WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Роль США в НАТО - Курсова робота

Роль США в НАТО - Курсова робота

адміністрації президента-демократа Дж.Кеннеді, американська стратегія була змінена. Кеннеді проголосив стратегію "гнучкого реагування",що передбачала подальше нарощування прискореними темпами ядерного арсеналу та стратегічного потенціалу США.
Згідно з офіційною статистикою, витрати членів НАТО на воєнні цілі за два з половиною десятиліття з моменту виникнення організації значновиросли:
Рік Воєнні витрати США Воєнні витрати в цілому по НАТО
1949 $13,503 млрд $18,713 млрд
1973 $78,5 млрд $121,6 млрд
1974 $85,906 млрд $135,093 млрд
1975 $89 млрд $150 млрд
1976 $99,1 млрд $155,3 млрд6
Приведені нижче цифри означають, що із усіх внесків країн-членів НАТО, витрати США у Північноатлантичному Союзі були левові. Крім того США мають найкращу військово-технічну базу та найбільші масштаби виробництва.
Центральне місце в американо-західноєвропейських відносинах займають три великі країни Західної Європи: Англія, Франція і ФРН. Першочергова увага, яку приділяють США цим країнам пояснюється їх економічною, політичною і військовою міццю, сильними міжнародними позиціями, а також тим, що вони є найбільшими партнерами Сполучених Штатів по НАТО і складають ядро Європейського Економічного Співтовариства.
У 1967 році НАТО прийняла воєнно-політичну доктрину "гнучкого реагування", яка офіційно передбачала недопущення вторгнення країн Організації Варшавського Договору у Західну Європу за допомогою використання загрози ескалаційного застосування тактичної, середньої дальності та стратегічної ядерної зброї, якщо оборона звичайними засобами буде неефективною.
Після приходу до влади в США у 1969 році республіканської адміністрації в американській зовнішній політиці відбулося зміцнення акцентів в бік проблем, пов'язаних із Західною Європою і Північноатлантичним блоком .Республіканська адміністрація прагнула надати відносинам з партнерами по НАТО гнучкість, але зробити це таким чином, щоб перекладання на них додаткової "відповідальності" не тільки не послабило, але навіть збільшило б вплив США на західноєвропейських союзників. У відповідності з ціми цілями була розроблена практична політика Вашингтону у Північноатлантичному блоці:
а) укріплення НАТО і розгортання гонки озброєнь;
б) розширення економічної та ідеологічної експансії;
в) курс на розгортання двобічних відносин з державами Західної Європи та іншими.
Визначені урядом Р.Ніксона зовнішньополітичні орієнтири, які відбивали реакцію США на кардинальні зрушення у міжнародній обстановці, багато в чому збереглися, - в тому, що стосується американського курсу в НАТО і при наступних адміністраціях - Форда, Картера, Рейгана, Буша, Клінтона. На початку адміністрації Р.Ніксона вдалося підтримати порівняно непогані відносини із своїми партнерами по Північноатлантичному блоку. В цілому американо-західноєвропейські відносини розвивалися благоприємно для США.У сфері економіки був характерний наступ Америки на позиції союзників по НАТО. В Західній Європі знаходилося американських капіталовкладень і підприємств, які оцінювались у $100 млрд.7 Зростання ж західноєвропейських капіталовкладень не відчувалося в Сполучених Штатах досить значно, особливо якщо враховувати можливості американського ринку.
Аналогічна ситуація склалася і в сфері зовнішньополітичних зв'язків. Існування в США ємного внутрішнього ринку зумовило їх порівняно невелику залежність від зовнішніх ринків, на відміну від аналогічної залежності Західної Європи, а відповідно і від зовнішньої торгівлі. Доля експорту валового національного продукту США складало лише 5%, в той час як у Франції - 15%, ФРН-23%. Слід відмітити, що залежність Сполучених Штатів від експорту не збільшувалась на протязі декількох десятиріч. Уявлення про це дають наступні цифри, що характеризують склад експорту у ВНП США і ряду інших держав відповідно у 1948 і 1968 роках (у %):
Країна 1948 1968
США 3,6 3,9
Франція 6,9 10,1
Італія 6,3 13,6
Великобританія 8,2 14,9
ФРН 5,4 18,7
Канада 15,0 20,1
Нідерланди 17,4 33,1
Бельгія і Люксембург 26,5 37,9
На початку 1970-х експорт Західних країн-учасниць НАТО ще більше виріс. Ці цифри показують, що США значно менше у порівнянні із союзниками по НАТО, залежать від продажу своєї продукції за кордоном. Разом з тим загальний об'єм американського експорту у грошовому вираженні був достатньо великий. У 1970 році Сполучені Штати експортували товарів на суму $42593 млн. Доля американського експорту у Західній Європі - 49,2%.8
Отже, Сполученні Штати знаходились далеко попереду Західних країн з об'єму виробництва, мали експорт в три рази більший ніж експорт цих країн. Такий стан надавав американським правлячим колам міцний засіб впливу на інших учасників НАТО. Брюссельська сесія Ради НАТО у грудні 1970 року узгодила план нарощування воєнного потенціалу країн-учасниць(план АД-70).Завдання НАТО у воєнній галузі формувалося з врахуванням вимог, що містяться у новій стратегії США більшої "гнучкості". Вони передбачали:
1)укріплення звичайного потенціалу, особливо усунення кількісних недоліків в об'єднаних збройних силах Північноатлантичного Союзу;
2)підтримання достатніх стратегічних і тактичних ядерних сил, як доповнення до звичайних сил;
3)продовження консультацій по визначенню чіткої ролі тактичної ядерної зброї.
Так визначав завдання держав НАТО президент Р.Ніксон.
В першу чергу вишукувались додаткові кошти на гонку озброєнь. На Брюссельській сесії Ради НАТО десять партнерів США взяли на себе зобов'язання посилити свої армії і почати здійснення " програми укріплення європейської оборони", на яку за п'ять років планувалося додатково витратити більше $1 млрд. У відповідності з цією програмою $420 млн. були спрямовані на розвиток інфраструктури НАТО, головним чином на будівництво нових сховищ для бойових літаків.9 Інша частина суми пішла на вдосконалення системи зв'язку Північноатлантичного блоку. Прийнята західноєвропейськими учасниками НАТО у 1971-1972 роках програма розвитку військово-морських сил являла собою в якомусь ступені компроміс, хоча і враховувала основні вимоги США. Вона передбачала прийняття на озброєння 83 есмінців-ракетоносців, 22 інших есмінця і океанських сторожових кораблі, 6 підводних човнів з ядерними силовими установками і 32 інших підводних човни, 45 патрульних літаків ВМС, 69 вертольотів, 49 бистрохідних патрульних кораблів-ракетоносців, 10 десантних судів.10
В рамках цієї програми істотно нарощувалися сухопутні сили Західної Європи (збільшувалась кількість танків, самохідних тяжких орудій, протитанкових засобів, бойових машин піхоти, бронемашин та бронетранспортерів).Американські союзники забезпечували приблизно 90% особистого складу сухопутних сил, 75% військово-повітряних сил і 80% військово-морських сил, які у випадку збройного конфлікту перейшли б у розпорядження верховного головнокомандуючого об'єднаними збройними
Loading...

 
 

Цікаве