WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Захоплення Кортесом Америки - Реферат

Захоплення Кортесом Америки - Реферат


Реферат з світової історії
Захоплення Кортесом Америки
Усі легенди збігалися в одному: бородатий бог провістив, що із-за моря прийдуть білі завойовники, які підкорять усі індіанські племена й скинуть усіх богів, замінивши їх чужоземним богом. Пам'ятаючи про все це, ацтеки легко повірили, що то збувається давнє пророцтво. Білі прибульці здавалися їм істотами з іншого світу. Вони володіли громами й приборкали якихось чотириногих чудовиськ, а табасків, хоч ті й мали велику перевагу, розгромили немовби силою чарів.
Збереглися письмові джерела, з яких незаперечне випливає, що забобон, зв'язаний з білим богом, був однією з причин легкого завоювання ацтеків та перуанських інків. Цей забобон позбавив їх волі до боротьби, він огорнув похмурою тінню і військову раду Монтесуми. Замість того, щоб зібрати всі свої сили й одним махом покінчити з зухвало жменькою непроханих гостей, володар ацтеків постановив розпочати переговори. Посли, яких він направив,, мали нібито щедрими дарами задобрити грізних чужоземців, наочно показати багатство та могутність ацтеків і, збентеживши їх цим, передати, що йти далі до столиці не можна.
Кортес опинився перед складною проблемою. Що робити? Повернути на Кубу, як того дедалі наполегливіше вимагали солдати? Але ж там на нього чекала шибениця. З другого боку забиратися в глиб країни з багатомільйонним населенням всупереч волі її володаря - це схоже на безумство.
Становище здавалося зовсім безвихідним, і Кортес, поетупаючись вимозі своєї армії, вже хотів повернути на кораблі, коли це під гуркіт барабанів і писк дудок несподівано з'явилася велика група якихось індіанців. Вони говорили зовсім іншою мовою, і тільки двоє знали мову ацтеків. Од них Кортес довідався, що це прибули посли короля тотонаків, столиця якого - Семпоала - розташована на півночі Мексиканської затоки.
Підкорені могутнішими ацтеками, тотонаки мусили терпіти їхнє ярмо, але не втрачали надії повернути незалежність. Король тотонаків, прочувши про дивовижну перемогу заморських чужоземців над хоробрими табаекамя, запрошував їх до себе й пропонував союз проти спільного ворога.
Кортес обома руками схопився за цю нагоду й швидко вирушив з військом до Семпоали, певен, що державу ацтеків, яка, виявилось, була конгломератом підкорених, завжди готових до бунту племен, неважко завоювати.
Вістка про грізний союз, який вони уклали з чужоземцями, налякала Монгесуму й зовсім позбавила його відваги. У короля виникла безглузда думка ціною величезної кількості золота схилити конкістадорів до того, щоб вони розірвали союз і припинили свій похід на Теночттілалан. Діставши відмову, Монтссума попросив іспанців іти не в Теночтітлан, а Чолулу, де для них уже підготовлено квартири.
Якось Марина дізналася від жінки місцевого сановника, що з наказу Монтесуми проти прибульців готується змова.
Кортес постановив ударити перший І склав зухвалий план винищити аристократію Чолули, щоб позбавити місто кого вождів. Оголосивши, ніби він мас сказати важливу новину, Кортес запросив до себе всіх сановників. Як тільки ті зібралися на подвір'ї, озброєні Іспанці зненацька напаяй на них, і біля храму почала гуляти смерть. Вигук жаху вирвався з грудей беззахисних індіанців. Охоплені розпачем, одні з голими руками кидалися на іспанців, інші бігали по подвір'ю, шукаючи виходу з пастки. Але нікому не пощастило врятуватися. Задихані, вимазані кров'ю конкістадори, мов шакали, налітали на трупи, здираючи з них коштовності і вбрання.
Крики нещасних жертв підняли на ноги все місто. Величезний натовп оточив храм, намагаючись прорватися на подвір'я. Іспанці відповіли залпами з гармат а акробізув. Люди побачили трупи і, рятуючись, почали тікати. Тоді з брами вискочила кіннота, лавою посунули конкістадори та їхні союзники - індіанці. Вриваючись у безладний натовп, вони рубали і вбивали всіх, хто потрапляв під руки. Потім цілий день нищили будинки й храми, палили те, чого не могли забрати, і повертали до своїх квартир, навантажені здобиччю. Надвечір од квітучого міста лишилися самі руїни.
Через два тижні після цих подій іспанці рушили далі. Тепер їхня дорога лежала через гірський перевал. Повітря з кожним кроком ставвао рідше й гостріше. Холодні вітри проймали до кісток. По боках зводилися дві найвищі гори північно-американського континенту - вулкани Попокатепетль та Іхтасігуатль.
Зійшли вони на перевал і власним очам не повірили. З грудей вирвався вигук захоплення: "От де земля обітована!" Країна Анагуак - так індіанці називали мексиканську долину, яку оце побачили перед собою, - справляла незабутнє враження Повітря було нерухоме, насичене сонцем і таке прозоре, що крізь нього мов на долоні видніла кольорова мозаїка невеличких полів, садів, лісів і голубих-голубих озер. Посередині найбільшого озера, ніби на поверхні великого люстра, розкинулася в тіні безлічі білокам'яна столиця ацтеків - Таночтіфтлан - "Венеція Заходу", як одразу ж назвали її іспанці.
