WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Національна політика СРСР в роки перебудови - Курсова робота

Національна політика СРСР в роки перебудови - Курсова робота

приросту національного доходу знизилися до 3% проти 3,4% в кожній з двох попередніх п'ятирічок. У 1990 p. промислове виробництво зросло менш ніж на 1% при плані на рік 3,6%.[10;287] Не вдалося припинити розбалансування економіки і споживчого ринку, необґрунтоване зростання цін, невиправдане збільшення грошових доходів населення. На порядку денному, як і раніш, стояли гострі проблеми забезпечення народу продовольством і житлом. Низькими залишалися трудова дисципліна, персональна й колективна відповідальність за результати праці. Підвищувався рівень злочинності.
З метою виходу з кризового становища, забезпечення підвищення життєвого рівня народу України Верховна Рада республіки прийняла 3 серпня 1990 p.Закон "Про економічну самостійність Української РСР", де визначалися зміст, мета і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки й соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи.
Такими були основні риси суспільно-економічного життя України в період перебудови. Ініціатори перебудови спочатку розглядали її лише як метод прискорення соціально-економічного розвитку країни.
Але вже скоро стало очевидним, що успіх економічних перетворень без серйозної реформи політичної системи неможливий. Для проведення такої реформи створювалися сприятливі умови, зокрема гласність, що набирали сили.
Нова політика - гласність була проголошена в січні 1987 р. на пленумі ЦК КПРС. Спочатку нерішуче, але згодом усе сміливіше в пресі, інших засобах масової інформації стали лунати критичні мотиви. У цей час лейтмотивом стало повернення "до ленінських норм" - надміфологізованої, ідеальної моделі соціалізму.
Рішенням політбюро ЦК КПРС було створено комісію з додаткового вивчення матеріалів, пов'язаних з репресіями, що мали місце в період ЗО-40-х і на початку 50-х років. Ця комісія у лютому 1988 p. дійшла висновку про фальсифікацію справ стосовно М.Бухаріна, О.Рикова та інших по так званому "правбтроцькистському блоку". Пізніше були реабілітовані учасники "московських процесів" Г.Зинов'єв, Л.Каменев та ін.[2;166] Аналогічні комісії з реабілітації незаконно засуджених діячів науки і культури, військових керівників та рядових робітників і селян були створені в Києві та інших регіонах України.
В цей час багатьом людям довелося з великими зусиллями переборювати стереотипи у сприйнятті історії та сучасності.
В Україні, як і в інших республіках СРСР, після 1985 p. зажевріла надія на остаточний злам тоталітарного устрою, виникла можливість національного відродження.
Творча енергія мас після початку перебудови активізувалася. Повсюдно зростали рівень громадської свідомості людей, прагнення до пошуку нових шляхів розв'язання найрізноманітніших політичних проблем. Керівники партійних і радянських органів, які не виправдовували довір'я людей, потрапляли під вогонь критики. Саме під тиском невдоволення мас у ряді областей республіки були змушені піти у відставку перші секретарі обкомів партії, керівники деяких державних установ і великих підприємств.
У червні 1988 p. відбулася XIX Всесоюзна конференція КПРС, де виникла пропозиція щодо можливості поєднання посад перших секретарів партійних комітетів (районних, міських тощо) зі створюваними посадами голів Рад. Вважалося, що це сприятиме активізації діяльності народного представництва. Таким чином, передбачалося пропустити місцевих партійних вождів через вибори, в перспективі альтернативних. Номенклатурний партапарат, який погодився з цим рішенням, незабаром усвідомив, чим це йому загрожує, і добився його скасування. Там же, на конференції, був оголошений проект виборчої реформи, яка містила елементи альтернативності, але разом з тим віддавала третину місць представникам від "громадських організацій", фактично забезпечивши депутатські місця вищим партійним сановникам.
Одним з основних напрямків демократизації суспільства було визнано принципове поліпшення діяльності Рад народних депутатів, які поєднували в собі функції законодавства, управління і контролю. Найважливішими етапами цього процесу стали вибори народних депутатів СРСР, Верховних Рад союзних республік та місцевих Рад народних депутатів.
Вибори народних депутатів СРСР відбувалися в умовах загострення політичної боротьби. Перед виборами демократам вдалося вивести із складу ЦК КПРС за станом здоров'я, у зв'язку з досягненням пенсійного віку кілька десятків брежнєвських ветеранів. Після цього були проведені вибори кандидатів до Верховної Ради від громадських організацій, в тому числі 100 чоловік від КПРС, дещо менше - від комсомолу, профспілок, творчих спілок, ветеранських організацій та ін.[14;58] Своєрідним фільтром для "ненадійних" кандидатів мали стати окружні збори (проміжний етап у висуванні кандидатів у народні депутати), на яких більшість складали люди, підібрані партапаратом. Слід, однак, зауважити, що при загальному консервативному характері складу народних депутатів СРСР серед них виявилося чимало політиків, які виступали за радикалізацію реформ.
На І з'їзді народних депутатів СРСР, який розпочав свою роботу 25 травня 1989 p., розгорнулася запекла боротьба думок, не раз виникали протистояння, емоційні вибухи, давалася взнаки відсутність парламентських традицій. На з'їзді були сформульовані різні підходи щодо характеру, темпів і цілей "перебудовчого" процесу, виникли перші ознаки майбутньої багатопартійності. У своїх виступах учасники з'їзду ставили найгостріші питання, з якими зіткнулося суспільство: політичні, економічні, соціальні, екологічні, духовні. Уже з самого початку роботи з'їзду стали створюватися депутатські групи, які з багатьох проблем дотримувалися протилежних позицій. Першою заявила про себе міжрегіональна депутатська група, яка виступала з позицій радикального прискорення політичних і економічних реформ. Діяльність групи, критична спрямованість виступів її лідерів поставили її в становище фактичної парламентської опозиції.
У Верховній Раді СРСР формувалися й інші групи, що об'єднали депутатів за політичними або професійними інтересами. Найчисельніша з них - група "Союз", в центрі діяльності якої була підтримка єдності всіх республік СРСР. При цьому "союзники" для забезпечення такої єдності не виключали введення надзвичайного стану, заборону нових політичних партій, використання збройних сил в деяких районах країни.
Спочатку М. Горбачов був обраний Головою президії Верховної Ради СРСР - органу, до складу якого увійшли головним чином депутати помірковано-консервативних поглядів. На початковому етапі демократизації, ліквідації пережитків тоталітаризму найважливішим завданням був реальний розподіл партійних і державних органів. Під час роботи І з'їзду народних депутатів СРСР виявилося, що від колишньої одностайності не залишилося й сліду. На з'їздах народних депутатів, сесіях Верховної Ради СРСР її Голова був змушений усе
Loading...

 
 

Цікаве