WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (дирломна) - Реферат

Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (дирломна) - Реферат

потрібні були кошти на війну, то він направляв на Русь несподіваний "запит", який стягувався так само як і "вихід". Величезні багатства йшли на подарунки хану, його родичам і послам, на хабарі придворним і підкуп ординских чиновників [51,c.461]. За виплатою данини стежили спеціальні монгольські намісники - баскаки [22,c.262].
Крім виплати "виходу" та "запитів" Русь була включена в загальну систему шляхів та комунікацій Монгольської імперії. Ця система була запозичена монголами у китайців: мережа поштових станцій була впроваджена і на території завойованих князівств. Через певні відстані на важливих шляхах влаштовувалися заїжджі двори. Служба нацих станціях вважалася повинністю для місцевого населення, оскільки зайого рахунок відбувалося забеспечення заїжджих дворів усім необхідним і в першу чергу кіньми. Такий пункт називався "ям", а його служителі "ямчи" (звідси походить російське слово "ямщик"). Задачею ямчи було забезпечувати безупинний рух гінців з ханскими дорученнями [42,c.375].
Важливи засобом утримання Русі в покорі були неодноразові монгольські набіги. За підрахунками істориків, у другій половині XIII ст. монголи вдералися в межі руських земель чотирнадцять разів. А це було невигідним для ханської адміністрації, що по своєму реагувала на ці події. Отже темники, які кочували на кордонах з Руссю чи іншими землеробськими державами здобували необхідне трьома шляхами - у формі податку з підкорених земель, як частину здобичі під час набігів, і через торгівлю [15,c.211]. Останній шлях був характерний для більш пізнього часу, коли військова потужність Орди втратила свою домінантність.
Після розвалу Золотої Орди татари почали переселялися в межі Московської держави. Нащадки знатних ординських родин разом з сім'ями, воїнами і прихильниками переходили до великих князів, отримуючи помістя. Великі князі намагалися привернути на свійбік вихідців з Золотої Орди, що створювало перспективи повної політичної і військової підтримки з боку монголів. Все це дуже нагадувало відносини між великим князем та його васалами. Татари, що перейшли у підданство до московського князя стали називатися "служилими", нащадки ханської династії та представники монгольської аристократії, що перейшли у московське підданство стали називатися "царевичами". "Царевичам" виділялися певні земельні володіння. Так представники монгольської аристократії за свою службу отримували такі міста, як Звенигород, Кашира, Юр'їв-Польський [8,c.153].
Проте, становище "царевичів" в ХIV - XV ст. було непевним: в будь-який момент місто могли відібрати, замінити його на іншій або взагалі залишити без уділу певного татарського ватажка, якщо його поведінка не подобалася російській владі. Вихідці з різних састин Орди отримували певні міста: для постійного поселення вихідцям з Ногайської Орди було віддане містечко Романів на Волзі; сину першого казанского хана Улуг-Мухаммеда Касиму - Городець в Мещєрський землі (з того часу і донині це місто в Рязанської області носить назву Касимов). Володіння навколо Касимова склали залежне (васальне) від Москви ханство. Його правителі призначалися царем і цілком залежали від нього [22,c.262].
Прихильність московської влади до вихідців з Орди пояснюється певними причинами. По-перше, знатне походження татарських емігрантів дозволяло їм претендувати на ханскі трони в Казані, Астрахані і Бахчисараї. Оскільки ці люди повністю залежали від російського царя, то в тих випадках, коли московські ставленики ставали ханами, татарські держави перетворювалися в союзників, а іноді і васалів Росії. Зростаючий політичний вплив Московського царства сприяв тому, що татарська знать почала звертатися до царів за дозволами на правління. Незаперечним є той факт, що цар Іван IV видав ярлик хану Едігеру на право царювати в Сибірі [40,c.141].
По-друге, довготривале перебування Русі під владою Золотої Орди виробило у росіян стійке шанування династії Чингізхана. Як свідчать середньовічні джерела, татарські "царевичі" при кремлівському дворі вважалися "чєстью бояр више", тобто їх походження розцінювалося як більш благородне і знатне ніж походження російського боярства. Таке ставлення до татарських "царевичів" при московському дворі супроводжувалося й відповідним пишним церемоніалом [8,c.179].
В XV - XVI ст. "служилі хани" нерідко виявлялися найбільш наближеним до московського государя, ніж російські придворні. Часто, великий князь або цар, ідучи в військовий похід, передавав управління країною не родичеві або союзному князеві, а одному з своїх татарських підданих. За правління Івана IV Грозного, коли територія держави була розділена на опричнину і земщину, влада над земщиною доручалася нащадкам татарських ханів. У 1575 р. цар Іван IV навіть на певний час поступився престолом служилому хану Симеону Бекбулатовичу, а після смерті Івана Грозного бояри мали намір вінчати на царство Симеона, щоб не допустити до влади Бориса Годунова [9,c.381].
Бажаною умовою для успішної кар'єри татарського сановника на Русі було його навернення в православну віру. В ХV - ХVІ ст. велика кількість "татарських царевичів" охрестилася започаткувавши відомі російські дворянські роди: Бекбулатовичив, Касаєвичив, Сафа-Гиреєвичив, Ібрагимовичив, Кайбуловичив і т.п [34,c.191].
Загалом, "служилі татари" переходячи у підданство до московського царя, несли переважно військову службу. Численна татарська кіннота, маневрена і швидкохідна, не вимагала тривалого начання і бойової підготовки. Незвичайна для європейських військ тактика, не раз приводила до перемоги російських військ, якщо в їх складі знаходилися загони "служилих татар". Можна стверджувати, що Лівонська війна в Прибалтиці і Білорусії (1558 - 1583 рр.) велася значною мірою силами татарських підданих московського царя. Джерела повідомляють про початок цієї війни так: "Послав цар і великий князь (Іван IV) воювати ливонскi землі з Пскова зимою, за те, що магістр і архієпіскоп і вся Лівонська земля несправно платили данину, царя Шигалея Шигавлеяровича (тобто колишнього казанского і касимовского хана Алі), так царевича кримського Тохтамиша, так астраханского царевича Кайбулу і інших бояр і воєвод" [18,c.161]. Протягом XV - XVII ст. загони "служилих татар" становили важливу частину російскої армії.Однак, вже з початку XVII ст. становище татарської знаті перестав дещо змінилося.
Це було пов'язано з посиленням дворянства - основної опори царської влади. Крім того, було ліквідовано майже всі татарські ханства на території Росії, тому відпала необхідність політичних комбінацій і "підгодування" татарських аристократів прикремлівському дворі.
У XVII ст. татарська знать стала вливатися в загальні ряди російського дворянства. Найбільш знатні роди, що відзначилися на службі російського самодержавства отримали князівські титули: Тенишеви, Урусови, Юсупови і інш. Останній оплот автономії служилых татар Касимовськоє "царство" було скасовано в 1681 р.Отже, внаслідок численних воєн, дипломатичних заходів і переселень до початку XIX ст. в складі Росії виявилася більшість
Loading...

 
 

Цікаве