WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (дирломна) - Реферат

Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (дирломна) - Реферат

становлення російського самодержавства. Послання до Курбського є ідеологічною підготовкою царя щодо переходу до політики необмеженної влади, яка операється на спеціальний каральний апарат - опричнину.
Руські літописи та листування Івана ІV Грозного з А.Курбським стали основними джерелами, які дозволяють дослідити становлення та розвиток державних органів управління Київської Русі та Московської держави.
Значний внесок у розробку історії становлення та розвитку державних інституцій Русі та Московщини належить російській дворянській історичній науці. Така зацікавленність історією, з боку російських дослідників, була викликана тим фактом, що російська ідеологія потребувала історичних аргументів, які б підтвердили курс політичної доктрини російського самодержавства.
Значний внесок у дослідження даної проблематики здійснив відомий російський дослідник, політичний діяч, сподвижник Петра І - В.М.Татіщев Своєю історичною працєю "История Российская" [47], над якою працював понад 20 років, здійснив спробу створити першу в Росії узагальнюючу історичну працю. За розташуванням історичного матеріалу, ця праця нагадувала давньоруські літописи - події викладені в чіткій хронологічній послідовності. Ось чому цей твір історика називають "останнім літописним зводом". Але дослідник не просто переписав літописи: він передав їх зміст більш доступною сучасникам мовою, доповнив літописні відомості іншими матеріалами, а також, в спеціальних коментарях подав власну оцінку подіям. В цьому й полягала новизна й наукова вартість його твору [47,c.178].
Татіщев вперше запропонував переодізацію історичних подій історії Давньої Русі. Науковець вважав, що події з ІХ по ХІІ ст. на Русі були періодом одноосібної влади. З ХІІ ст. розпочався період суперництва князів, що ослабило державу й дозволило монголам легко її підкорити [47,с.179].
Феодальна роздробленість Русі, на думку В.М.Татіщева, була зумовлена прагненням удільних князів правити в своїх уділах самостійно. [47,c.182]. Проте на думку дослідника, державницька традиція Київської Русі була продовжена московськими царями. На думку дослідника, ліквідація політичної роздробленності Русі, та встановлення єдиновладдя є надзвичайно корисним для держави. В.М.Татіщев вважав, що в даному випадку рушієм історії є держава з монархічною формою правління [47,с.542-544].
Першим російським істориком й "останнім літописцем" вважають видатного російського дворянського дослідника, автора праці "История государства Российского" [26], Н.М.Карамзіна. Н.М.Карамзін був палким прихильником й захисником російського самодержавства, тому в центрі уваги дослідника було становлення верховної влади в Росії від княжих часів.. Історик детально висвітлює події, які пов'язані з першими князівськими з'їздами. Використовуючи дослідження свого попередника, він поглиблює джерельгу базу , залучаючи нові літописні дані й відомості. Н.М.Карамзін, так само як і В.М.Татіщев, звертає багато уваги на політичні, військові, дипломатичні події. В центрі його уваги правляча династія.
Певна політична стабільність часів Ярослава Мудрого, змінилася після його смерті періодом смут й безладдя, що знесилило Русь. Дослідник відзначав, що об'єднання Русі могло відбутися лише при наявності сильної особистої влади князя. Після занепаду Русі, центр політичного життя перемістився у Москву. Н.М.Карамзін вважав, що лише завдяки сильній князівській владі Російська держава змогла повалити монгольське панування та вступити у боротьбу за об'єднння руських земель [26,c.285-288].
Видатний російський дворянський історик С.М. Соловйов багато уваги приділяв історії Русі. У своїй багатотомній праці "История России с древнейших времён" [42-44] історик приділив значну увагу взаєминам князів з боярством [42,c.198] .Феодальна роздробленість руських земель, на думку дослідника, була зафіксована ще під час князівських з'їздів, [42,c.200-207], а татаро-монгольська навала довершила процес розпаду Русі. С.М.Соловйов стверджував, що після розпаду Київської Русі її населення перейшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Проте цей прехід населення не був переходом з іршої території на кращу. Історик вважає, що населення Північно-Східної Русі опинилося в складних природно-кліматичних умовах, які зумовили відсутність сполучення між містами, тут не існувало певного поділу праці тощо. В таких умовах, централізація була єдиним можливим виходом [44,c.626].
Учнем й послідовником С.М.Соловйова був відомий російський вчений В.О.Ключевський. Найбільш відомий його твір "Курс русской истории" [27-28]. В.О.Ключевський досліджуючи історію Руської держави відзначав в своїх дослідженнях, що ця держава на протязі тривалого історичного періоду стала осередком культурного й політичного життя [26,c.215].
Історик виділяє дві основні причини піднесення Москви: перша - вигідне географічне росташування Москви. Друга - генеологічна, тобто московські князі не розраховували на краще становище, яке залежало від "черговості старшинства" [26,c.234].
На думку В.О.Ключевського, хід історії вів Московську державу до демократичного повновладдя. Проет зміцнення самодержавної влади призвів до відкритого зіткнення московських князів з родовим боярством. В.О.Ключевський вважає, що події середини ХVI ст. в Московській державі, зокрема впровадження опричнини, не вплинуло на державний устрій країни. [26,c.278].
Значним є доробок представників народницького напрямку в історії України. Виразником народницької концепції історії був М.І. Костомаров. Наукова діяльність його була перервана 12 роками тюрми та заслання за участь у Кирило - Мефодіївському товаристві. Після заслання, М.І.Костомаров посів кафедру історії Петербурзького університету й розгорнув велику наукову діяльність.
У своїх працях Костомаров був яскравим представником народницького напрямку, в центр уваги ставив народ, головним чином селянство. М.І.Костомаров у своїй праці "Історія України в життєписах її діячів" [30], на основі життєписів, спробував прослідкувати розвиток української історії. У своїх працях він відстоював ідею самобутності українського народу та окремішність українського історичного процесу, який на його думку є втіленням вільнолюбного демократичного духу українського народу. Дослідник певним чином, ідеалізує княжу добу на Русі. М.І.Костомаров вважає, схильність українського народу до демократичного устрою проявилася в існуванні такої інституції як віче. В той же час історик підкреслює, що Московська держава, яка базувалася на сильній центральній владі не потребувала віча, яке з посиленням самодержавства втрачає своє значення [30,c.319]. М.І.Костомаров, вцілому, негативно характеризує московських князів, він вважає, що московські правителі не володіли належним політичним кругозором. Проте, автор наголошує, що московські князі були обережнимми і хитрими, що й сприяло піднесенню Московського царства [30,c.208].
Найвидатнішимпредставником народницького напрямку в українській історіографії вважають
Loading...

 
 

Цікаве