WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політична історія Київської Русі - Курсова робота

Політична історія Київської Русі - Курсова робота

Князювання Ярослава, прозваного в народі Мудрим, стало періодом розквіту й апогеєм могутності Київської Русі. Як і Володимир, він більше дбав про консолідацію, розбудову й захист своїх земель, ніж про приєднання нових територій. Ярослав відвоював Червенські міста, захоплені Болеславом Хоробрим у 1018 p., і допоміг польському князю Казимиру Обновителю утвердитися на королівському престолі. Для захисту західних рубежів держави київський князь заснував

місто, назване його ім'ям - Ярослав, знову підкорив племена чуді, ятвягів і на березі Чудського озера заклав місто Юр'їв. Одночасно Ярославу довелося відстоювати руські землі від зазіхань кочівників. У 1036 р. князівська дружина розгромила під стінами Києва печенізьку орду й відкинула її у безкраї степи. Південні кордони Київської Русі на Правобережжі відсунулися від Стугни до Росі приблизно на 100 км. На Росі було збудовано Юр'їв та інші міста-фортеці. Київська Русь стала найбільшою державою Європи, її кордони простягалися від Волги до Карпат і від Росі до Балтійського моря.

Могутність Київської Русі була визнана всією Європою, і царські династії почали вступати з родиною київського князя у шлюбні відносини. Самого Ярослава Мудрого звали "тестем Європи". Його дружиною була дочка шведського короля Інгігерда (Ірина). Одна сестра замужем за польським королем, інша - за візантійським царевичем. Три дочки були видані Ярославом за норвезького, французького та угорського королів. Син Ізяслав одружився з_ сестрою польського короля Казимира.

Однією з найбільших заслуг Ярослава Мудрого вважається об'єднання звичаєвих правових норм у збірник законів "Руська правда". Новий юридичний кодекс узаконював ті зміни, що сталися в суспільстві та свідомості людей. Основним об'єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість людини. Втім вони оцінювалися по-різному. Якщо за вбивство селянина платилося 6, то за князівського дружинника - 80 гривень. Замість кровної помсти вводилася грошова компенсація. Хоча закони спрямовувалися в основному на захист верхівки суспільства, але і смерди, і челядь, і рядовичі, і закупи відчували себе захищенішими від свавілля феодалів. Запровадження правових норм гарантувало можливість широкого розкриття внутрішнього потенціалу людини незалежно від її соціального статусу.

За князювання Ярослава Мудрого Київська Русь дедалі більше відходить від язичництва і переймає християнство. У багатьох містах будуються храми, які стають головними осередками поширення православ'я серед місцевих жителів. Релігійним центром країни став Київ. На зразок храму Софії в Константинополі в ньому в 1037 р. збудовано шедевр світової культової архітектури Софійський собор. У 1051 р. бояри-монахи Антоній і Феодосій засновують на схилах Дніпра православний Печерський монастир- майбутній центр утвердження християнства й культури на Русі. Загалом у Києві в той час налічувалося 40 церков. Із розвоєм християнства Ярослав Мудрий у 1051 р. призначив київським митрополитом видатного письменника русина Іларіона. Тим самим була послаблена залежність Русі від візантійського імператора. Але константинопольська патріархія продовжувала зберігати верховенство над руською митрополією.

В останні роки життя Ярослав Мудрий почав задумуватися, як запобігти боротьбі за владу між своїми нащадками. Досягти цього він вирішив шляхом дотримання принципу вікового старшинства, коли на зміну померлому князю приходив його брат, а потім уже й син. Таким чином, кожному або майже кожному з князів гарантувалося право на князівський стіл. Щоб не допустити ворожнечі між синами, Ярослав ще за свого життя заповідав київські землі старшому сину Ізяславу, чернігівські - Святославу, переяславські - Всеволоду, Володимиро-Волинський уділ - Ігорю, а Смоленський - В'ячеславу. Головним над братами залишався старший, котрий мав княжити у Києві. Ось так після смерті Ярослава в 1054 р. Київська Русь уникла сімейних кровопролитних чвар. Тріумвірат Ізяслава, Святослава і Всеволода деякий час підтримував політичну єдність величезної імперії й у спішно управляв нею. Ізяслав, Святослав і Всеволод спільно вирішували питання про переміщення молодших братів з одного уділу в інший і об'єднаними силами поклали край спробі полоцького князя Всеслава вийти з-під влади Києва й ув'язнили його в київський поруб. Завдяки спільним діям князі зуміли на початку 60-х років відбити перші напади половців, які зайняли місце розгромлених Ярославом Мудрим печенігів. Але в 1068 р. військо братів було вщент розгромлене половцями на р. Альті, й кочівники наблизилися до столиці держави Києва. Небажання чи то відсутність можливості в Ізяслава дати киянам зброю і коней для відсічі нападу кочівників викликало народне повстання. Кияни розгромили двори Ізяслава і боярина Коснячки й змусили їх втекти з міста. Тільки з допомогою польського короля Болеслава Смілого, сина Мстислава, а також братів Святослава й Всеволода Ізяславу вдалося придушити повстання й знову зайняти великокнязівський престол. Але тріумвірат дав тріщину, що згодом призвело до ворожнечі й міжусобної боротьби між братами та їхніми наступниками.

