WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (дирломна) - Реферат

Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (дирломна) - Реферат

призначаються великим князем і боярською думою. Таким чином, закладається основи приказної системи, яка набуває остаточного оформлення в ХVІ cт. Посилюється контроль з боку великокнязівської влади за діяльністю провінційних адміністративних органів влади [51,c.5].
За правління Василія II Московське князівство перестало сплачувати Золотій Орді щорічну данину, а у 1480 р. Москва остаточно позбулася залежності від монголо-тагар. Період кінця ХІV - середини ХV ст. - час напруженної боротьби між окремими землями Північно-Східної Русі. Після падіння Візантії (1453 р.) у Москві виникла концепція успадкування політичної ролі Константинополя, і у зв'язку з цим сформувалась політично - ідеологічна доктрина "Третього Риму" (символічною ознакою спадкоємності державної традицій Візантійської імперії став шлюб Івана III з Софією Палеолог-племінницею останнього візантійського імператора та прийняття двоголового орла за державний герб Московської держави). За Івана III почалось оформлення повного титулу великого князя і в деяких документах Іван III вже іменується царем. Василій III до свого тодішнього титулу додав "і государ всея Русі", що стало виявом московських претензій на всю територіальну спадщину Київської держави. 1547 р. Іван IV Васильович (Грозний; 1533 - 1584 рр.) офіційно прийняв царський титул. Тоді ж молодий цар розпочав самостійно управляти державою. Впрордовж 1549 - 1560 рр. важливу роль в управліні країною відіграла так звана Виборна рада, уряд Івана VІ до якого увійшли нйближчі його радники: А.Адашев, А.Курбський, протопоп Сільвестр. У цей період було здійснено ряд реформ спрямованих на централізацію Московської дердави: ліквідовано систему корлінь, створено єдиний централізованний апарат управління, зміцненно органи державної влади на місцях, запровадженно скликання Земських соборів [39,c.164].
Зовнішня політика Івана VІ була спрямованна на розширення Московського царства шляхомзавоювання нових земель. Під час його правління були захоплені Казанське (1547 - 1552 рр.), Астраханське (1556 р.), Сибірське (1558 р.) ханства, приєднано Велику Ногайську Орду, землі мордви (1552 р.), кабардинські і черкеські князівства (1557 р.) [40,c.94-115]. У той же період розпочалося включення до складу Московської держави земель, розташованих на південь від Оки та Верхнього Дону, які від Батиєвої навали являли собою безлюдний край (т. зв. Поле, або Дике Поле). Освоєння цих земель, укріплене системою оборонних споруд ("засічних ліній"), охороняло державу від спустошливих нападів Кримського ханства. Протягом XVI ст. територія Московської держави сягнула 5,5 млн кв. км з населенням бл. 9 - 10 млн чол., що було у 10 разів більше, ніж територія власне Московського князівства. Швидке територіальне зростання Московії зумовлене, перш за все, слабкістю її сусідів та їх віддаленістю від основних центрів європейського політичного життя [18,c.89].
Невдала для Росії Лівонська війна 1558 - 1583 рр. із Річчю Посполитою і Швецією за вихід до Балтійського моря та внутрішня політика уряду призвели до наростання незадоволення серед населення. Іван IV, відійшовши від курсу реформ, проведених у першій половині його правління, запровадив режим опричнини, який відзначався надзвичайною жорстокістю і репресіями проти опозиції. Головним виконавцем волі царя стало дворянство, яке винагороджувалось відібраними у князів і бояр землями. Внаслідок опричнини було підірвано економічні та політичні позиції аристо-кратії, зросла політична роль дворянства. Зі смертю сина Івана IV Федора Івановича (1584 - 1598 рр.) завершилось правління у Московській державі династії Рюриковичів [8,c.77].
Політична, і адміністративна системи Північно-Східної Русі базувалися на князівсько-дружинному устрої за тривалого збереження органів самоуправління міських і сільських громад. Громади об'єднувалися у волості - адміністративно-територіальні одиниці, в які входили міста та сільські округи навколо них. Групи волостей об'єднувалися в землі. Київська Русь сформувалась як одноосібна монархія. В ХІІІ - ХІV ст. форма держави змінилася. Відносини між окремими князівствами розвивалися на засадах федерації або конфедерації [25,c.144].
На чолі держави стояв великий князь володимирський, який отримав ярлик на право княжити. Князь зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової, влади. Князь - в літописах називається "самодержцем", тобто правителем незалежним від іншої влади [5,c.235]. До ХІІІ ст. основними джерелами князівських прибутків були не князівські землі, та данина. Князі не мали постійного місця проживання, вони княжили там де їм відвів місце батько, що сидів на Володимирському княжінні. По мірі розвитку державного управління Русі, ускладнювалася система оподаткування, що включала кожне господарство. Були впроваджені збори з "диму" та "сохи". До інших джерел княжих доходів належали мито на торгівлю, плата за судочинство і штрафи. Останні складали важливе джерело прибутків, оскільки київські закони щодо покарання за злочини віддавали перевагу грошовим виплатам перед смертною карою [3,c.317].
Володимирським князям у неоднаковій мірі вдавалося монополізувати владу. Удільні князі - суверенні володарі в своїх землях неодноразово вдавалися до захоплень сусідніх земель та утвердження своєї зверхності над багатьма іншими конкурентами. Великі князівства в ХІV - XV cт. дробилися на уділи, в межах яких місцеві князі були самостійними володарями. Договори між князями закріпляли за ними право на землю та право збирати податки в межах свого уділу. Князі не могли купляти в інших уділах села, тримати там залежних від себе людей, видавати жалувані грамоти на ці володіння [50,c.162].
Основними механізмами через які здійснювалося князівське управління князівствами були боярська дума та віче. Боярська дуама становила вищу раду при князеві. Вона складалася з представників земського боярства - старців градських - потоків місцевої родоплеменної знаті, княжої дружини, а згодом духовенства. У компетенції боярської думи був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Ії рішення мали дорадчий характер [5,c.241].
Боярська дума не мала постійного складу, засідання її скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла роль боярської ради у період феодальної роздроблності. Вона стала свого роду феодальною курією (радою феодалів) сеньйора - великого чи удільного князя з його васалами, що користувалися певною політичною самостійністю. До складу боярської думи входили основні урядовці княжого двору: двірськи, печатник, мечник, скарбник. Кількість членів боярської думи була незначною. Слід зауважити, що в різних землях Північно-Східної Русі роль і значення боярської думи суттево відрізнялося [13,c.115].
Для вирішення важливих громадських та державнихсправ на Русі скликалися народні збори - віче. Віче вперше згадується в руських літописах у Новгороді в 1016 р., в Києві - 1068 р., Володимир-Волинськоу - 1097 р., Звенигороді - 1147 р. В
Loading...

 
 

Цікаве