WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Віденський конгрес - Реферат

Віденський конгрес - Реферат


Реферат на тему:
"Віденський конгрес"
У січні 1813 р. російська армія вступила на територію Пруссії. Деморалізовані залишки французьких військ відходили на захід. У січні - лютому від французів були очищені Східна Пруссія і Польща, Під впливом успіхів російських військ командир прусського корпуса колишньої Великої армії генерал Йорк повернув зброю проти французів, а слідом за цим і прусський король уклав союз з Росією проти Наполеона. У березні - квітні 1813 р. союзна російсько-прусська армія звільнила від французів майже всю Пруссію і вступила в Саксонію, зайнявши саксонську столицю Дрезден. У цей же час угруповання російських військ під командуванням Барклая-де-Толлі взяла міцність Торн - найважливіший оплот французів у Польщі.
16 квітня 1813 р. у маленькому прусському містечку Бунцлау відбулася сумна подія. Умер головнокомандуючий російською армією Михайло Ілларіонович Кутузов. Замість нього союзні війська очолив не настільки обдарований полководець генерал Вітгенштейн.
За ці місяці Наполеон отямився і зі скаженою енергією прийнявся за створення нової армії, У короткий термін йому удалося поставити під рушницю майже все чоловіче населення Франції, включаючи підлітків. Наполеонівська армія знову стала грізною силою. До того ж дії союзних армій ускладнювалися постійним утручанням пануючи Олександра I і прусського короля Фрідріха Вільгельма III, що знаходилися у військах. З ними у війська прибутку придворне оточення, штабні генерали, що ніколи не водили солдатів у бій, різного роду дармоїди.
20 квітня під Люценом знову створена 100-тисячна французька армія завдала серйозної поразки військам союзників. А після кровопролитного дводенного бою під Бауценом союзна армія змушена була відступити. Після цього між союзниками і Наполеоном було укладене перемир'я, що протривало два місяці. За цей час була створена 6-я коаліція проти Наполеона. Крім Росії і Пруссії в не ввійшли Австрія, Англія і Швеція. Головнокомандуючим з'єднаною армією став австрійський генерал Шварценберг, що ще недавно воював разом з Наполеоном проти Росії. Усі важливі посади в союзних військах зайняли австрійці і пруссаки. По закінченні перемир'я в першому ж серйозному бої під Дрезденом 14-15 серпня союзні армії були розбиті і відступили із Саксонії. 6-я коаліція виявилася в скрутному стані. Наполеон почав тіснити союзників із заходу; одночасно він направив 37-тисячну колону в тил союзних військ, для того щоб вона перерізала їм шляху до відступу. У випадку успіху такого плану союзна армія мала всі шанси бути розгромленої. Однак шлях цій колоні французьких військ у містечка Кульм перепинив 19-тисячний російський загін на чолі з генералами Остерманом-Толстим і Ермоловим. Незважаючи на кількісну перевагу, французи не змогли прорвати заслін, поставлений російськими генералами - героями війни 1812 року. Під час контратаки генералу Остерману відірвало руку. Російські солдати не здригнулися і протрималися до підходу підкріплення на чолі з Барклаем-де-Толли. Французька колона була оточена і розгромлена. Через якийсь час союзна армія перейшла в настання на широкому фронті.
4-7 жовтня під Лейпцигом йшло одне з найбільших у світовій історії боїв, відоме усьому світу за назвою "битва народів", тому що в ньому брали участь армії майже всіх європейських країн. По обидва боки в Лейпцігському бої брало участь близько 500 тис. чоловік. На самому початку бою був смертельно поранений хоробрий командир 27-й піхотної дивізії, герой Смоленська генерал Неверовський. Довгий час було неясно, на чиїй стороні успіх. Але зрештою перевага одержали союзники. Французи втратили убитими, пораненими і полоненими понад 60 тис. чоловік, союзники - 50 тис.
солдата. Лейпцігський бій стало вирішальним у війні. Після нього вся Німеччина була звільнена від французького панування. Незважаючи на запеклий опір, Наполеон не міг стримати настання союзників - вони наближалися до границь Франції.
У січні 1814 р. армії 6-й коаліції, у тому числі і російська, увійшли на територію Франції. Тут війна стала ще більш запеклої і кровопролитний, тому що французи тепер боролися за свою землю. Але союзники до цього часу мали вже гнітючу кількісну перевагу, і зібрані нашвидкоруч Наполеоном поповнення не могли довго протистояти їм.
