WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Релігійний фактор в історії Росії - Курсова робота

Релігійний фактор в історії Росії - Курсова робота

конкретним завдань, що ставляться перед партійними, державними, господарськими і громадськими організаціями.
Спущений на місця лист, по суті своїй, розв'язав руки місцевим працівникам, санкціонуючи "силовий" тиск на релігійні організації. І все це під акомпанемент висловлень про контрреволюційний характер релігії і змикання релігійних організацій з контрреволюційними організаціями. І все це затверджувалося всупереч заявам керівників релігійних організацій про лояльність до радянської влади, що тепер "подавалися" суспільній думці як "прикриття" їх справжніх антирадянських настроїв і дій.
Що стосується віруючих і їх керівників, то вони миттєво відреагували на ситуацію, що змінилася. Приміром, Всесоюзна рада євангельських християн (Ленінград) писала у лютому 1929 р. у ЦИК СРСР: "Ми одержуємо з місць цілий потік листів, телеграм і повідомлень усякого роду, з яких видно, що на наші громади і їхні члени початий визначений натиск адміністративного характеру в різних напрямках".
Популярна стала і практика проведення сходів, зборів, мітингів, на яких простою більшістю голосів, найчастіше під час відсутності "зацікавленої сторони", приймалися рішення, бути чи не бути діючій церкві, мечеті, синагозі, молитовному будинку в населеному пункті. Ось типова для тих років виписка з протоколу робочих зборів фабрики "Червоний Жовтень" (Середньоволзька область), які відбулися 15.03.29 р.: "Слухали: Про закриття церкви. Ухвалили: ...Вважаємо, що церква, як розсадник релігійного дурману, нам не потрібна... Доручаємо міськраді й іншим організаціям негайно церкву закрити, приміщення ж церковне використовувати під школу.
6 квітня 1929 р. у довідці НКВД про релігійну ситуацію в країні, представленій в ЦК ВКП(б), стверджувалося, що "релігіозники" організують антирадянські виступи мас, насамперед селянства; надають "тиск" на низові місцеві органи влади при перевиборах у Ради; створюють підпільні контрреволюційні організації; поширюють антирадянські листівки, тероризують активістів-безбожників і підтримують рух за відкриття і будування церков.
Однак при знайомстві з фактичним обґрунтуванням як цього, так і інших документів впадає в око випадковість фактів, їх "дрібність", заданість висновків. Одиничні приклади діяльності конкретних священиків подаються як явище організованого опору, законні вимоги віруючих про відкриття і будівництво церков, проведенні релігійних ходів і т.п. розцінюється як антирадянська діяльність.
3.2. Декларація Сергія 1927 року.
Після смерті патріарха Тихона в 1925 року влада не дозволила провести собор для обрання нового патріарха. На чолі церкви встав патріарший місценаглядач митрополит Петро (Полянський). Але через сім місяців він був заарештований і, так ніколи і не вийшовши на волю, загинув у 1936 році.
У керування церквою вступив його заступник митрополит Сергій (Іван Страгородський). Видний церковний діяч, єпископ з 1901 року, Сергій ще від царського уряду одержав орден Святого Олександра Невського.
В грудні 1926 року влада заарештувала і Сергія. Однак через кілька місяців він був звільнений.
29 липня 1927 року він підписав "Декларацію митрополита Сергія". У ній говорилося: "Ми хочемо бути православними і в той же час усвідомлювати Радянський Союз нашою цивільною батьківщиною, радості й успіхи якої - наші радості, успіхи, а невдачі - наші невдачі. Залишаючись православними, ми пам'ятаємо свій борг бути громадянами Союзу "не тільки зі страху, але і по совісті", як учив нас апостол".
Заарештовувати духовенство, закривати храми продовжували і після публікації "Декларації". Досить сказати, що із семи архієреїв, що підписали "Декларацію" разом із Сергієм, троє були арештовані і загинули в 1937-1938 роках.
В той же час іноді в обмін на нові поступки влада йшла на деякі послаблення у відношенні церкви. У лютому 1930 року радянські газети надрукували виступ митрополита Сергія, у якому він говорив: "Гоніння на релігію в СРСР ніколи не було і немає. Сповідання будь-якої віри в СРСР вільне і ніякими державними організаціями не переслідується. Дійсно, деякі церкви закриваються, але відбувається це не з ініціативи влади, а за бажанням населення, а в інших випадках навіть по постанові самих віруючих". Після цього виступу Сергію було дозволено видавати "Журнал Московської патріархії", який виходив до 1935 року.
У 1942 році Сергій в книзі "Правда про релігію в Росії" привів слова патріарха Філарета (ХУІІ ст.): "Церква молиться за державну владу не в надії на вигоду, а на виконання свого боргу, зазначеного волею Божою". "Така і є позиція нашої патріаршої Російської Церкви на відміну від всяких відщепенців за границею і вдома" - додав Сергій.
3.3. Церква в роки війни.
В перший же день Великої Вітчизняної війни митрополит Сергій звернувся до віруючого з посланням, який призивав їх встати на боротьбу з ворогом. У ньому він чітко перелічував задачі, які готова взяти на себе церква: "Нам, почтарям Церкви, у такий час, коли Батьківщина призиває усіх на подвиг, негідно буде лише мовчазно поглядати на те, що навкруги робиться, легкодухого не підбадьорити, засмученого не втішити, який вагається не нагадувати про обов'язок і про волю Божу". "Господь нам дарує перемогу", - завершував він своє послання.
Пізніше, у листопаді 1941 року, Сергій писав: "Прогресивне людство оголосило Гітлерові священну війну за християнську цивілізацію, за свободу совісті і віри".
Уже з початку війни намітився деякий перелом у відношенні церкви і держави. Восени 1941 року припинили виходити всі антирелігійні видання. Перестав подавати ознаки життя "Союз войовничих безбожників" всього трьома мільйонами активістів.
30 грудня 1942 року митрополит Сергій визнав віруючих до збору засобів на танкову колону імені Дмитра Донського. Через кілька днів И.Сталін вперше направив Сергію телеграму, в якій подякував "православне російське духовенство і віруючих за турботу про бронетанкові сили Червоної Армії".
Всього в роки війни церква зібрала на військові потреби понад 300 млн. карбованців. Колона імені Дмитра Донського з 40 танків "Т-34" була передана Червоній армії 7 березня 1944 року.
На зібрані Російською Православною церквою кошти була також побудована ескадрилья бойових літаків імені Олександра Невського.
Німці на окупованих територіях не заперечували проти відкриття храмів, і церкви знову стали відкриватися сотнями. Групаправославного духовенства на чолі з митрополитом Литовським Сергієм (Воскресенським) вітала звільнення від Радянської влади. (Пізніше Сергій був вбитий німцями) Московського Сергія вони називали заручником Кремля, а його діяльність пояснювали натиском влади.
7 жовтня 1941 року влада наказала митрополиту Сергію залишити Москву і відправитися в евакуацію. В одному вагоні в глиб Росії відправилися митрополит Сергій, глава старообрядницької церкви архієпископ Ірінарх, глава обновленців А.Введенський та інші релігійні діячі.
Митрополит Сергій і його патріархія залишалися в евакуації в Ульяновську до осені 1943 року.
Десятки священиків під час
Loading...

 
 

Цікаве