WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Франсиско Франко: непереможений генералісимус - Реферат

Франсиско Франко: непереможений генералісимус - Реферат

включаючи ультрареакційних карлистов, прихильників нащадків позбавленого 100 років тому трону дона Карлоса. Під прапори Франко встали також різні католицькі сили і традиціоналісти. 19 квітня 1937 року Франко проголосив декрет про злиття всіх правих партій у єдину "Іспанську традиционалистскую фалангу і Хунту націонал-синдикалістського настання" і сам її й очолив. Хоча нова організація зберегла практично ту ж назву, що і партія Прімо де Рівери, вона фактично перестала бути "фалангістською". На відміну від Німеччини й Італії, де відповідно Гітлер і Муссоліні домоглися єдності, гомогенності очолюваних ними партій, глибокі відмінності між окремими складовими частинами єдиної легальної у франкистской Іспанії партії зберігалися десятиліттями, аж до смерті Франко.
Це була дивна війна. Республіканці були переконані, що воюють з "фашистами", націоналісти затверджували, що рятують Іспанію від поневолення "комуністами". Насправді ж комуністи протягом усієї громадянської війни уступали в республіканському таборі по чисельності і впливовості і соціалістам, і анархо-синдикалістам, і лівим республіканцям, і навіть каталонським націоналістам. Фашисти ж (якщо навіть вважати такими, незважаючи на їхні категоричні заперечення, фалангістів Прімо де Рівери) завжди представляли абсолютна меншість у різномастому конгломераті іспанських националистическо-консервативных сил.
Безумовно, роль цих двох крайніх плинів зростала завдяки втручанню в іспанську трагедію їхніх духовних побратимів, відповідно - з Радянського Союзу і з Німеччини й Італії. Загальновідомо, що на стороні іспанських націоналістів воювали цілі корпуси італійських "добровольців"-чорносорочечників і німецький авіаційний легіон "Кондор", зате республіканців підтримували Інтернаціональні бригади, створені Комінтерном, а фактично його шефом товаришем Сталін. Не говорячи вже про численних іноземних військових радників по обидва боки фронту.
Газетний формат не дозволяє нам докладно простежити послідовність перемог і поразок франкистів у їхніх боях з республіканцями в 1936-39 роках. Утім, хід цієї війни добре відомий. Франкисти в кривавій, запеклій боротьбі крок за кроком відвойовували в "червоних" свою батьківщину, подібно тому, як їхні предки відвойовували Іспанію в "маврів". Зрештою, 28 березня 1939 року націоналісти ввійшли в Мадрид. А 1 квітня генералісимус Франко закінчив останнє своє військове комюніке словами "Війна довершена". Хоча насправді до нової війни, що стала вже не локальної, а світовий, залишалося всего п'ять місяців.
"Політика генерала Франко, - писав через кілька років УІинстон Черчілль, - протягом усієї війни залишалася винятково своєкорисливої і холоднокровний. Він думав тільки про Іспанію й іспанські інтереси. Подяка Гітлерові і Муссоліні за їхню допомогу йому була далека. Цей тиран з обмеженими інтересами думав лише про те, як уникнути участі свого знекровленого народу в новій війні".
23 жовтня 1940 року на станції Эндай на французько-іспанській границі відбулася перша і, як згодом виявилося, єдина зустріч Франко і Гітлера. Нацистський лідер, поставивши на коліна Францію і ведучи "битву за Англію", жадав від Франко якогось "дріб'язку" - пропуску через іспанську територію 20 німецьких дивізій, що повинні були до 10 лютого 1941 року взяти Гибралтар і закрити англійцям доступ у Середземн море, "відрізати Суец". Переговори Гітлера з Франко продовжувалися десята година, і, як сказав через кілька днів фюрер, він "зволів би, щоб... мені вирвали три чи чотири зуби, ніж знову пройти через усе це". Ні, Франко ніяким чином не сумнівався в необхідності звільнення споконвічної іспанської землі Гибралтару від загарбників-англійців. Але робити це повинні були винятково іспанські війська, яким німці спершу повинні надати найсучаснішу зброю. Участь німців унизило б національну гордість іспанців. Крім того, у зимку іспанські перевали малодоступні - так що операцію можна провести не раніш чим навесні 1941-го. А ще за вступ у війну Франко вимагав приєднання до Іспанії Французької Каталонії, Алжиру від Орана до мису Бланко і фактично усього Марокко. Через кілька тижнів у розмові з Муссоліні Гітлер заявив, що Франко просто саботує вступ у війну, висуваючи свідомо неприйнятні умови.
Правда, відразу після нападу Німеччини на Радянський Союз Франко заявив про відправлення добровольчої "Блакитної (блакитні сорочки - уніформа Фаланги. - Авт.) дивізії" у СРСР. Вже в жовтні 1941 року 19 тисяч іспанських "інтернаціоналістів" вступили в бій з радянськими військами під Новгородом. Дивізія хоробро воювала, понесла величезні втрати, і останні 296 добровольців повернулися з радянського полону в Іспанію тільки в квітні 1954 року. Але, як відзначив у своєму щоденнику міністр закордонних справ Італії граф Чиано: "Внесок "Блакитної дивізії" у справу держав "осі" не порівняємо з успішним проведенням операції "Феліксе-Ізабелл-фелікс" (захоплення Гибралтару). А в 1945 році американські аналітики в секретній доповіді президенту США серед помилок, які привели до поразки Гітлера, поставили незахоплення Гибралтару в 1940-м чи 1941 року на друге місце. Після нападу на СРСР.
Хоча Франко в роки війни активно постачав Німеччину й Італію необхідними їм товарами і сировиною, зокрема вольфрамом, і реекспортував німцям американське пальне і латиноамериканське забезпечення, він ніколи, навіть у періоди найбільших успіхів Гітлера, не поривав зв'язків зі Сполученими Штатами і Британією, призначав на міністерські посади в уряді відомих англофілів.
"Нова держава" Франко
"Нова держава", що Франко почала будувати відразу після початку заколоту в липні 1936 року і продовжував будувати після 1939 року вже в умовах світу, у цілому мало досить відразливий характер. Насамперед, принаймні років двадцять надзвичайно жорстоко, аж до страт, придушувалися будь-які політичні опоненти режиму. "Нація як і раніше розколота навпіл, - відзначав у середині 40-х кореспондент британського "Таймс". - Половина - переможець продовжує тримати ногу на горлі переможеної половини, а та продовжує кипіти обуренням". Німецький же посол Шерер оцінював перед Новим, 1941, роком кількість "червоних", що містилися у франкистских в'язницях і концтаборах, у 2 млн. чоловік - величезна цифра для країни з 25-мільйонним населенням!
У країні створювалася "органічна демократія" і "корпоративна держава" - дуже багато чого в цьому питанні франкисты запозичили в італійських фашистів. Соціально-економічна політика режиму Франко базувалася на чотирьох основних елементах - контрольованій економіці, автаркії, корпоративізмі і соціальній "гармонізації". Проголошена генералісимусом наприкінці громадянської війни стратегія економічного націоналізму знайшла своє практичне втілення в режимі автаркії - прагненні до повного самозабезпечення країни всіма необхіднимипромисловими і сільськогосподарськими товарами. В роки Другої світової війни існували об'єктивні труднощі з імпортом із країн, що воювали на тій чи іншій стороні, після завершення війни режим Франко потрапив у міжнародну ізоляцію: у грудні 1946 року Генеральна Асамблея ООН
Loading...

 
 

Цікаве