WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політична історія Київської Русі - Курсова робота

Політична історія Київської Русі - Курсова робота

Не укріпивши східні кордони держави, Святослав звернув погляд на Захід, де зав'язалася війна між Візантією і Болгарією. Київський князь вбачав у молодій Болгарській державі потенційного противника Русі в Подунайщині та на Балканах і взяв у цій війні сторону Візантії. На чолі 60-тисячного війська Святослав 968 р. рушив у Болгарію, розбив військо болгар, захопив 80 міст уздовж Дунаю й осів у Переяславці. Перемога була повною. Однак Візантію надто стурбував намір Святослава оселитися тут назавжди, їй не потрібен був такий могутній сусід, як Київська Русь. Спочатку візантійські політики натякнули Святославові, щоб він залишив Подунайщину. Коли ж руський полководець не звернув на це уваги, Візантія негайно відновила дружні відносини з Болгарією і одночасно нацькувала на Київ печенігів. Діставши звістку про облогу Києва, Святослав на чолі кінноти повернувся на Подніпров'я і прогнав кочівників. За своє коротке перебування в Києві князю довелося вислухати чимало докорів від бояр і родичів: "Ти, князю, чужої землі шукаєш та пильнуєш, а свою покинув..." Та князь і сам бачив не тільки необхідність, а й можливість зміцнення власної влади по всій території країни. З цією метою він посадив на київський престол старшого сина Ярополка, віддав древлянську землю Олегові, а новгородську - позашлюбному синові від Ольжиної ключниці Малуші - Володимирові. Разом з ним до Новгорода подалася група вірних княжичу киян на чолі з його дядьком по матері Добринею.

Реорганізувавши управлінську систему, Святослав 969 р. знову вирушив на Болгарію завершувати розпочату справу. Фактично князеві довелося починати все спочатку. Болгари за час його відсутності змусили воєводу Вовка залишити Переяславець і відійти до Дністра. Те ж саме мусили зробити гарнізони й інших придунайських міст. Святослав оволодів Переяславцем, болгарськими містами Великим Преславом і Доростолом, а також візантійським містом Філіполем і пішов на Константинополь. Але під Адріанополем руське військо перейняла велика армія імператора Іоана Цимісхія. Багаточасова січа не виявила переможця. І грецькі вельможі вирішили діяти дипломатичним шляхом. Нестор-літописець повідомляє, що вони спочатку випробували Святослава золотом і паволоками. Коли ж князь віддав ці дарунки слугам, греки піднесли йому меч та іншу зброю, яку Святослав прийняв з радістю. Тоді посланці нібито сказали імператорові: "Лютий це чоловік має бути - про багатство не дбає, а зброю бере. Плати йому данину". Від Адріанополя Святослав відійшов у Болгарію на з'єднання із залишеним там військом.

Навесні 971 р. візантійський імператор Іоан Цимісхій кинув проти русів велику, добре вишколену армію. Грецький флот замкнув гирло Дунаю і тим самим перетнув шляхи надходження допомоги з Русі. Грецька кіннота й піхота взяли Преслав, інші міста й обложили військо Святослава в Доростолі. Три місяці руси відбивали ворожі штурми, робили вилазки з міста, а в липні 971 р. дали ромеям генеральну битву. Перед нею Святослав сказав своїм воям: "Не посрамимо землі руської, але ляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають". У битві загинуло 16 тис. русів, а з рештою Святослав закрився в Доростолі. Щоб не випробовувати долі, Іоан Цимісхій прийняв пропозицію Святослава про мир.

На березі Дунаю Святослав і Іоан Цимісхій зустрілися, аби домовитися щодо умов миру. Свідок цієї зустрічі Лев Діакон описав зовнішній вигляд Святослава. Він був середнього зросту, мав густі брови, очі сині, ніс короткий, бороду голену, на верхній губі густе й довге волосся, голова зовсім голена, з одного боку висів чуб, що означало знатний рід, шия здорова, плечі широкі, й взагалі він мав дуже гарну статуру. Святославу вдалося домогтися почесних умов миру з дозволом безперешкодно повернутися з усім військом додому. Київський князь зобов'язався не воювати з Візантією і відмовився від Болгарії та Криму. Проте й після такої поразки Святослав залишався небезпечним супротивником для Візантійської імперії, уряд якої вирішив розправитися з ним руками печенігів. Він домовився про це з печенізьким ханом, той з ордою перетнув шлях по Дніпру до Києва, змусив Святослава зазимувати на Білобережжі, а при повторній спробі князя навесні 972 р. пробитися через дніпровські пороги розгромив руську дружину. Сам Святослав загинув у сутичці. Печеніги зробили з його черепа чашу для вина й користувалися нею у найурочистіші моменти.

Розпочата в 977 р. міжусобна боротьба між синами Святослава скінчилася смертю Олега, Ярополка й перемогою Володимира. За князювання Володимира (980-1015) завершилося формування території Київської Русі, яка в основному збігалася з етнічним розселенням східних слов'ян. Будучи по матері та, можливо, й по батькові слов'янином, Володимир у своїй політиці спирався на місцеву аристократію. Особливою довірою в нього користувався дядько Добриня. Кожної неділі князь влаштовував пишні бенкети для бояр, гриднів, соцьких, десяцьких і "кращих мужів" з найвіддаленіших окраїн Русі. Під час їх люди зближувалися, полагоджували конфлікти й суперечності, вирішували важливі державні справи. Заручившись підтримкою місцевої людності, князь позбавився варягів, спровадивши їх у Візантію.

