WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Етнічний розвиток Русі-України - Курсова робота

Етнічний розвиток Русі-України - Курсова робота

Значних змін зазнала й суспільна організація русів-українців. Якщо у VIII- IX ст. ще зберігалися окремі елементи родового ладу, то в X ст. вони зовсім зникли. На базі залишків колективної власності утворилася сільська община із суворою регламентацією господарських і побутових відносин. На общину щодалі сильніший тиск справляло середовище феодалів, які вже мали право приватної власності на землю, ліси, водоймища. Користуючись владою, вони претендували на общинні угіддя й самих общинників. Та й серед общини не існувало соціальної рівності. Саму общину ослабляла дальша індивідуалізація її господарсько-побутового життя, коли дедалі більше общинників переходили до індивідуального ведення господарства, виплати окремих податків і виконання різноманітних повинностей. Одні з них швидко багатіли, інші - бідніли й не могли виконувати общинно-державні обов'язки, а тому змушені були виходити з общини й відправлятися на пошуки засобів для існування. Найчастіше вони потрапляли у вотчини феодалів і таким чином з вільних смердів перетворювалися на господарських холопів. З числа вільних общинників формувалися також категорії феодальнозалежних селян-закупів і рядовичів, а також частково, можливо, й рабів.

Чимало спільних рис мали житла й побутові речі русів-українців.

Культова архітектура Києва, Чернігова та Переяслава справила істотний вплив на забудову і північних, і північно-східних міст. Більшість помешкань феодальної верхівки мала зрубну конструкцію, типову для лісових регіонів країни. Але поряд з ними існували будівлі й каркасно-стовпової конструкції, відомої з попередніх часів. Стіни зводилися з грубих дошок або плах, встановлених у пази стовпів, штукатурилися з обох боків і білилися. В одному з кутів жилої кімнати на невеликому підвищенні ставилася піч для обігрівання приміщення й приготування їжі. Найбільш вживаним посудом були глиняні та дерев'яні горщики, глечики, корчаги, миски, миски-сирниці, тарілки, пательні, різні кубки, чашки, ложки, макогони, ковші, відра, діжки, берестяні короби, плетені корзини тощо. З городини люди готували різне рідке вариво, із зерна - каші, варений горох та інші бобові, вживали також страви з м'яса, риби, молока.

Руси-українці носили різноманітний одяг - широкі сорочки, штани, куртки, свити, кожухи, плащі, шапки. Взувалися переважно в чоботи, типове взуття населення України протягом багатьох століть. Залежно від матеріальних статків для пошиття носильних речей люди використовували різні матеріали. Для основної маси міського та сільського населення доступними були вовняні та лляні тканини, а також шовк з середньоазійського регіону. Крім того, на одяг князів, бояр і вищого духовенства йшли коштовні привозні тканини, зокрема оксамит, фофуддя, оловір грецький. Одяг простих людей і знаті прикрашався вишивкою. Порівняно з минулими часами вона стала досконалішою за технікою, багатшою за сюжетами й територіальне поширенішою. Залишки вишитого одягу знайдені на давніх поселеннях від Чернігівщини до Галичини. Різнокольоровими нитками й шовковими смужками обшивалися коміри й обшлаги рукавів нижнього і верхнього одягу. Орнамент робився у вигляді геометричних форм або ж на місцеві сюжети, які багато в чому перегукуються з місцевою вишивкою попередніх і майбутніх століть. Пишним колоритом і золотим шитвом оздоблювалося церковне вбрання.

Культура русів-українців. Різноманітним і багатим був духовний світ русів-українців. Він формувався під впливом давніх язичницьких вірувань і християнських цінностей, які поступово укорінювалися в людській свідомості. Щоб не втратити духовні надбання, люди пристосовували язичницькі свята, звичаї та обряди до вимог церкви й тим самим збагачували духовну скарбницю народу. Чоловіки й жінки водили хороводи, танцювали і співали, обрядовими мотивами супроводжували святкові дні, піснями-гоіачами проводжали небіжчиків, величальними сюжетами зустрічали наречених, а під звуки труб воїни йшли в бій за землю Руську. Народ створив цикл билин про відважну богатирську трійцю - Іллю Муромця, Альошу Поповича й Добриню Микитича, опоетизував їхню службу князю Володимиру й боротьбу з силами зла, які у свідомості людей уособлювалися в образах змія Тугарина, Жидовина та інших міфічних персонажів. Талановиті піснярі з покоління в покоління передавали усний народний епос і тим самим підтримували безперервність і наступність історичної пам'яті русів-українців. Серед літописних бардів своїм талантом і популярністю виділявся співець Боян, який жив у XI ст. при дворі Святослава Ярославича. В IX-XII ст. з'явилися й професійні артисти-скоморохи. Вони одночасно були і співаками, і танцюристами, і музикантами, і дресирувальниками й розважали своїм мистецтвом як знать, так і простий люд.

