WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (дирломна) - Реферат

Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (дирломна) - Реферат

Північно-Східній Русі роль віча, як суспільно-політичного явища характерна для Новгородської землі.
В Новгороді в ХІІІ - ХV cт. складається аристократична боярська республіка, вищим органом влади в якій було віче. Віче скликали нерегулярно, за ініціативою населення або представників влади. Віче оголошувало війну і укладало мир, обирало і усувало князя та його представників, вело переговори з чужоземними купцями, чинило вічовий суд і приймало закони. Виконавчу владу в Новгороді здійснювала боярська рада - "господу". До її складу входили новгородський архієпископ - "владика", посадник, тисяцький, "старі" посадник і тисяцький (тобто ті, які вже відслужили свій строк), старости та інші бояри. Боярська рада вирішували усі важливі державні справи. Віче як орган державної влади занепадає із втратою руськими земляи незалежності. Кожна з цих інституцій була виявом аристократичної (боярська дума) та демократичної (віче) тенденції у політичноу устрої Русі [45,c.68-69].
Влада й престиж, що ними користувався князь, у свою чергу зобов'язували його забезпечити підданим справедливість, порядок і захист. Князь був передусім воїном, який особисто очолював походи і брав участь битвах. У виконанні своїх військових функцій князь насамперед залежав від дружини. Фактично, дружина становила постійну військову силу князівства, члени якої брали активну участь в управлінні державою і особистим господарством князя. Дружинники за свою службу одержували від князів плату натурою або землями. Слід відмітити, що князь особисто очолював дружину, яка поділялася на дві групи: старшу і молодшу. Старшу дружину складали в основному знатні дружинники - бояри, які були радниками князя і військових та адміністративних справах. Старші дружинники могли мати свої меньші дружини. Молодша дружина становила ядро князівського війська і очолювала народне ополчення, яке збиралося для великих воєнних походів. Молодші дружинники здійснювали охорону князя та його сім'ї, його майно і двір. Крім того вони виконували різні судово-адміністративні та господарські доручення. Дружина як основна військова сила князів існувала до ліквідації удільних князівств до кінця ХVІ ст. В разі потреби більших військових сил збиралося ополчення городян, або проводилася загальна мобілізація. Чисельність цього війська була відносно невелиою - 2 - 3 тис. чоловік [50,c.164].
Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі: посадники, тисяцькі, дворецькі, тивуни та ін. Зокрема, посадник - намісник князя у землях, що входили до складу держави. Посадник, ууправляючи певною областю, був зобов'язаний збирати й доставляти князю данину. Посада посадника вперше згадується в "Повісті минулих літ" під 977 р. [5,c.232]. Проте, у різних землях Русі, функції і значення посадника суттево відрізнялися. В Новгородській та Псковській республіках посадник був найвищим державним посадовцем, який обирася вічем з ""середовища бояр. В цих землях Русі посадник був головою державної адміністрації та суду, він командував військом, а також контролював князя. Дружинникам-посадникам доручалися в управління окремі волості, міста й землі. Крім того, посадники, у разі небезепеки, формували народне ополчення ("вої") за десятковим принципом. На чолі окремих підрозділів стояли десятник, соцький, тисяцький [45,c.803; 35,c.613;49,c.863].
"Тисяча" становила найвищу військово-адміністративну одиницю Київської держави, що співпадала із землею-краєм та управлялася довіреною особою князя - тисяцьким. У давньоруських містах в ХІІІ ст. посада тисяцького була вищою виборноюпосадою. У Новгородській феодальній республіці тисяцький був помічником посадника з військових та судових питань, його обирали з середовища бояр. Згодом тисяцький почав призначатися князем, а його посада стала спадковою. З кінця ХІV ст. тисяцьких почали заміняти воєводи та намісники, а до середини ХV ст. ця посада фактично була ліквідована [35,c.613].
Важливе значення в сипстемі управління Північно-Східної Русі надавалося певній категорії посадових осіб - тивунам, які були господарськими управителяи князя. Існували різні категорії тивунів: "тивун-огнищанний" - відав домом феодала (тобто огнищем); "конюший" відав конюшнями і табунами; "тивун-ратайний" - польовими роботами. Тивуни були найближчими помічниками феодалів-землевласників у галузі суду і управління. Слід відзначити, що більшість із людей, що займали посади тивунів були особисто невільними. Проте за вбивство тивуна згідно з "Руською правдою" сплачувалася подвійна "віра" (штраф). Починаючи з середини ХІV ст. з'являються тивуни великого князя, що займалися його господарством і управляли окремими містами та волостяи. Крім того тивуни почали входити до скеладу апарату намісників й виконували судові функції. В земляк Галицької Русі, де чинність зберігало давньоруське право, тивуни були виборними представниками сільських громад. Проте з занепадом Київської держави, посада тивунів трансфорується в намісників, а починаючи з ХVII ст. втрачає своє значення й зникає [49,c.683].
Соціальна структура Північно-Східної Русі відповідала її економічній системі. До панівного стану входили бояри. Бояри - збірна назва представників правлячого стану в Русі (воєводи, ти-сяцькі, соцькі, печатники, покладники, сільські старости, міська верхівка - "мужі градські"). Бояри займали друге, після князів, панівне становище в давньоруському суспільстві. Виникнення боярства на Русі відноситься до етапу розкладу родоплемінних відносин у слов'ян. В період утворення Київської держави боярство поділялося на дві великігрупи: 1.) земське боярство - нащадки родоплемінної знаті, що становили верхівку тогочасного суспільства; 2.) княжі бояри - представники княжої дружини та урядники князівського двору. В ХІІІ ст. відбувається злиття обох груп боярства. В Московській Русі бояри були васалами князя, які були зобов'язані служити у його війську. За свою службу бояри отримували право на земельне володіння. Одночасно вони користувалися правом "від'їзду", тобто могли переходити від одного князя до іншого без втрати своїх земель [46,c.71]. У період феодальної роздробленності боярство не було замкнутим станом, існували випадки, коли до їх середовища потрапляли представники городян, духовенства [14,c.104].
990 р. на Русі засновано митрополію з центром у Києві, яка підпорядковувалась Константинопольському патріархові. В усіх землях існували єпископії, що поділялися на парафії. Протягом ХІ - ХІІІ ст. засновано десятки монастирів, зокрема Києво-Печерський мо-настир та багато інших. Служителі церкви становили окрем соціальну групу населення Русі. Виключно церковній організації підпорядковувались парафіальні священники, диякони з сім'ями, ченці [12,c.202].
Поруч зі слов'янами на території Русі проживали понад 20 народів: на півдні - печеніги,половці, торки, берендеї, каракалпаки; на півночному-заході - литва і ятвяги; на півночі і північному сході - чудь, весь, меря, мурома, мордва, перм, ям, печората, інші угрофінські народи. У містах Київської Русі існували колонії
Loading...

 
 

Цікаве