Посеред міста стояв храм, перед яким стирчав великий червоний камінь, на якому в жертву богу війни вбивали людей. Всередині однієї вежі стояв і сам бог війни Уіцілопочтіль - здоровенне й потворне бежисько, вічно спрагле до людської крові. "Статуя,- писав Берналь Діас, один із товаришів Кортеса, - була вся вкрита золотом і коштовними каменями. У правій руці бог тримав лук, а в лівій пучок стріл. На шиї нього великого ідола висіло намисто з людських черепів", інкрустованих шафіром"
Але найстрашніше враження справляла поставлена перед статуєю миска, в якій ще парувало троє людських сердець. Біля підніжжя піраміди іспанці до того ж побачили дерев'яний павільйон, у якому налічили 136 тисяч людських черепів, акуратно виставлених на полицях.
Х досвіду кортес знав, що індіанці, яке правило, впадали в паніку і припиняли боротьбу, коли гинув або опинявся в неволі їхній вождь. Тому він наважився на нечувано зухвалий крок: постановив затягнути Монсесуму туди, де, жили іспанці, і від його імені взяти владу в свої руки. Відбулася битва після якої од війська Кортеса лишилась жалюгідна ватага закривавлених, обірваних і знесилених недобитків. Іспанці втратили близько третини всіх солдатів, а ілашканланці - понад п'ять тисяч воїнів. Серед тих, що вийшли з цього розгрому живі, не було жодного, хто б не мав рани. Пропали всі гармати й аркебузи, частина арбалетів і більшість коней. На дно озера пішло також усе золото ацтеків, яке іспанці перед битвою поділили між собою і намагалися винести з міста.
І все ж ця жменька приречеких загинула б під натиском значно більших сил ворога. У солдатів уже мліли руки, серед них багато було поранених, що ледве стояли на ногах. Сам Картес, упавши з убитого коня, добряче потовкся. Ацтеки напирали дедалі дужче, іспанцям загрожували остаточна поразка.
Але в останню мить Кортес помітив щось таке, що знову запалили в ньому надію ї волю до боротьби:. поблизу стояв оточений почтом воєначальник
Ацтеків. Кортес упізнав його по великому султанові на золотому держальцеві.
Захопивши місто, конкістадори негайно почали шукати затоплений скарб Монгесу ми. Водолази обшукали дно озера й каналів, солдати обнишпорили всі закапелки місіа. Проте усшх був дуже незначний, знайдено тільки п'яту частину скарбів, відкладених свого часу для короля Іспанії. І тоді Киртес вчинив підлоту, яка назавжди вкрила його ім'я ганьбою. Порушивши власне слово, він піддав Куаутемока тортурам, щоб примусити його видати схований скарб. Але мужній індіанський вождь не сказав жодного слова. Через кілька років Кортес велів повісити Куаутемока за те, що він нібито підбурював народ до бунту.
Рештки скарбу ацтеків Кортес вислав до Іспанії, але вони ніколи не дійшли туди. В лисі і від 15 травня 1522 року капітан корабля повідомив, що на нього напав корсар, який був на службі французького короля, І відібрав усі скарби. Випадок, цей великий майстер іронії, зробив так, що золото Монтесуми, призначене Карпові V, дісталося найлютішому його ворогові Франціску І. Зруйнування Теночтітлана не зламало духу індіанських народів. Ще довгі роки вони вели, нещадну партизанську війну, колонізатори не мали спокою ні дня, ні години. Берналь Діас писав. "Спроба примусити тубільців платити податки по всій Новій Іспанії стала гаслом до повстання. Збирачів податків убивали Іак само, зрештою, як і всіх інших іспанців, що попадали до рук індіанців. У провінціях опір був загальним явищем, так що ми весь час мусили патрулювати з великими загонами війська, аби утримати народ цього краю в шорах". Здобувши перемогу, іспанці одразу ж почали систематично знищувати місто.
Вони розбирали руїни палаців та храмів і засипали канали, піраміди зрівняли з землею і незабаром побудували тут своє місто, відоме нині під назвою Мехіко. Там, де на піраміді був храм бої а війни, тепер стоїть кафедральний собор, а на руїнах палацу Монтесуми височить колишня резиденція іспанської о губернатора. За неповних п'ять років столиця ацтеків з її скульптурними скарбами й цінною архітектурою так добре захована під фундаментами іспанських будівель, що по ній не лишилося й сліду.
Могутня індіанська держава переш ала існувати, проте народ її не загинув. Індіанці не тільки пережили найтяжчий період неволі, але й заповнили вулиці і а ринки іспанського міст мальовничим натовпом ремісників і торговців, ткачів і гончарів, садівників, ювелірів і хліборобів. Іспанські палаци та вілли були тільки острівцями серед повноводного й плодовитого індіанського моря. З елементів чисто індіанських і принесених зовні виникли основи нової мексіканської культури з власним, народним обличчям. Загартовані в віковій боротьбі за визволення, індіанці стають у своєму крої дедалі вирішальнішою політичною силою, не за юрами і ой час, коли вони повернуть собі повну незалежність і необмежену свободу культурного та матеріального розвитку.
Loading...

 
 

Цікаве