WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Ясір Арафат – лідер Палестинського народу - Реферат

Ясір Арафат – лідер Палестинського народу - Реферат

сцені.
Але попереду Арафата очікували серйозні випробування. Найсуворіше - вторгнення Ізраїлю в червні 1982 року в Ліван, де розміщалася штаб-квартира ОЗП.
Перебуваючи в обложеній ліванській столиці, лідер ОЗП ні на хвилину не втрачав присутності духу, впевненості. Він не боявся, уміло керував палестинцями. І йшов з Бейрута зі своїми бійцями організовано, зі зброєю в руках і національними прапорами. Що б не говорили його опоненти, я переконаний, що рішення Арафата покинути оточене ізраїльтянами місто було єдино вірним - він зберіг людей для майбутньої боротьби.
Не були для нього безхмарними й роки в наступний бейрутський період, хоча у квітні 1987 року Арафат переобирається головою Виконкому ОЗП. Через два роки - президентом держави Палестина, проголошеної в ніч на 15 листопада 1988 року. І, нарешті, 4 травня 1994 року він підписує в Каїрі угодуз Ізраїлем про введення автономії на частині окупованих територій - у секторі Газа й у районі Єрихона, що відкрило щільно закриті двері до миру на Близькому Сході.
Що ж допомагало палестинцеві №1 зберігати своє лідерство?
Відповідь, мабуть, полягає в якостях, що роблять його не тільки особистістю, але й вождем. Якщо про багатьох політичних діячах можна сказати, що вони "віддані національній ідеї", то в Арафата ця відданість супергіпертрофована. Вона виражається не тільки в тім, що він присвятив їй все своє життя, але й у його дивній поінформованості, у глибокому розумінні того, що відбувалося на Близькому Сході. Щоб постійно бути в курсі подій, він створив спеціальні групи, які 24 години на добу постачали його інформацією про стан справ на місцях.
У всіх своїх контактах Арафат намагався створити атмосферу сердечності й довіри. При цьому щораз з'ясовувалося, що він знає якщо не батька, то діда або сусіда свого співрозмовника. Серед палестинців ця система надійно працює.
Він був прямою і чарівною людиною, повним зачарування, наполовину - вдаваного, наполовину - природного.
Соратники Арафата підтверджують, що в нього не було власного будинку, майна, хоча він контролював фінанси ФАТХ й ОЗП. Його одяг - це два-три комплекти напіввійськової форми й незмінна картата "куфія". Всі одержувані ним подарунки він, не розкриваючи, віддавав своїм співробітникам.
Їжа його також не цікавила. На роботі їв те, що готовили його помічники. Курячий бульйон, рис, сандвічі, овочі, а на десерт - халва й чай. Причому він любив запрошувати на ці трапези тих, хто в цей момент перебував в приймальні. Він не палив, не вживав спиртного.
Такий спосіб життя - це свого роду ключ до влади над людьми. Арафат уміло користувався тим, що його сподвижники не хочуть відмовлятися від життєвих благ і задоволень. Не виключено, що він навіть заохочував або робив вигляд, що не зауважує "витівок" свого оточення.
Арафат не займався спортом, якщо не вважати кількох вправ зранку. Не читав книг, не слухав музики, не відвідував театри або музеї. Лише в поїздках, перебуваючи у своєму літаку, дивився мультфільми. Його улюбленим мультфільмом був "Том і Джері", оскільки миша завжди виявлялася переможницею.
Арафат майстер символіки. Не будучи особливо схожий на солдата, він вибрав для свого повсякденного костюма матеріал військового кольору "хакі" і постійно носив на поясі кобуру. Картатий платок-куфія виділяв його в юрбі, що, може бути, небезпечно для людини, яка жила в настільки складних умовах, але корисно, коли мова йде про утвердження іміджу. Головний убір не мав особливого значення, поки Арафат не почав носити його так, як носили в підмандатній Палестині. Незабаром цей головний убір став емблемою палестинської приналежності.
Ставши президентом Палестинської автономії, Арафат продовжував використовувати улюблені методи. Так у ФАТХ виникло ще одне воєнізоване крило - "Бригади мучеників альакси", нібито непідконтрольне політичному керівництву.
У середині 1996 року, після численних терористичних актів з використанням смертників, у результаті яких загинули десятки ізраїльтян, і відповідних ударів ізраїльської армії, що призвели до загибелі сотень палестинців, прем'єр-міністром Ізраїлю замість соціаліста Шимона Переса був обраний Біньямін Нетаньяху із правої партії "Лікуд".
Безперестанні теракти й відповідні репресії привели до росту ворожості в палестинсько-ізраїльських відносинах. Нетаньяху активно протидіяв створенню палестинської державності на основі домовленостей, досягнутих в 1993 році. Президент США Білл Клінтон, намагаючись налагодити стосунки між двома лідерами, організував їхню зустріч 23 жовтня 1998 року, на якій був прийнятий меморандум, де були викладені кроки обох сторін по перетворенню в життя домовленостей. Це, однак, не привело до значного прогресу у відносинах ворогуючих сторін.
Після зміни ізраїльського кабінету переговори продовжилися на саміті 2000 року в Кемп-Девіді зі спадкоємцем Нетаньяху - Ехудом Бараком (Ізраїльська партія праці). Ехуд Барак запропонував Арафату створити палестинську держава в секторі Газа й на частині території Західного берега Йордану, причому столицею цієї держави пропонувалося зробити Східний Єрусалим. Остання пропозиція Барака означала б анексію Ізраїлем 10% території Західного берега Йордану (в основному це територія існуючих єврейських поселень) в обмін на набагато меншу територію в пустелі Негев. За словами багатьох палестинців, прийняття такої пропозиції означало б перетворення палестинської держави в подобу бантустанів - розрізнені шматочки землі, розділені ізраїльськими шосейними дорогами, контрольно-пропускними пунктами і єврейськими поселеннями. Крім того, відповідно до ізраїльської пропозиції, Ізраїль контролював би водні ресурси, кордони й митницю палестинської держави, а також ще 10% формально палестинської території (в основному уздовж йорданської границі). Запропоновано було також дозволити повернення на батьківщину для обмеженого числа палестинських біженців, а іншим - виплатити компенсацію.
Арафат відкинув пропозицію Барака й восени 2000 року оголосив про початок другої інтифади - так називаної "інтифади альакси". До цього часу стало ясно, що інфраструктура автономії не створюється, міжнародна фінансова допомога розкрадається, робочі місця для палестинців як і раніше перебувають винятково в Ізраїлі, так що Арафату терміново знадобилося чергове "народне повстання", на яке можна було багато чого списати. Приводом для початку повстання послужило відвідування Аріелем Шароном Храмової гори. На кожен новий вибух ізраїльтяни відповідали каральними операціями, а через якийсь час приступили до
Loading...

 
 

Цікаве