WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Національна політика СРСР в роки перебудови - Курсова робота

Національна політика СРСР в роки перебудови - Курсова робота

здавалося, що країна вступає в новий цикл модернізації суспільних відносин, спрямованих на формування політичної демократії, демонополізацію економіки, звільнення приватної ініціативи, появу трудової мотивації. Мета цих перетворень - підвищити рівень соціального добробуту, і створити соціально-економічний і політичний комфорт для розкриття духовного, творчого, морального потенціалу особистості. Державі при цьому приділялася роль гаранта збереження того соціального стану населення і тих прав людини, які були досягнуті на попередній стадії розвитку.
Однак чекання ці не виправдалися. Декларативний характер програм перебудови став переважним. Відсутність конкретного механізму реалізації проголошених завдань призвело до зворотного результату.
2.1. Політичні зміни
У країні стали досить помітно проявлятися сумніви у доцільності "перебудови" і в здатності партійно-державного керівництва країни переломити хід подій: воно виявилося нездатним активно впливати на поліпшення процесу. Сам же генсек Горбачов неохоче зустрічався з громадянами власної країни і все частіше робив поїздки за кордон. Лавина грошових премій, почесних звань, золотих медалей, спеціальних випусків телепередач, радісне населення "цивілізованих" країн і похмурі обличчя співвітчизників визначили напрямок політичного дрейфу Генсека-Президента. Напевно, саме в цей час Горбачов поставив перед собою ту мету, про яку говорилося вище. Створювалося враження, що Генеральний Секретар ЦК КПРС прагне змінити суспільно-політичний лад у країні, пустивши почате на самоплив.
Ставало очевидним, що в країні почалися не реформи, а нищівна робота зі знищення науково-технічної могутності, виробничого потенціалу, агропромислового комплексу, інтелектуального запасу, моральних підвалин.
Отже, на політичному Олімпі під прикриттям реформ розгорнулася запекла боротьба за владу. Її результати виявилися жалюгідними.
Одним із кроків до демократії в період перебудови було створення багатопартійної системи в Радянському Союзі. Можна з повною впевненістю стверджувати, що це стало однією з причин краху соціалістичного режиму. Багатопартійність усе виразніше стає природним атрибутом суспільного розвитку СРСР, що з'являються і ростуть нові партії прагнуть до встановлення в державі демократичного режиму, призводять до підриву авторитету і значимості Комуністичної партії, яка з 1918 року безроздільно панувала в країні.
Шлях до створення подібної системи в СРСР був досить нелегкий. Простежимо еволюцію її створення. Вперше численні політичні партії з'являються наприкінці XIX - початку XX століть. Партії створювалися нелегально, піддавалися гонінням, що, до речі, відбувалося й у радянській державі. Лише після підписання Миколою II Маніфесту 17 жовтня 1905 року був даний офіційний дозвіл створювати політичні партії. Однак уже через кілька років демократичний процес у царській Росії був заморожений: монархія починає наступ на демократичні права і волі, Державна Дума розпускається, діяльність партій не робить особливого впливу на державну політику.
Лише після лютневої революції 1917 року знову на сцену виходять десятки партій. У жовтні 1985 року Головою Ради Міністрів СРСР був призначений М.І.Рижков. У грудні 1985 року секретарем московського міського комітету партії став Б.М.Єльцин. Міністром закордонних справ замість Громико став Е.А.Шеварднадзе. У вищу партійну ієрархію висунулися: О.М.Яковлев, А.І.Лук'янов. Фактично 90% старого брежнєвського апарату було замінено новими кадрами. Змінився практично весь склад Президії Ради Міністрів СРСР. На короткий час країна стає вільною і демократичною країною. Але після приходу до влади більшовиків поступово партії-опоненти були просто заборонені, і установилася однопартійна система, що спочатку проводила лінію революційного пролетаріату, а потім переродилася в панування партійної бюрократичної верхівки. Усе суспільство поступово було поставлено під контроль, всяка опозиція жорстоко придушувалася, офіційно була дозволена лише комуністична ідеологія.
Коли лібералізація політичного режиму стала досить відчутною, усюди стали виникати самодіяльні колективи, кружки, фонди, комітети суспільного самоврядування. Цікавий склад цих суспільних рухів - це не ті, хто виступав за демократію в 70-і роки, а здебільшого це люди, які відгукнулися на ініціативу Горбачова по розвитку гласності і демократизації суспільства. Усі ці об'єднання відстоювали саме ті гуманістичні і демократичні принципи, що дисиденти послідовно відстоювали ще в роки брежнєвського правління.
Два роки політики гласності приводять до втрати головної монополії влади - монополії на інформацію. Це був ще один крок до краху режиму. Об'єктом критики журналістів, політологів, соціологів стає не тільки історія, але й основи існуючого державного устрою. Це дозволило опозиції залучити на свій бік громадськість. Людям дали реальну оцінку режиму. У газетах з'явилися вимоги створити в країні багатопартійну систему.
У 1990 році під тиском мас була змінена стаття 6 Конституції СРСР, що визнавала тільки за КПРС право на керівництво радянським суспільством. У новій редакції статті 6 право на участь "у виробленні політики Радянської держави, у керуванні державними і суспільними справами" визнавалося як за КПРС, так і за іншими партійними, профспілковими, молодіжними, іншими громадськими організаціями і рухами.
Проведена Горбачовим політика призводить до розколу Комуністичної партії на кілька течій. З'являються дві конфронтуючі тенденції :
1) Ортодоксально-охоронна - до XXVIII її очолював Єгор Лігачов. У цю течію увійшли прихильники традиційної комуністичної лінії (її можна назвати "сталінською"). Вони виступали з різкою критикою проведених реформ, а також за скасування всіх нововведень перебудови.
2) Помірковано обновлена - зберігала свою прихильність соціалістичному вибору, але відмовилася від старих догм і виступала за гуманізацію і демократизацію життя. Цієї орієнтації дотримувалися більшість членів партії.
Завершальним етапом у сфері реформ політичної системи можна назвати III з'їзд народних депутатів СРСР, на якому Горбачов був обраний президентом СРСР, а також внесені деякі виправлення в Конституцію (скасована 6-я стаття).
До початку 90-х років виявилася майже цілком зруйнована індустріальнаекономіка, доведена до такого стану, коли вона позбавилася здібності адаптуватися до нових умов відтворення. До цього часу була також дискредитована творча праця і соціальний статус самого працівника. І, нарешті, як не сумно, була дезорганізована система управління економікою. Корпоративні інтереси чиновників призвели до створення замкнутих структур, що підмінювали народногосподарські цілі корисливими планами нових груп, що стрімко опановували всім тим, чим до політики "перебудови" вони тільки керували. Став досить відчутний розрив між тим, що намагалося реалізувати партійно-державне керівництво, і реальною обстановкою, що склалася в ці роки в країні.
Ситуація почала складатися таким чином, що до початку 90-х років політична номенклатура (апарат КПРС, ради народних депутатів усіх рівнів і ін. органи) стала втрачати своє безроздільне панування, одночасно підсилювалися позиції
Loading...

 
 

Цікаве