WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Релігійний фактор в історії Росії - Курсова робота

Релігійний фактор в історії Росії - Курсова робота

профілем, у чорній рясі з золотим хрестом, Введенський робив сильне враження. Шрам на голові доповнював картину. Якась баба при виході Введенського з храму Христа Спасителя вдарила його каменем, і Введенський кілька місяців лежав у лікарні. На пам'ять Введенський цитував на різних мовах цілі сторінки".
Публічний диспут з наркомом Анатолієм Луначарським про існування Бога Введенський закінчив так: "Анатолій Васильович вважає, що людина походить від мавпи. Я думаю інакше. Ну що ж - кожному його родичі краще відомі". Жарт викликав у залі бурю оплесків. Диспути про релігію були в той час дуже популярні, оскільки політичні дискусії вже стали заборонними. Пізніше, наприкінці 20-х років, диспути були припинені.
Після арешту патріарха Тихона обновленцям за підтримкою влади протягом року вдалося підкорити собі велику частину приходів країни. Правда, обновленські храми поки пустували: більшість віруючих не бажали в них йти.
29 квітня 1923 року обновленці відкрили в Москві "Другий Помісний собор Російської Православної церкви". Вони позбавили Тихона сану патріарха і скасували патріаршество як "монархічний і контрреволюційний спосіб керування Церквою".
Собор обновленців дозволив єпископам одружуватися, а овдовілим священикам - женитися вдруге. Священики - обновленці коротко стриглися, часто надягали цивільний одяг.
У липні 1923 року патріарх Тихон прийняв рішення "покаятися у своїх провинах проти державного ладу" і був випущений на волю. Це завдало нищівного удару по обновленській церкві.
Десятки і сотні священиків, які перейшли до обновленців, приносили тепер покаяння Тихонові. Ряди прихильників "живої церкви" танули на очах.
У 1925 році на своєму соборі обновленці відмовилися від усіх нововведень: одруженого епископата, второбрачия священиків і т.п. Це означало власне кажучи кінець обновленства, хоча формально "Обновленська церква" на чолі з А.Введенським існувала аж до післявоєнних років.
3. Церква в Радянському Союзі.
3.1. Криза 1924-1929 років.
У РСФСР, після скасування V (раніше VIII) відділу Народного комісаріату юстиції, державну політику в "церковному питанні" визначали ВЦИК (насамперед його Президія і Секретаріат) і Раднарком (в особі Об'єднаного державного політичного управління і Наркомату внутрішніх справ).
ВЦИК розробляв і приймав законодавчі акти, інструкції і циркуляри, що були керівництвом до дії для місцевих органів влади, виносив остаточні рішення з таких питань, як реєстрація і зняття з реєстрації суспільств і груп, закриття і подальше використання молитовних будинків і культового майна, і деяким іншим.
На НКВД у відношенні релігійних організацій покладалися обов'язки: загальний нагляд за їхньою діяльністю, реєстрація (у тому числі і статутів) і облік; контроль за виконанням декрету про відділення церкви від держави; видача дозволів на проведення з'їздів; припинення порушень законодавства про релігійні культи. ОГПУ контролювало політичну сторону діяльності духівництва й органів церковного управління. Варто додати, що в здійсненні рішень ВЦИКа важливу роль грали й інші наркомати: юстиції, фінансів, освіти.
Зміст і характер "церковної політики" напряму залежали від співвідношення основних сил - ВЦИК, НКВД і ОГПУ. Для 1924-1927 р. характерно зразкова рівновага між цими організаціями і ступінь їхнього впливу на "церковну політику".
Але поступово практичне здійснення "церковної політики" зосереджувалося в руках ОГПУ і НКВД Одночасно спочатку відбувається ледь помітна, а потім усе більш очевидна переорієнтація в галузі регулювання життєдіяльності релігійних організацій у суспільстві "споруджуваного соціалізму" на заходи адміністративно-командні, спрямовані на обмеження їхньої діяльності і витиснення на периферію громадського життя, замикання рамками відправлення богослужіння, обрядів і церемоній Інструкціями ВЦИКа "заборонялося" на молитовних зборах "сектантів" обговорення економічних, політичних і культурно-просвітніх питань, а також "заснування" дитячих, юнацьких і жіночих гуртків при релігійних організаціях. Встановлювалися обмеження, а потім і повна заборона на господарську, благодійну діяльність.
Ситуація погіршується, коли в суспільну свідомість привноситься "теорія" про загострення класової боротьби в процесі будівництва соціалізму, що розмежувала радянське суспільство на два непримиренних табори - пролетаріат і селянство, з одного боку, і "буржуазно-капіталістичні шари" - з іншого. Релігійні організації з'являються провідниками буржуазного впливу, агентами "кулацько-непманської агентури". Все частіше звучать твердження, що діячі релігійних організацій беруть активну участь в антирадянській роботі куркульства, агітують проти здачі хліба державі і заходів щодо колективізації і соціалістичної перебудови сільського господарства. Лунають заклики боротися з релігією не як з "відверненою ідеєю про Бога", а як з "контрреволюційною силою".
У цих умовах на початку 1929 р. у директивних органах сформулювалася думка про необхідність вироблення спеціальної партійної постанови по "релігійному питанню", що одночасно було б "керівним документом" і для державних органів. Такий підхід, власне кажучи, відхиляв, робив непотрібним союзне законодавство про релігійні культи, хоча і зберігав за республіками право на прийняття республіканських законів "про релігію і церкву".
У лютому 1929р. за підписом секретаря ЦК ВКП(б) Л. Кагановича в республіканські, крайові, обласні, губернські й окружні партійні комітети розсилається лист ЦК ВКП(б) "Про заходи для посилення антирелігійної роботи" (прийнято 24.01.29 р.). У ньому була почата спроба проаналізувати ситуацію, що склалася в країні в релігійній сфері, виявити успіхи і невдачі антирелігійної роботи; намітити ближні і перспективні цілі і задачі в даній області партійних, державних, господарських і громадських організацій.
У листі констатується, що в країні активно розвивається "процес зживання релігійності", що, однак, "гальмується", по-перше, недостатньою увагою до цієї роботи з боку "партійців, комсомольців, членів профспілки й ін. радянських організацій", а по-друге, пожвавленням діяльності релігійних організацій, їх прагненням пристосуватися до нових соціальних умов. Обґрунтовуючи необхідність подолання цих "гальм" в антирелігійній роботі, укладачі листа звертаються до характеристики політичних позицій релігійних організацій. При цьому вони, виходячи з постулату про загострення класової боротьби вході соціалістичного будівництва, зараховують духівництво, активних рядових віруючих, органи церковного управління і релігійні організації в розряд супротивників соціалізму. Їм пред'являються обвинувачення в "мобілізації" реакційних і малосвідомих елементів з метою "контрнаступу на заходи радянської влади і компартії".
Є присутнім у листі і згадування про неприпустимість застосування у відношенні релігійних організацій і віруючих "адміністративних мір", "поверхневої клерикальної боротьби з попами", але це не більш ніж проформи заради. І в цьому досить переконатися, звернувшись до тих
Loading...

 
 

Цікаве