WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Німеччина в ІХ–ХІ ст. - Реферат

Німеччина в ІХ–ХІ ст. - Реферат

політика королів Німеччини не тільки не призвела до господства над Італією, а й втягнула німецьких феодалів у важкі війни, відволікла їхню увагу від слов`янських земель і сприяла успіху повстань слов`ян проти гнобителів.
Оттон І і його приємник Оттон ІІ (973 - 983) потерпіли невдачу в походах проти візантійських володінь на півдні Італії. Наймані війська візантійських правителів - араби розгромили німців. Неможливість оволодіти візантійськими колоніями в Італії призвела до миру з Візантією, що був скріплений шлюбним союзом Оттона ІІ і візантійської царівни Феофанії. Син від цього шлюбу Оттон ІІІ (983 - 1002) помер молодим, не зумівши ані захопити італійський південь, ані підкорити римських баронів.
Німеччина загрузла в Італії, і цим скористалися полабські слов`яни.
В 983 р. спалахнуло велике повстання в Полабії, що перетворилось на велику звільну війну. Героїчна боротьба слов`ян за свободу проти феодального гніту, проти чужої і нав`язаної релігії продовжувалася 17 років. Близько 1000р. майже вся Полабія здолала владу німецьких феодалів і стала вільною. Лише землю сербів-лужичан німцям вдалося стримати. Інші слов`яни повернули собі свободу на півтора століття.
Саксонська династія змінилась у 1024 р. Франконською (або Салічною). До цього часу велику роль в житті країни стала грати церква, сили і ресурси якої виросли в багато разів. В результаті церква стала більш потужною, ніж королівська влада. Церква перетворилась на грізну ідеологічну, економічну і політичну силу. Тому монархи Франконці намагались знайти опору в мілких феодалах - рицарях дуже багаточисленного прошарку в Німеччині. Королі представляли мілким феодалам (міністеріалам*) пільги, робили рицарські землі спадковими, ставили рицарів у прямі вассальні відношення з короною.
Однією з найважливіших сторін політичного життя Німеччини ХІ ст. явилися відношення держави і церкви, що вилились в боротьбу папства і імперії.
*Від лат. "ministrare" - "служити" (від того ж кореню - міністр). Походження міністеріалів пов`язано з воєнною реформою Карла Мартелла і потім - з низкою актів німецьких королів. Спочатку слуги феодала, міністеріали, отримавши землю, перетворювалися на мілких феодалів. З іншого боку, нерідко крупний феодал, що розорився, опускався до положення міністеріала.
Клюнійський рух.
Конфлікт світської влади і церкви був конфліктом в середині господарюючого класу, причому одна частина феодалів - духовенство - була непомірно багатшою, впливовішою і культурнішою від іншої частини - світських магнатів. Духовенство не тільки володіло величезними масивами землі, не тільки було привілейованим станом. Духовенство було організованою, централізованою, дисциплінованою групою, тоді як решта світу була розрізненою і роздробленою.
Вихідним моментом боротьби імператорів і пап був рух, ідейним вдохновителем якого виступало клюнійське абатство в Бургундії, так званий Клюнійський рух.
Поширений розвиток феодальних відносин призвів до глибоких змін в житті церквию. Духовні феодали вели такий же спосіб життя, як і світські магнати, - жили в замках, полювали, вели війни і особисто приймали участь в боях, оточували себе розкішшю, женились, мали законних та позашлюбних дітей тощо.
Багато священників були неосвітчені; система підготовки духовенства не відповідала вимогам церкви. В цьому середовищі церкві загрожувало повне падіння авторитету серед мас. Така церква не могла впоратись з задачами духовного гніту над трудівниками; церква, що втратила авторитет, не потрібна класу феодалів. Ось чому у найбільш далекоглядних та освітчених діячів церкви виношувалися плани реформи. Знаменоносцем цих планів і виступило абатство Клюні.
Клюнійці виступали за укріплення церковної дисципліни, покращення підготовки духовенства. Засобом покращення авторитету церкви клюнійці вважали жорстка безшлюбність духовенства - целібат: у служителів церкви не повинно було бути мирських інтересів і сім`ї. Клюнійці енергійно протестували проти інвеститури, що отримувалася духовенством від світських осіб.
Суперечка про інвеституру і була основним питанням в жорстокій боротьбі папства і імперії, що почалася незабаром. Легко побачити, що це була суперечка проперерозподіл феодальної власності на землю, суперечка про феодальну ренту та кріпаків.
В середині ХІ ст. клюнійці добилися великого успіху - на папський престол вступив Лев ІХ, переконаний клюнієць. Проте більш важливим було інше. Правителем справ "святійшого" престолу і вдохновителем політики пап довгі роки був один з найвідоміших клюнійців Гільдебранд.
Він став ініціатором клюнійських реформ, і відрізнявшись гострим розумом, проникливістю, сильню волею, холодною жорстокістю, незабаром завоював великий авторитет.
В Німеччині трон належав Генріху ІV, ще хлопчику, регентами були найвидніші князі церкви. Франція переживала період майже повної роздрібленості, і королі цієї країни були безсилі перед обличчям своїх могутних вассалів. Англія була далеко, на той час вона була малою і слабкою країною.
В 1054 р. відбувся розкол церкви, і східна (православна) церква бульше не підкорялась папі; звичайно не треба було боятися супротиву клюнійським реформам зі сторони візантійського імператора і великого князя київського.
Клюнійські реформи.
У 1059 р. в Римі був створений Латеранський церковний собор, і Гільдебранду вдалося провести на соборі важливі рішення в дусі клюнійців. Собор ввів суворий порядок виборів пап, поклавши кінець сваволі римсько-німецьких імператорів (з часів Оттона І папи назначалися і знімались за волею імператорів). Віднині вводився кардинальний принцип обрання пап, за яким римського першосвященника стали обирати найвищі сановники церкви - кардинали, затвердження папи імператором стало суто формальним ізгодом зовсім відпало. Таким чином, папи не були більше маріонетками ані в руках римських баронів, ані в руках німецьких феодалів. Собор, надалі, категорично вимагав введення целібату і виступав за інвеституру духовенства тільки від церкви.
Другим важливим актом Гільдебранда було заключення воєнно- політичного союзу між папством і князем Норманської держави Робертом Гвіскаром, який визнав себе вассалом "святійшого" престолу. Тепер папи могли розпоряджатися воєнною силою, протиставивши її у випадку необхідності римсько-німецьким імператорам. Гільдебранд добився також вигідного союзу з Тосканським маркграфством, володарка якого, матильда, подарувала графство папі.
У 1074 р.
Loading...

 
 

Цікаве