Перша велика битва відбулася 17 січня під Брієнном, у 200 км східніше Парижа. Незважаючи на те що в бої Наполеон ледь не потрапив у полон (йому довелося самому відбиватися шпагою від козаків), ніхто не міг із упевненістю назвати себе переможцем. Але вже через три дні австрійці, пруссаки, російський корпус під командуванням Барклая завдали важкої поразки добірним французьким військам у Ла-Ротьера і примусили їх до відступу.
Наполеон усе ще сподівався в декількох боях розбити по черзі союзні війська. Він бився з запеклою мужністю пораненого лева. Часом відомі їм у бій французи здобували окремі перемоги, однак союзники нестримно просувалися до Парижа.
У березні в боях при Арсисюр-Об і Фер-Шампенуазе Наполеон був розбитий. Головну роль у цьому зіграла російська армія. Особливий жах на французів наводили козаки, яких Наполеон називав "кращими легкими військами в Європі".
18 березня союзні війська вступили в Париж, через кілька днів Наполеон склав зброю і відрікся від престолу. Війна, а з нею і Закордонний похід російської армії були закінчені повним розгромом наполеонівської Франції. Після участі в урочистому параді в Парижеві російська армія повернулася в Росію.
Незважаючи на те що Росія, Австрія, Пруссія й Англія разом бороли з Наполеоном, протиріччя між урядами цих країн поступово наростали: занадто по-різному бачилося союзникам пристрій післявоєнної Європи. Поки Наполеон залишався загальним супротивником, ці протиріччя заслонялися першочерговою задачею боротьби з Францією: у кожного європейського монарха були свою особисту рахівницю з Наполеоном. Так, російський імператор Олександр I любив повторювати: " Наполеоне чи я, я чи Наполеон, але разом ми не можемо царювати". Олександр I ненавидів Наполеона і прагнув скинути його з французького престолу. З ним були в основному згодні правителі інших держав коаліції, що не без основ побоювалися, що якщо Наполеон залишиться у влади у Франції, він буде представляти надалі постійну погрозу їх благополуччю.
Після поразки Наполеона і його зречення від престолу всі протиріччя вийшли на поверхню. Стало ясно, що найсильнішою державою в Європі є Росія. Олександр I, що здобував славу переможця самого Наполеона і спирався на могутню армію, був упевнений, що зможе диктувати всім країнам Європи свої умови. Однак інші держави коаліції, насамперед Англія й Австрія, не захотіли миритися з таким розвитком подій.
Перше зіткнення відбулося ще в лютому - березні 1814 р. по питанню про післявоєнний пристрій Франції. Усі монархи були згодні, що, по-перше, із французького престолу повинний бути усунутий Наполеон Бонапарт і, по-друге, територія Франції повинна бути зменшена до границь 1792 р. (тобто до початку воєн, що вела революційнаФранція з усією Європою). Але далі починалися розбіжності. Олександр I виступив проти повернення до влади у Франції скинутої під час революції династії Бурбонів. Він також зажадав, щоб у Франції діяла конституція й існував парламент, що обирається. Російський імператор побоювався нової революції в результаті відновлення у Франції абсолютної монархії. Однак всі інші держави, головним чином Австрія, більше інших, що наполягала на так називаному принципі легітимізму (тобто на поверненні Європи до стану, що існували до Французької революції), не підтримали цю пропозицію Олександра I. У результаті Бурбони повернулися в Париж, королем Франції став Людовик XVIII, а Наполеон був відправлений у посилання на острів Ельба. Правда, новий король пообіцяв "дарувати" Франції конституцію.
Непереможна на поле бою, Росія зазнавала невдачі за невдачею на дипломатичній арені.
1 жовтня 1814 р. у Відні відкрився міжнародний конгрес, що повинний був визначити пристрій післявоєнної Європи. У ньому формально брали участь представники всіх європейських держав, навіть малюсіньких німецьких і італійських князівств. Але на ділі всі рішення приймалися великими державами: Росією, Австрією, Пруссією й Англією. Інші учасники Віденського конгресу в основному віддавалися світським звеселянням, тому сучасники часто називали конгрес "танцюючим".
Франції, що представляв досвідчений і виверткий дипломат Талейран, що зрадив Наполеона і ставший міністром іноземних справ нового королівського уряду, удавалося із самого початку Віденського конгресу впливати на рішення великих держав. Вона домоглася цього, використовувавши розбіжності колишніх членів коаліції.
Недавні союзники переслідували на Віденському
Loading...

 
 

Цікаве