WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політична історія Київської Русі - Курсова робота

Політична історія Київської Русі - Курсова робота

Політична історія Київської Русі

У той час як Руська земля розвивалася й міцніла, на півночі слов'янські племена ворогували між собою. Міжплемінна боротьба завершилась тим, що старійшини в 862 р. запросили для наведення порядку варяга Рюрика з одноплемінниками. Понад 200 років серед вчених точиться полеміка щодо національності Рюрика та його роду. Прибічники норманської теорії доводять шведське походження Рюрика. При цьому використовувалися різні докази, в тому числі й лінгвістичні. Дореволюційний вчений О. Куник, наприклад, особливо наголошував на скандинавські імена пришельців - Рюрик, Олег, Руальд, Свенельд - явно не слов'янського походження. На перший погляд, правильно. Але лише доти, поки не почнемо аналізувати етнополітичну ситуацію в Прибалтиці VIII - середини IX ст. Як згадувалося раніше, Південну Прибалтику здавна населяли слов'янські племена венедів. Серед них автори згадують рериків, або ободритів, та їхнє місто Рерик. Цілком вірогідно, що під впливом певних обставин прибалтійських слов'ян почали називати скандинавськими іменами. Вже тоді поморські слов'яни і варяги давно й активно спілкувалися поміж собою. Варяги навіть мешкали в багатьох прибалтійських містах. За таких умов відбувалося взаємо-зближення місцевої людності та пришельців. Якби запрошені новгородськими словенами зайди не були вже ослов'яненими, то навряд чи вони б так швидко адаптувалися в слов'янському світі. Такі міркування висловлювали польський історик і поет М. Стрийковський (бл. 1547- 1582), а також український історик і церковний діяч І. Гізель (бл. 1600- 1683), які жили не так вже й давно від описуваних подій. Пізніше їхні ідеї були підхоплені й розвинуті М. Ломоносовим.

Прибувши до ільменських словен, конунг Рюрик почав силоміць підкоряти своїй владі племена. Але прагнення ільменців до самостійності після смерті Рюрика в 879 р. переросли, напевне, в збройні виступи. Інакше важко пояснити той факт, що воєвода Рюрика Олег мусив забиратися геть разом із сином князя Ігорем. Спустившись вниз Дніпром, Олег у 882 р. захопив Київ. Літописець Нестор повідомляє деякі подробиці тієї події: "И придоста к горам к киевским, и уведа Олегь, яко Аскольд и Дир княжита... И приплу под Угорское, похоронив вой своя, и посла ко Аскольду и Дирови, глаголя, яко "Гость есмь, и идем в Греки от Олга и от Игоря княжича. Да придьта к нам с родом своим". Аскольд же и Дир придоста, й выскакаша вси прочий изь лодья... И убиша Аскольда и Дира". У цій розповіді багато суперечливого й дивного. Але зрозуміло, що без допомоги зсередини оволодіти так легко могутньою київською фортецею зайди не змогли б. Найскоріше - це перший на Русі-Україні двірцевий переворот, внаслідок якого була скинута династія Києвичів, і владу захопили пришельці на чолі з Олегом. Можливо, що двірцевий переворот вчинили вельможі-язичники, незадоволені прохристиянською політикою Аскольда і його найближчого оточення. В язичнику Олегові вони вбачали свого єдиновірця, за допомогою якого можна було зміцнити своє становище.

Ставши київським князем, Олег (882-911) проголосив Київ "матір'ю міст руських" і почав силою утверджуватися на престолі. Праукраїнські племена не визнали влади завойовників, і колись могутня держава Руська земля розпалася. Тому майже все княжіння Олега фактично пішло на збирання докупи праукраїнських та інших племен. Якщо Руська земля являла собою федерацію племен, то натомість з'явилася централізована держава із самодержавною формою правління. Олег поступово підкорив полян, древлян, сіверян, радимичів, пізніше - в'ятичів, хорватів, дулібів і тиверців. Насильно створене нове державне об'єднання не стало міцним й організаційно завершеним. Могутні племінні об'єднання намагалися зберегти автономію, а їхня верхівка - багатство й владу. Щоправда, існували й причини, які змушували племена консолідуватися для вирішення тих чи інших проблем. Однією з них була боротьба з кочівниками та Візантійською імперією. Слов'янський світ виступав проти них єдиним фронтом.

На міжнародній арені Олегу довелося відвойовувати ті позиції, які майже півстоліття тому здобув Аскольд і які були втрачені на початку його князювання в Києві. Щоб примусити візантійського імператора відновити сплату Русі данини, Олег на чолі 80-тисячного війська у 907 р. зробив похід на Константинополь. Візантійський імператор змушений був дати русам по 12 гривень на кожен з двох тисяч кораблів, а також викуп Києву, Чернігову, Переяславу, Полоцьку та іншим містам. Візантія мала платити Русі щорічну данину, надавати руським купцям право безмитної торгівлі, утримувати їх у столиці за свій рахунок протягом шести місяців, а послів - увесь час їхнього перебування у Константинополі, забезпечити русів усім необхідним при поверненні додому. За це Русь зобов'язувалася допомагати Візантії в боротьбі з арабами та іншими кочівниками. На знак перемоги Олег прибив свій щит на брамі Константинополя. Однак греки не дотримувалися умов договору, і князь у 911 р. здійснив новий похід на Константинополь. Після цього доля Олега невідома. Існують різні версії щодо його загибелі й місця поховання.