З цього скористалися половці й фактично безперешкодно спустошували прикордонні зі степом українські землі. Вони розгромили руські війська під Триполем, на р. Желяні, в інших місцях й загрожували самому Києву. До того ж онуки Ярослава у боротьбі із суперниками часто кликали на допомогу половецькі орди. Руська земля спливала кров'ю. Всенародне горе змусило деяких князів отямитися, й вони з ініціативи Володимира Мономаха в 1097 р. зібралися на з'їзд у Любечі, щоб припинити чвари. Учасники з'їзду вирішили, якщо хтось на когось "встане, то на того будемо всі". Закладені на з'їзді принципи єдності Русі дали свої результати. Сім руських князів об'єднали свої дружини і в ПОЗ р. вщент розгромили половців на р. Самарі. В битві загинуло понад 20 половецьких ханів, а переможцям дісталися величезні табуни коней, отари овець, чимало полонених. Відвойовані рубежі київські князі заселили торками й печенігами, тим самим укріпивши пороську оборонну лінію. У 1107 р. київський князь Святополк і переяславський Мономах завдали поразки половецьким ордам Боняка й Шарукана під Лубнами, а в 1113 р. - на р. Донець.

Після смерті київського князя Святополка й повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113-1125). Причому зробив він це не насильно, а на запрошення київських бояр і тим самим уник порушення постанови Любецького з'їзду про князювання Ізяславичів у Києві, Святославичів - у Чернігові, а Всеволодичів - у Переяславі. Його батько був переяславським князем, а мати-дочкою візантійського імператора Мономаха, за що й самого Володимира почали звати Мономахом. Замолоду Володимир вивчив грецьку, половецьку, а після одруження з англійкою Гітою Гарольдівною - ще й англійську мови. За князювання в Чернігівському, а потім у Переяславському князівствах Володимир Мономах здобув собі гучну славу поборника єдності Київської Русі, переможця половців, талановитого й доброго правителя.

Висновки

Зайнявши великокнязівський стіл у 60 років, Мономах втілив свої задуми в життя всієї держави. Він зумів відновити політичну єдність більшості руських земель, не зупиняючись при цьому перед жорстоким покаранням тих, хто її порушував. Мономах продовжив справу свого діда Ярослава Мудрого в побудові правової держави, знятті соціальних суперечностей у суспільстві. Його знаменитий "Уста в" значно доповнював кодекс законів "Руської правди" й суттєво обмежував безконтрольну діяльність лихварів і феодалів. Він встановлював єдиний процент на взяті у позику гроші, обмежував використання рабської праці й джерела її поповнення. Повчаючи синів, Мономах заповідав не забувати убогих і не давати "сильним" погубити людину, захищати і бідного смерда, і вбогу вдовицю. При ньому швидко забудовуються Київ, Чернігів, Переяслав та інші міста, розвиваються господарство й торгівля, зміцнюються зв'язки Русі із зарубіжними країнами. Централістську політику Ярослава Мудрого продовжував також його син Мстислав (1125-1132). Але йому випало бути останнім з київських князів періоду політичної єдності Київської Русі.

Література

1. Губарев В.К. История Украины: конспект лекций для студентов и преподавателей. Д.: БАО, 2004. - 384с.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. - К Либідь 1998. - 616 с.

Loading...

 
 

Цікаве