Базою духовної культури є освіта й насамперед її основа - писемність. У Русі-Україні писемність з'явилася не пізніше IX ст. у вигляді якихось "черг і резів", про які писав на початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр. На існування ранньої слов'янської писемності вказують літописні дані про підписання Візантією договорів з русами у 911 і 944 pp. грецькою та іншою, в даному випадку руською, мовами. Сучасникам було також відомо, що на випадок своєї смерті руси-українці писали

заповіти місцевою мовою. Тільки після масового запровадження християнства в 988 р. на Русі-Україні поширюється нова писемність, абетка якої була складена братами Кирилом і Мефодієм і названа за іменем одного з них "кирилицею". Вона являла собою південнослов'янський мовний діалект, зрозумілий і східному слов'янству, що й стало головною передумовою її поширення на українських землях.

У X- XII ст. писемність переростає в освіту. Володимир Святославич у 988 р. створив школу для навчання боярських дітей грамоті. Аналогічні заклади відкривали Ярослав Мудрий та інші князі. Анна Всеволодівна в 80-х роках XI ст. організувала при Андріївському монастиреві чи не першу в Європі школу для дівчаток, де учениці вчилися рукоділлю, шиттю та співам. Князі та чимало бояр були високоосвіченими людьми, знали по кілька мов. Вміли читати, писати й рахувати багато купців та ремісників. Сотні написів збереглися на стінах монастирів, церков і ремісничих виробах. Світські вельможі та духовенство широко користувалися бібліотеками, першу з яких заснував у Києві в 1037 р. Ярослав Мудрий. Монах Київського Печерського монастиря Микола Святоша мав велике книжкове зібрання й подарував його монастирській бібліотеці. Ці кладезі мудрості були також у Білгороді, Чернігові, Переяславі та інших містах і напоїли духовними соками не одне покоління русів-українців.

Висновок

Таким чином, духовність русів-українців складалась як за значним впливом перекладної, так і оригінальної літератури з історії, філософії, правознавства. Найосвіченіша людина свого часу, спочатку священик з с. Берестова під Києвом, а потім перший давньоукраїнський митрополит Іларіон написав "Слово про закон і благодать" (між 1037- 1050), де прославляв діяльність Володимира Святославича й виступав проти спроб нав'язати Русі духовну зверхність Візантії. З літератури богословсько-морального циклу найвідомішими тоді були перекладений (1073) і оригінальний (1076) "Ізборники". У другому творі роз'яснювалися норми поведінки людей у різних життєвих ситуаціях, пропагувалися мир, а також літературні знання: "Добро є, братіє, почитания книжне". Напутнім духом пройняте й "Повчання дітям" Володимира Мономаха. В ньому чітко простежується прагнення князя виховати своїх дітей мудрими правителями й захисниками держави. У Русі-Україні зародився оригінальний літературний жанр - літописання. Практично всі наші знання з історії, соціально-політичного життя русів-українців від найдавніших часів і до XII ст., їхні звичаї та обряди почерпнуті з давньоукраїнських літописів. Жоден народ не може похвалитися таким духовним надбанням. Перший літопис створено в Києві - центрі літературної думки Київської держави. Найвидатнішим літературним твором є "Повість временних літ" батька українського літописання ченця Печерського монастиря Нестора. її перша редакція з'явилась у 1113 р. і доведена до 1110 р. Головний зміст літопису полягає в з'ясуванні історії східнослов'янських народів і пропаганді благородної ідеї служіння рідній землі. Всього ж протягом XI- XII ст. написано не менш як 95 літературних творів. Ці видатні пам'ятники стверджують становлення русів-українців як національної спільності, оригінальність та ствердження етнічної культури.

Література

1. Борисенко В.Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. - К Либідь 1998. - 616 с.

2. Субтельний О. Україна: історія. - К.: Либідь, 2004. - 736с.

Loading...

 
 

Цікаве