Наступником Олега на київському престолі став Ігор (912-945). На початку його князювання праукраїнські племена древлян і уличів відмовилися коритися київському князю й сплачувати данину. Тільки з допомогою великої дружини Ігор змусив древлян визнати свою владу і встановив їм данину, більшу від колишньої. Запеклий опір вчинили київському князю племена уличів. Займаючи територію від полян і до Руського моря, уличі були одним з найчисленніших і наймогутніших праукраїнських племен. Лише міст у них налічувалось 318. Вони й стали нездоланною перешкодою централістським устремлінням Ігоря. Столиця уличів Пересічен три роки витримувала облогу князівської раті. Не бажаючи підкоритися Києву, уличі залишили обжиті місця й відійшли спочатку в межиріччя Південного Бугу і Дністра, а потім у Подунав'я. їхнє місце зайняли інші праукраїнські племена, вийшли до Руського моря й почали колонізувати його узбережжя - засновувати села, займатися хліборобством, рибальством, торгівлею. Водночас вони не припиняли нападів на грецькі колонії Таврійського півострова. Це одразу ж загострило відносини між Руссю й Візантією. Вони стали ще більш напруженими, коли Візантія у своїх діях проти Русі-України почала активно використовувати кочові племена печенігів у Нижньому Подунав'ї.

Щоб змусити Візантію дотримуватися підписаного з Олегом договору, Ігор у 941 р. здійснив похід на Візантійську імперію. На 10 тис. кораблів руси з'явилися під Константинополем, але 8 липня візантійці спалили їхній флот "грецьким вогнем". Залишки русів з великими труднощами повернулися на Середнє Подніпров'я. Невдача не зупинила Ігоря. У 943 p. він вирішив нейтралізувати прибічників Візантії - горців південно-західного узбережжя Каспійського моря. Княжа дружина спуст шила їхні землі, заволоділа Дербентом і столицею Кавказької Албанії Бердаа. Однак цей похід фактично нічого не дав Русі, оскільки вона не закріпилася у відвойованому регіоні. У 944 р. Ігор зібрав, як пише літописець, "варягів, русь, полян, кривичів, тиверців, найняв печенігів" і морем та сушею рушив на Візантію. Цього разу не дійшло до вирішальної битви через нерішучість Ігоря. Русь і Візантія підписали новий мирний договір, за яким руські купці позбавлялися права безмитної торгівлі в Константинополі, інших пільг, а руський князь мав захищати від кочівників грецькі колонії в Таврії. Руське військо не взяло здобичі й почало ремствувати. Щоб заплатити дружині, Ігор вирішив зібрати додаткову данину з древлянських племен, що не брали участі в поході. Проте древлянські князі розцінили це як порушення їхніх прав, зібрали воїнів, розгромили князівську дружину, а самого Ігоря розірвали, прив'язавши до двох дерев. При цьому сказали: "Якщо унадиться вовк до овець, то виносить усю отару, аж поки не вб'ють його".

Вдова Ігоря Ольга жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. На пропозицію древлян піти заміж за їхнього князя Мала Ольга, за однією версією, наказала закопати послів живцем у землю, за іншою - спалити в лазні чи посікти мечами після врочистої тризни по чоловікові. Хитрістю оволодівши столицею древлян Іскоростенем, Ольга (945-964) мудро правила Руссю. На міжнародній арені вона дипломатичним шляхом добилася того, чого не вдалося Ігореві. На чолі великого посольства Ольга в 946 р. відвідала Константинополь і підписала мир з Візантією, внаслідок чого було знято тертя між двома могутніми державами. Ольга прийняла християнство.

Становище Русі значно зміцніло за князювання сина Ігоря й Ольги Святослава (964-972). Він народився приблизно в 930- 932 pp. і надовго був усунутий від влади своєю владолюбною матір'ю. Вихований язичником і "згодований з гостряка списа", він нічим не відрізнявся в побуті від простого дружинника. Як писав літописець, був хоробрий та легкий мов барс і багато воював. Не возив за собою ні возів, ні казана, не варив м'яса, а, нарізавши тонко чи конину, чи дичину, чи воловину, пік на вугіллі й так їв. Не мав намету, а спав на кінській попоні, під голову клав сідло. Княжича тягло в поле, у походи, в битви, а мати тримала й перетримала його біля себе в Києві. Можливо, звідси й нелюбов князя до стольного града. Однак коротке князювання Святослава стало, за влучним виразом історика А. Преснякова, подібним до останнього змаху меча, який створив основу Київської держави. Його княжіння - це суцільний брязкіт мечів, посвист стріл, тупотіння кінських копит і грім слави руського воїнства від Каспійського моря й до Балкан.

За Святослава Русь-Україна почала активно розширятися на Сході. Протягом 964- 966 pp. він змусив в'ятичів визнати владу київського князя, розгромив союзників Хазарії волзьких болгар і буртасів (мордву). Після цього завдав поразки військам хазарського кагана, взяв столицю Ітіль, дійшов до Каспійського моря, громлячи залишки хазар, досяг Азовського моря, підкорив на Північному Кавказі племена ясів і касогів - предків сучасних осетинів і черкесів. Удар був як блискавичним, так і руйнівним. Після нього Хазарське царство перестало існувати й загрожувати Русі зі Сходу. Кордони Київської Русі розширилися до Волги і Руського моря. Але вони виявилися мало захищеними від нападів кочових орд Середньої Азії. Розгром Хазарського каганату поставив перед Руссю нові проблеми на Сході, вирішити які вона не змогла.

Loading...

 
 

Цікаве