Якщо Святослав шукав слави у битвах, то його син Володимир - у мирній розбудові держави. Він продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їхнє місце посадив власних синів: Вишеслава - в Новгороді, Ізяслава - в Полоцьку, Святослава - в Турові, Ярослава - в Ростові, Гліба - в Муромі, Святослава - в Іскоростені, Мстислава - в Тмутаракані. Інші сини, а князь їх мав 12, також дістали наділи. У віддалені землі князь відправив своїми намісниками вірних йому бояр. Вся влада в державі зосередилася в руках київського князя. Правда, зробити це було не так вже й легко. Володимирові довелося воювати проти радимичів і в'ятичів, які, скориставшись із смерті Святослава, прагнули вийти зі складу Київської Русі. Князь зробив спробу підкорити й племена хорватів, однак це викликало протидію Польщі, і задум не був здійснений. Щоб залагодити конфлікт із сильним західним сусідом, Володимир одружив сина Святослава з донькою польського князя Болеслава Хороброго, а на Волині заснував м. Володимир. Київський князь зміцнив зв'язки з королями інших європейських країн, у тому числі з угорським, німецьким та чеським.

Однією з великих заслуг Володимира був захист Русі-України від нападів печенізьких орд. Найбільші битви з ними відбулися в 990, 992, 996, 997, 1001 та в інших роках. Боротьба велася майже безперервно. І наші предки виявляли в ній не тільки силу, мужність і відвагу, а й природну мудрість, рицарство та патріотизм. Так, битва русів з печенігами під нинішнім Переяславом у 992 р. була замінена поєдинком Кожум'яки з богатирем печенігів. Син Володимира Мстислав Тмутараканський переміг у двобої князя касогів Редедю, після чого касоги відступили. Коли під час облоги Білгорода печенігами в 997 р. білгородчани знемагали від голоду й спраги, то старійшини хитрістю створили видимість повного достатку в місті їжі та питва й тим самим змусили їх відійти.

Київський князь не мав змоги воювати з кочівниками у степових просторах і тому почав укріплювати прикордонні землі для випасу табунів коней і отар овець. Ці землі князь заселив добровольцями з племен ільменських словенів, кривичів, чуді й в'ятичів. Зміцнення оборонних рубежів Русі-України радо сприймав народ, оспівуючи в билинах своїх захисників Володимира "Красне Сонечко", Іллю Муромця й Добриню Микитича.

Найважливішим нововведенням Володимира стало запровадження християнства на Русі. Якщо раніше його сприйняли окремі князі та їхнє найближче оточення, то за Володимира йшлося про всю неозору Київську імперію. Він добре бачив, що язичництво вже не відповідало ні рівневі розвитку держави, ні становищу великого князя в суспільстві. Волхви й "кудесники" суперничали з князями за владу над народом. Перш ніж провести релігійну реформу, Володимир доручив своїм експертам з'ясувати, яка релігія найближча руському людові. Нею й виявилося християнство, що з давніх-давен поширювалося на руські землі. Чималу роль при цьому відіграло й те, що воно було офіційною релігією у Візантії, а також у болгар, поляків і угрів. Саме через нову релігію Русь прилучалася до сонму європейських держав і обрала європеїзований шлях політичного розвитку.

Християнізації Русі передував її політичний союз з Візантією. На прохання візантійського посольства надати військову допомогу проти заколотників Володимир дав згоду, але за умови узяти собі за дружину сестру імператора Василя II Ганну. У свою чергу, візантійський двір погоджувався зробити це, якщо київський князь візьме нову віру й охрестить свою країну. На цьому обидві сторони і зійшлися. У 988 р. Володимир зі своїм оточенням хрестився сам, наказав позаганяти в Почайну киян і там хрестити усіх разом. Але навіть після цього Василь II зволікав зі шлюбом сестри з київським князем. Це спонукало Володимира вдатися до силового тиску. В 989 р. він захопив головну військову твердиню й житницю Візантії в Криму Корсунь (Херсонес) і цим змусив імператора виконати умови політичного договору. Водночас відбувалася християнізація народу. Запровадження християнства сприяло швидкому злету Київської Русі. Разом з тим було закладено підвалини майбутнього релігійного розколу східноєвропейських держав на католицькі та християнські й конфліктів між ними.

На початку XI ст. відносини між Володимиром і кількома його синами загострилися. Особливо його непокоїли наміри новгородського князя Ярослава припинити виплату Києву данини й добитися самостійності. Під час підготовки дружини до походу на непокірного сина Володимир у 1015 р. помер, а між братами спалахнула міжусобна боротьба. Старший син Володимира Святополк убив менших братів Бориса й Гліба, а Святослав, що княжив у древлянській землі, таємниче пропав безвісти. Проти старшого брата виступив Ярослав. Почалася братовбивча боротьба між Святополком і Ярославом. У битві під Любечем (1015) переміг Ярослав, під Києвом (1018) - Святополк, на р. Альті (1019) - Ярослав. Святополк утік на Захід до свого тестя Болеслава Хороброго й десь там безслідно згинув. Батьківський престол зайняв Ярослав(1019- 1054). Через деякий час на нього пішов війною прославлений у битвах брат Мстислав Хоробрий, що княжив у далекій Тмутаракані. Зібравши рать з хазар, болгар, черкесів і лівобережних слов'ян, він завдав поразки Ярославові поблизу Листвина під Черніговом. Але у стосунках між братами все-таки гору взяли розум і загальнодержавні інтереси. У городку на Десні брати поділили Русь між собою. Землі на захід від Дніпра відійшли Ярославу, а на схід - Мстиславу, який на той час перебрався до Чернігова. Після смерті Мстислава в 1036 р. самовладним правителем усієї Київської Русі став Ярослав - мудрий політик, енергійний і відважний полководець.

Loading...

 
 

Цікаве