WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Національна політика СРСР в роки перебудови - Курсова робота

Національна політика СРСР в роки перебудови - Курсова робота

негнучкість права, внаслідок чого приймалися спрощені рішення при регулюванні трудових відносин; надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній правотворчості союзних республік. Тому в умовах економічних реформ і розвитку ринкових відносин потрібні були радикальні зміни всього законодавства про працю, які відображали реальні процеси перебудови в різних сферах життя суспільства.
Робилися також спроби реформувати законодавство, яке регулювало соціально-культурну сферу. Наприклад, були прийняті такі закони СРСР: від 11 квітня 1991 р. "Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР", від 15 травня 1990 р. "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР", від 24 квітня 1990 р. "Про мови народів СРСР", від 1 жовтня 1990 р. "Про свободу совісті і релігійні організації". Серед правових актів України соціально-культурного призначення можна назвати, зокрема, закони від 28 жовтня 1989 p. "Про мови в Українській СРСР" і від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення".[14;158]
У роки перебудови в кримінальне законодавство, яким керувались в Україні, вносилися зміни і доповнення, обумовлені процесами, які відбувалися в соціально-скономічній і політичній сферах. Так, у 1985-1986 pp. кримінальне законодавство змінювалося у зв'язку з проведенням політики по посиленню боротьби з пияцтвом, а також одержанням нетрудових доходів. У 1986 р. в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік було встановлено, що в разі заміни в порядку помилування смертної кари позбавленням волі останнє могло бути призначене і на строк понад 15 років, але не більше 20 років. У 1987 р. в загальносоюзне законодавство були внесені зміни і доповнення у зв'язку з приєднанням СРСРдо міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, заручників.
Загострення соціально-політичної ситуації в країні, активізація громадсько-політичних рухів, боротьба за владу різних угруповань, партій і рухів призвели до змін і доповнень в Закон СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини", обумовили прийняття законів СРСР від 2 квітня 1990 р. "Про захист честі і гідності Президента СРСР", від 23 жовтня 1990 р. "Про кримінальну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту". 2 липня 1991 p. Верховна Рада СРСР прийняла Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік.[9;38]
Реформаторськими началами позначено й процесуальне законодавство. Так, 30 червня 1987 p. Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права громадян", який за формою і змістом відповідав принципам демократизації суспільного життя.
Таким чином, законодавство у перебудовчий період зазнавало низки змін. У ньому певною мірою став виявлятися новий для радянської правової системи принцип центрального становища інституту прав і свобод особи. Воно за своїм змістом ставало більш демократичним і гуманним. Проте правові акти як союзного, так і республіканського (в тому числі УРСР) рівня не змогли переломити процес розвитку країни, зупинити, а згодом й подолати кризові явища. Комплексний підхід до законодавства був явно недосконалим. Зміна напрямків і конкретних цілей, непослідовність і неповнота рішень негативно впливали на розвиток правової системи. У ній зберігалися "білі плями", застарілі норми, виникали розузгод-женість норм, їх суперечність. На цьому тлі потік законодавства не міг дати бажаного результату, а його престиж зменшувався. Немаловажне значення мало захоплення "валом" за рахунок якості законів. Так, Верховна Рада СРСР тільки у 1989-1991 pp. прийняла понад 100 законів.[5;341] У правових актах було багато декларативних положень, які не підкріплювалися організаційним і правовим механізмом реалізації. В умовах невпинного ослаблення влади союзних структур розгорнулася справжня "війна" союзних і республіканських законів, яка набула особливого напруження після проголошення республіками декларацій про їх державний суверенітет. Ситуація не поліпшилась й після прийняття Закону СРСР від 24 жовтня 1990 р. "Про забезпечення дії законів та інших нормативних актів законодавства Союзу РСР", де, зокрема, передбачалось, що закони, укази Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для виконання усіма державними і громадськими органами, службовими особами і громадянами на території Союзу РСР. Проте союзні республіки проігнорували це розпорядження, Більш того, у той же день, 24 жовтня. Верховна Рада УРСР прийняла закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР. Тепер в ст. 71 Основного Закону України встановлювалося, що "на території Української РСР забезпечується верховенство законів республіки". Отже, такі протилежні підходи до дії законодавства у просторі дестабілізували сферу правового регулювання, поглибили кризові явища у законодавстві.
Після розпаду СРСР багато союзних правових актів втратили силу. Але згідно з постановою Верховної Ради України від 12 серпня 1991 р. на території України могли застосовуватися акти законодавства СРСР з питань, які не були врегульовані законодавством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам України.
2.3. Формування нової зовнішньополітичної доктрини СРСР.
Точкою відліку у формуванні нової позиції Радянського Союзу з питань зовнішньої політики став Квітневий Пленум, що відбувся 23 квітня 1985 р. На цьому Пленумі позначилася позиція радянського керівництва у відношенні Китаю: "Цілеспрямовано і наполегливо Радянський Союз буде зміцнювати взаємозв'язку і розвивати співробітництво з іншими соціалістичними країнами, у тому числі з Китайською Народною Республікою".[6;83] Квітневий Пленум продемонстрував, що радянське керівництво встало на шлях зміни не тільки своєї внутрішньої, але і зовнішньої політик.
Для втілення в життя нових ідей Горбачову потрібні були і нові, енергійні люди, що були б готові йти вперед по шляху реформ. Слід зазначити, що для останнього років правління попередників Горбачова - Брежнєва, Андропова і Черненко - були характерні застиглість, омертвіння в кадровій піраміді влади. Ледь прийшовши в головний кабінет Партії, Горбачов став поступово підбирати команду "під себе".[11;218]
Він розумів, що в міжнародній політиці країни важко очікувати позитивних змін, поки зовнішньополітичне відомство очолює досвідчений, але надзвичайно консервативний дипломат старої сталінської школи А.А. Громико. Так, на засіданні Політбюро 29 червня 1985 р. Горбачов запропонував висунути Громико Головою Президії Верховної Ради СРСР. Потім став зважуватися питання про нового міністра. Генеральний секретар тоді сказав: "Тепер устає питання: кого висунути міністром закордонних справ. Нам не знайти другого Громико з його досвідом, знанням проблем зовнішньої політики. Але і сам Андрій Андрійович колись починав свій шлях у дипломатії не з таким
Loading...

 
 

Цікаве