєвропейських держав та протиставлення всієї цієї групи Радянському Союзу), наданням декларації вузькорегіонального характеру шляхом виключення з числа учасників держав, які не межували з СРСР (це робилося з метою обмежити дію угоди порівняно невеликим районом, надати йому характеру другорядного доповнення до пактів про ненапад і тим самим послабити значення радянської ініціативи). Щоб не дозволити Польщі зірвати переговори та підписання документу радянська делегація прийняла вимогу про регіональну угоду.
3 липня 1933 р. була підписана "конвенція про визначення агресії"1. Її учасниками
Loading...

 
 

Цікаве